Простір невеликої двокімнатної квартири вже давно перетворився на смугу перешкод. Щоб дістатися зі спальні до кухні, треба було боком обійти розібраний дитячий манеж, переступити через пластикову вантажівку й не зачепити ручку візочка.
Женя сиділа на краєчку дивана, ритмічно погойдуючи ногою шезлонг із однорічним Данею. На колінах лежав розгорнутий блокнот, а пальці швидко набирали текст на екрані смартфона.
Рекламний пост для будівельного ринку потрібно було здати до вечора. Ведення чужих соцмереж не було вершиною її мрій, але дитячі виплати кіт наплакав. Про свій підробіток Женя чоловікові не розповідала навмисно.
Три роки тому вони з Толею домовилися збирати гроші на простору квартиру. Схема була прозорою: її скромна допомога йде на повсякденне харчування та дитячі дрібниці, а зарплата Анатолія ділиться на дві частини.
Одна — на повсякденні витрати, друга — на спеціальний накопичувальний рахунок у банківському додатку. До цього рахунку обоє мали рівний доступ. Цієї весни вони чекали на річну премію чоловіка, яка мала покрити суму для першого внеску.
У передпокої забряжчав замок. Толя акуратно зняв легку вітровку, повісив її на гачок і роззувся, засунувши кросівки під лавку. Він виглядав виснаженим, але при цьому дивно натхненним.
— Привіт.
Він пройшов до кімнати, погладив сина по голівці й подивився на дружину.
— Випала копієчка. Премію переказали, вийшла чимала сума. Я ці гроші буквально вигриз, два звіти самотужки переписував у вихідні.
— Чудово!
Женя відклала телефон і посміхнулася.
— Якраз сьогодні ввечері переведемо на депозит. Нам там зовсім небагато не вистачало до круглої суми. Завтра можна зателефонувати у відділ продажів забудовника, забронювати той варіант на сьомому поверсі.
Толя потер шию, дивлячись кудись поверх її голови.
— Слухай, Жень. Ну куди ж так поспішати?
— У якому сенсі поспішати?
Вона здивовано подивилася на чоловіка.
— Квартира нікуди не втече. Акції у них щомісяця нові придумують.
— Ми домовлялися.
Женя намагалася говорити пошепки, щоб не розбудити сина, який засинав.
— Нам тут тісно. Ти сам учора лаявся, коли спіткнувся об манеж. Нам потрібен нормальний коридор і окрема дитяча.
— Я пів року ґарував без нормального відпочинку!
У його голосі пролунали захисні, різкі нотки.
— Чоловік повинен розслаблятися, інакше я просто згорю на цій роботі. Я маю право розпоряджатися тим, що заробив понад норму.
— Давай ввечері обговоримо. Дитина зараз засне.
Женя кивнула на Даню, що сопів у шезлонгу.
— Ось саме, обговоримо.
Відгукнувся Толя, забираючи з комода свої документи.
— Я на взводі. Мені потрібен особистий простір.
Наступного дня, ближче до обіду, у передпокої пролунав дзвінок. Женя відчинила двері й побачила на порозі Володю, давнього приятеля чоловіка. Володя тупцював на килимку, не знімаючи куртки.
— Жень, привіт. Толя вдома? Він не бере слухавку, а ми ж домовлялися.
— У душ пішов.
Женя притримала двері.
— А про що ви домовлялися? Сьогодні ж субота, він, здається, планував виспатися.
Володя підморгнув змовницьки.
— Та ми їдемо на склад до знайомих. Мотор дивитися. Толя ж учора хвалився, що гроші отримав, човен бере під мотор. Ось, треба встигнути, поки там знижка діє. Аксесуари він уже в кошик кинув: ехолот, тримачі для спінінгів.
Женя відчула, як пальці самі собою вчепилися в край дверей.
— Човен, значить.
— Ну так.
Володя замовк, помітивши вираз її обличчя.
— А він тобі не сказав, чи що? Трясця, видав себе. Гаразд, передай йому, що я чекаю в машині.
Коли за приятелем зачинилися двері, Женя зайшла до кімнати. Її власний старенький ноутбук уже тиждень лежав у сервісному центрі, тому вона вивела комп’ютер чоловіка зі сплячого режиму.
Їй не довелося довго шукати. На екрані спалахнув відкритий браузер. Великий червоний шрифт кошика інтернет-магазину привертав увагу.
Внизу красувалася підсумкова цифра. Вражаюча сума. Рівно стільки, скільки становила його вчорашня премія, до останньої копійки. Жодних переказів на депозит. Нічого в загальну скарбничку.
Поки вона ночами підраховувала акції на дитяче м’ясне пюре та складала рекламні тексти про шпаклівку, її чоловік методично підбирав собі іграшку для літніх вихідних.
Він планував витратити все зароблене на човен, залишивши їхню сім’ю зимувати в тісноті.
Женя взяла телефон і набрала номер старшої сестри. Аліса відповіла після другого гудка.
— Привіт. Слухай, я щойно дізналася ось що.
Вона коротко описала ситуацію, присівши на край підвіконня в кухні.
— А чому ти дивуєшся?
Голос Аліси звучав навіть з якоюсь приреченою втомою.
