Вікторія Ігорівна завжди знала, що найкращий засіб переконання – це шантаж. Вона охоче використовувала найбрудніші прийоми навіть у спілкуванні з власною донькою, і до певного моменту це працювало.
– Юлю, негайно з’їж кашу, а то мамі стане погано з серцем, – говорила вона і закочувала очі, імітуючи напад.
– Матусю, тільки не хворій! – попросила дівчинка, розмазуючи сльози по щоках, і швидко доїдала кашу.
– Добре, а тепер не шуми, мама втомилася їй, потрібен відпочинок. І коли ввечері прийде дядько Павло, не виходь зі своєї кімнати. У нас тут дорослі справи.
Дівчинку Вікторія Ігорівна привелп у світ від справжнісінького бандита в надії на матеріальну допомогу.
У молодості жінка була дуже вродлива, крутила кілька романів одночасно й успішно розпорядилася своєю зовнішністю, сколотивши непоганий капітал. У неї було три квартири, одну з яких батько-бандит подарував доньці. Потім він пропав безвісти, плани щодо довічного отримання прибутку з цього джерела вичерпалися.
Зате з’явилися нові спонсори, чоловіки в житті Вікторії Ігорівни змінювали один одного швидше, ніж скельця в калейдоскопі. А ось дітей вона більше не хотіла, та й ця дочка вийшла якоюсь не надто вдалою – копією батька. Не було в Юлі ні краси, ні грації матері, самі лише пронизливі чорні очі, що нагадували вишні.
Коли малеча підросла, вона теж особливо не блищала успіхами. Навчалася середньо, цікаві їй були тільки хімія і біологія. Книжки читати не любила, віддавала перевагу кіно і серіалам про кохання, зате до підліткового віку Юля вже легко розпізнала хитрощі матері і навчилася їм протистояти.
– Ах, щось у мене голова болить! – вимовляла Вікторія Ігорівна. – Юлю, сходи в аптеку.
– Що, мамо, знову в тебе побачення з коханцем, який думає, що дітей у цій квартирі немає? – усміхнулася донька. – Досить уже їх сюди тягати, у нас просто прохідний двір.
– Ну, звісно, а їси ти щодня на що? Скажи спасибі, що мої друзі готові допомагати, – відповідала Вікторія Ігорівна. – До речі, на вихідні не хочеш поїхати до бабусі?
– Ні, мамо, у мене заняття в біологічному гуртку, – відповідала Юля, уже розуміючи, до чого хилить мати. – Переноси свої побачення в інше місце.
– Ах! Ти вічно не даєш мені влаштувати особисте життя! – засмучувалася Вікторія Ігорівна.
Утім, усі її непритомності та удавані хвороби Юлю більше не чіпали.
Вона чекала моменту, коли стане повнолітньою і переїде у власну квартиру. Але рівно після вісімнадцятиріччя доньки Вікторія Ігорівна раптом непоправно захворіла. Вона чахла на очах і благала продати квартиру Юлі.
– Мамо, ну я ж нічого в цьому не розумію, – відповідала дівчина. – Ще обдурять. І потім, чому така терміновість?
– Мені потрібна дорога операція , – закочувала очі Вікторія Ігорівна. – Є знайомий ріелтор. Але він готовий мати справу тільки зі мною.
І Юля слухняно переписала свою квартиру в дар матері, а та раптово одужала, перестала збиратися на операцію. І взагалі помітно повеселішала, одразу здавши нерухомість в оренду.
– Мамо, якщо вже ти передумала хворіти, поверни мені квартиру, – попросила Юлія, яка на той час уже вчилася в медичному коледжі на фельдшера.
– Та навіщо? Нехай усе буде в сім’ї, – махнула рукою Вікторія Ігорівна. – Ти після мого відходу єдиною спадкоємицею будеш.
– Але цю квартиру купував тато, – уперто твердила Юля. – Поверни, це нечесно!
– Та ти його навіть не пам’ятаєш. І взагалі, я не впевнена, що саме цей чоловік був твоїм батьком. А тепер уже й не перевіриш, – безтурботно сказала Вікторія Ігорівна.
Вона не молоділа і розуміла, що саме квартири дають їй змогу продовжувати вести дозвільне життя надалі. Віддавати такий цінний актив доньці зовсім не хотілося. Ось жінка і придумала схему з черговою фальшивою хворобою, після цього Юля їй уже не вірила.
А мати особливо не розраховувала на те, що дочка доб’ється успіху, вона прямо говорила Юлі:
– Ти в мене вийшла максимально невдала. Школу закінчила з трійками, зовнішність теж так собі. Навіть заміж вигідно не прилаштувати.
– Мамо, ну навіщо ти так? – запитувала дівчина. – І потім, не всі хочуть жити за рахунок чоловіка.
– Правильно. Ті, хто вродився дурнішим і страшнішим, ідуть працювати самі, – відповіла Вікторія Ігорівна. – Готуйся, з твоїм дипломом медколеджу буде добре горщики виносити в будинку для літніх людей. Ти навіть спеціальність собі обрала максимально принизливу.
Але Юлю слова матері вже не чіпали, дівчина закінчила медичний коледж і з’їхала від неї, знімала кімнату.
Вона цілеспрямовано працювала, влаштувалася в лікарню, потім додатково взяла зміни в приватній клініці. Там вона і познайомилася з молодим лікарем Артемом.
Вони швидко знайшли спільну мову, Артем був сином господаря мережі медичних клінік, багатим спадкоємцем, міг вибирати собі будь-яку дівчину. Але він покохав Юлю, незабаром вони розписалися.
З подачі чоловіка дочка Вікторії Ігорівни здобула освіту косметолога. А потім відкрила свій кабінет, отримавши від свекра в подарунок новітнє обладнання, і несподівано стала дуже популярною.
Юля не боялася освоювати нові техніки, була старанна й обережна. А ще вміла тримати язик за зубами і своїх клієнтів не афішувала, зрозуміло, це досить швидко додало їй популярності.
У клініку потягнулася солідна клієнтура, приїжджали навіть столичні світські дами, які не хотіли афішувати зміни у своїй зовнішності. Чоловік Юлі тим часом закінчив ординатуру з пластичної хірургії і теж почав свою практику як самостійний фахівець. Їхнє прізвище було відомим і шанованим.
Тут-то, як собачі сюрпризи навесні з-під снігу, і виникла в житті дочки знову Вікторія Ігорівна. Вона заявилася в клініку нібито на прийом і зажадала:
– Так. Якщо вже ти чогось у житті домоглася, варто згадати про матір.
– Ні вже, мамусю, ми досить довго не спілкувалися. Давай і далі будемо підтримувати цей режим? – відповіла Юля. – Мій час коштує дорого. Якщо ти не збираєшся його оплачувати, консультація закінчена.
– Зроби мені ось ці процедури безкоштовно! – верескливим голосом зажадала Вікторія Ігорівна. – До речі, чи не час познайомити тещу із зятем? Мені не завадить пластика, овал щось поплив.
– Знаєш, мамо, твоєму нахабству немає меж, – відповіла Юлія. – Вибач, але мій чоловік не оперуватиме тебе навіть за гроші.
– Це ми ще подивимося, – усміхнулася Вікторія Ігорівна, яка досі вважала себе красунею.
Наступний візит вона якраз нанесла Артему, але Юля встигла розповісти чоловікові про те, що з себе представляє її матуся. Тож, щойно побачивши ім’я пацієнтки на картці, той попросив іншого лікаря її прийняти.
Вікторія Ігорівна обурилася, вона хотіла звинуватити зятя в домаганнях, розраховувала, що той злякається скандалу. Але все пішло не за планом.Після цього Вікторія Ігорівна на деякий час притихла, а потім знову виникла в житті доньки, але тепер уже з жалісливою історією. Причому розповідали її інші люди.
Зустрівши сусідку по старій квартирі тітку Віру на вулиці біля клініки, Юля спочатку зраділа.
– Доброго дня, а ви тут якими долями? Далеко ж від дому, – сказала вона, але натрапила на суворий погляд завжди привітної жінки.
– Тебе присоромити приїхала! – відповіла та. – Мати навіщо закинула? Вона, бідолаха, за квартиру заплатити не може. Світло скоро прийдуть відключати, у квитанції борги космічні.
– Тітонько Віро, та вона прикидається! – упевнено відповіла Юля. – Місяць тому приходила сюди, вимагала процедури їй зробити безкоштовні. А тепер вирішила випробувати нову тактику.
– Та як же так? – здивувалася сусідка. – Вона й справді схудла. І квитанції я особисто бачила, там величезні борги.
– Послухайте, у мами три квартири, дві вона здає, разом із пенсією цього цілком вистачає на безбідне життя, – втомлено сказала Юля. – А ці її вистави розраховані на жалісливих людей.