— Він же завжди так робив. Згадай, як ви збирали гроші на машину. Ти тоді, при надії, тряслася в автобусі по ожеледиці, а він собі купував дорогу рибальську снасть.
— Але ж ми домовилися. У нас спільний рахунок.
— Женя, прокинься.
Аліса хмикнула у слухавку.
— Для нього спільний рахунок — це те, що він контролює. Він упевнений, що ти повністю від нього залежиш. Твої дитячі для нього — це так, на булавки. Він вважає себе єдиним годувальником, а отже, і господарем ситуації.
— І що мені робити? Влаштовувати скандал? Він скаже, що я істеричка і не ціную його працю.
— Не треба скандалів.
Порадила сестра.
— Ти ж сама казала, що в тебе є заначка від підробітків. І доступ до спільного рахунку в тебе теж є. Ось і подумай, як убезпечити себе та дитину, поки він не сплатив за мотор.
Вона не стала кидатися на чоловіка з обвинуваченнями, коли той вийшов із душу й поспіхом одягнувся, щоб побігти до друга.
Прагматичний розрахунок, випрацьований за місяці суворої економії, спрацював миттєво. Щойно за Толею зачинилися двері, Женя відкрила банківський додаток.
Кілька швидких натискань на екран. Підтвердження операції кодом із смс.
Уся сума, накопичена за три роки, до останньої монети перелетіла на її особистий рахунок — той самий, прихований від очей чоловіка, куди надходили гроші за ведення соцмереж.
Увечері Толя повернувся похмурий. Мабуть, потрібного двигуна на складі не виявилося, або знижка провалилася. Він повечеряв із явним апетитом, наминаючи смажену картоплю з м’ясом, і відсунув порожню тарілку.
Женя стояла біля раковини, ополіскуючи чашки.
— Я все-таки вирішив,— сказав Толя таким тоном, ніби робив їй послугу.
— Премію я витрачу на свої потреби. Я заслужив цей відпочинок. Човен мені необхідний, щоб розвантажитися. А на квартиру накопичимо.
— На які потреби?
Женя стряхнула воду з рук і повернулася до нього.
— У нас була домовленість. Ці гроші призначалися для першого внеску. Ми три роки відмовляли собі у всьому.
— Мої гроші — мої правила.
Толя посміхнувся, дивлячись на екран смартфона.
— Ми разом збираємо, але давай будемо чесними. Твої виплати — це суцільні сльози. Це не заробіток. Ти сидиш вдома, возишся з дитиною. А я тягну сім’ю. Твої копійки йдуть на їжу, а моя премія — на мої цілі.
Він провів пальцем по екрану, явно збираючись відкрити кошик у магазині. У його голові все було логічно: годувальник приймає рішення, а залежна сторона з ними погоджується.
Женя не стала сперечатися. Вона просто розблокувала свій телефон і поклала його на стіл поруч із гаджетами чоловіка.
Толя скосив погляд на чужий екран. На білому тлі світилося системне повідомлення банку.
«Спільний накопичувальний рахунок закрито. Кошти перераховано».
Толя завмер. Він перевів погляд з екрана на дружину, потім назад. Його обличчя витягнулося.
— Що це означає?
Його голос миттєво втратив колишню впевненість.
— Це означає, що на свій човен ти тепер збираєш гроші самостійно.
Без виразу відповіла Женя, прибираючи посуд.
— З нуля. Зі своїх наступних зарплат. А спільні сімейні гроші я заощаджу. Для нашої сім’ї та для нормальної квартири.
— Поверни все назад!
Толя підскочив, ледь не перекинувши чашку.
— Ти не маєш права розпоряджатися моїми грошима! Це я їх заробив!
— На свої забаганки будь ласкавий сам заробляй. — Припечатала вона, забираючи телефон зі столу.
— Як ти там сказав? Мої правила. Ти сам встановив цей формат. Я сиджу вдома, з дитиною вожуся, а ти сім’ю тягнеш. Ось і тягни. А заощадження залишаться там, де їх не витратять на іграшки для дорослих хлопчиків.
— Я завтра ж у банк піду! Я скасую цей переказ! Та я тебе взагалі без копійки залишу, продукти сама купуватимеш!
— Іди.
Женя знизала плечима, не підвищуючи голосу.
— Тільки рахунок був на двох, оформлений так, що будь-хто з нас міг зняти гроші. Ніхто тобі нічого не скасує. А щодо продуктів — спробуй. Подивимося, як довго ти протримаєшся на одних макаронах, годувальник.
Вона розвернулася й пішла до кімнати до дитини, залишивши чоловіка стояти посеред кухні з відкритим банківським додатком, де на балансі красувався ідеальний нуль.
До кінця літа надувний човен у квартирі так і не з’явився. За вечерею Толя мовчки їв гречку з найдешевшою сосискою — на урізаний ним самим бюджет тепер не вистачало на делікатеси, а Женя принципово відмовилася додавати свої гроші на його делікатеси.
Вона сиділа навпроти, незворушно складаючи контент-план для чергового замовника. Гроші на нову квартиру надійно лежали на її особистому рахунку, і вона точно знала: переїзд відбудеться зовсім скоро, незалежно від того, які ще хобі придумає собі чоловік.