– Та як же так?! – обурилася тітка Віра. – Адже вона так плакала, просила в мене хоч скоринку хліба. Голодна, каже, сиджу.
– А поїдьмо подивимося на її лікувальне голодування, – запропонувала Юля сусідці. – Якщо мати замки не змінила, ключі в мене є.
Вони разом приїхали до будинку, де жила мати Юлі, піднялися на поверх, а потім донька відчинила двері своїм ключем. Матері вдома не було, зате на кухні сяяв новенький холодильник, повний делікатесів.
– Ось милуйтеся, яка голодуюча жінка живе поруч із вами, – показала Юля.
– Як вам, тітко Віро?
– Господи, та тут і ікра, і сир. Я зі своєї пенсії таке тільки на свято купую! – ахнула сусідка. – Нічого собі, як живе Вікторія Ігорівна! А все прибідняється…
За їхніми спинами пролунали кроки, на кухню зайшла Вікторія Ігорівна, яка старанно знімала макіяж на ходу. Чорні тіні під її нижніми повіками стрімко зникали. Побачивши доньку й сусідку, жінка не зніяковіла, вона подивилася просто на них і вимовила:
– Які люди! Що, донечко, вирішила матір провідати? Совість, може, замучила?
– Я дивлюся, тебе такі проблеми взагалі не турбують, – сказала Юля матері з огидою. – Уже й сусідів втягнула у свої ігри.
– А що, якщо рідна дочка матері не допомагає, хіба це правильно? Ось тобі й люди скажуть, що потрібно ділитися. Раз уже ти так стрімко розбагатіла. І тепер живеш набагато краще за мене.
Юля вийшла з батьківської квартири, залишивши ключі на столі. Повертатися сюди вона більше не хотіла, як і бачити знову Вікторію Ігорівну. Але та продовжувала вимагати уваги і грошей.
Востаннє Вікторія Ігорівна так розійшлася, що Юля навіть розпорядилася, щоб її не з’єднували з матір’ю. Але та все одно додзвонилася до неї з чужого телефону і знову зажадала утримання, яке, на її думку, повинна була виплачувати дочка. Зрозуміло, та відмовила, шантаж із нею більше не спрацьовував.
Відтоді люба матуся пустила в хід найбрудніші прийоми помсти, вона використовувала всі способи насолити доньці. Писала кляузи в санепідемстанцію і в податкову, залишала фальшиві відгуки про роботу Юлії в інтернеті.
На щастя, це все ж вдалося швидко зупинити, останнім ударом став новий візит Вікторії Ігорівни до клініки, де працювала донька.
Туди жінка з’явилася в лахмітті тридцятирічної давності, яке випросила на ганчірки в сусідки по дачі.
– Бачите, до чого вона матір довела?! – закричала Вікторія Ігорівна на порозі клініки. – Зовсім не допомагає! Я буквально ходжу в обносках .
– Мамо, перестань ганьбитися і йди додому, – попросила її Юлія. – Уже все місто знає, що ти просто нахабна брехуха. Роль бідної хворої старенької тобі не вдається.
– Я на аліменти подам! – пригрозила Вікторія Ігорівна. – Будеш мені відстібати чверть зарплати! Як миленька.
– Давай, мамусю, а я розповім у суді, як ти нелегально здаєш дві квартири, одну з яких виманила в мене обманом, – усміхнулася Юлія. – І порахуємо, скільки хто втратить. До речі, податкова додатковими доходами пенсіонерки теж зацікавиться. Досі я мовчала, але ж можу теж почати діяти.
– Ах ось як ти заговорила?! – обурилася Вікторія Ігорівна. – Та з моїх доходів на Мальдіви не полетиш, максимум в Одесу з’їздиш! А ти щороку не по разу літаєш. Я теж хочу.
– Для цього, мамо, потрібно вміти будувати стосунки з людьми. А ти тільки вимагаєш і шантажуєш, – втомлено відповіла Юля. – Вибач, але тобі час, мені треба працювати.
Вікторія Ігорівна покинула клініку, де працювали дочка і зять. Вона злилася, але розуміла, що може втратити набагато більше, тому загрозу з аліментами втілювати в життя не поспішала.
А незабаром пред’являти претензії стало і зовсім нікому. Зять із дочкою переїхали жити й працювати в інше місто, відкрили косметологічну клініку там, а тут залишилася тільки філія. Нового телефону та адреси дочка матері, звісно ж, не залишила.
