Костянтин і Марина мали стосунки вже два роки, рік з яких жили разом у дошлюбній двокімнатній квартирі Марини разом з її донькою Ориною.
На дворічну річницю стосунків Костя зробив Марині пропозицію. Жінка погодилася, вона була на сьомому небі від щастя. Весілля вирішили зіграти через півроку – влітку.
– Марино, я вирішив квартиру в іпотеку взяти. Пригледів уже трикімнатну в новому будинку, щоб і вітальня була, і в нас із тобою спальня, і в Орини окрема кімната, – оголосив нареченій за кілька місяців до весілля.
– Костю, це все чудово, звісно. Але чим нам у мене-то погано жити? Навіщо в борги влазити? – стримано відреагувала Марина.
– Ну іпотека – це правильні борги. Іпотека зараз – це не просто не страшно, а взагалі вигідно, – продовжив переконувати жінку Костянтин.
– Так-то так. Але все ж за трикімнатну квартиру платіж ого-го який буде! – відповіла Марина, – чи потягнемо? І все одно я рішення твого не розумію. Є ж житло!
– Марішо, ну не можу я після весілля в тебе жити. Чоловік має дружину у свій дім приводити! – аргументував Костянтин.
– Добре, – зітхнула Марина, – якщо вже ти вирішив, то сперичатися я з тобою не буду. Ти ж господар у домі!
Десь за три тижні після цієї розмови Костянтин купив в іпотеку трикімнатну квартиру з ремонтом від забудовника – новобудову, без меблів, тож облаштування стало істотною статтею витрат, які здебільшого сплатила Марина зі своїх заощаджень – Костик, як виявилося, вмів просити.
Тільки-но Марина і Костянтин переїхали до нової, обставленої всіма необхідними меблями, квартири, як чоловік попросив у нареченої допомоги в оплаті іпотеки:
– Кохана, я зовсім порозтринькався з цією квартирою. Скажи, будь ласка, ти можеш допомогти мені з погашенням іпотеки?
– З переїздом сюди і я гроші розтрусила. Але допоможу, звісно! – відповіла жінка, – скільки тобі потрібно?
– Марино, давай будемо навпіл кожен платіж ділити? Добре? Зможеш? – запитав Костянтин.
– Так, зможу, – подумавши, відповіла Марина.
З моменту одруження Марини і Кості минуло два з гаком роки. Жінка так і оплачувала половину іпотечних платежів, та й усі інші побутові витрати – комуналку, продукти – чоловік і дружина оплачували у складчину.
Особисті речі кожен купував собі сам. Точніше Костянтин купував щось собі, Марина собі та доньці. Плюс усі гуртки Орини теж повністю оплачувала Марина. Благо її зарплата дозволяла. Марина завжди заробляла більше за Костю.
Перший рік Марина і Костянтин жили душа в душу. Та й Орина Костю хоча татом і не називала, але довіряла йому. А ось через два з половиною роки після весілля Костя і Марина вже й тижня не могли прожити без скандалу.
І в один із таких скандалів Костя мало не на двері вказав Марині та Орині:
– Ви взагалі-то з дочкою в моїй квартирі живете! Щось не влаштовує? Вихід знаєш де!
– Ти серйозно? А може, тобі нагадати, що половину іпотеки плачу я? Або що продукти я вже давно купую переважно на свої гроші? Ти думаєш, що твоїх п’яти тисяч, які ти із зарплатні мені переказуєш, вистачає на місяць на їжу?
Я тебе здивую, любий, – на їжу в нас іде в кілька разів більше! Уся інша побутова хімія теж на мені. А, ну ні – за квартплату ти платиш, але знову ж таки половину. А другу половину я додаю!
І ти ще смієш мені щось вимовляти?! – не стрималася Марина.
– Ооо, ну все підрахувала! Розумниця яка! Тільки от квартира моя! Якби не я, то жила б ти з дочкою зараз у своїй старій халупі двокімнатній! – зарозуміло заявив Костянтин.
– Щось поки ти в моїй квартирі жив, ти її халупою не називав! – пригадала чоловікові Марина, – і взагалі згідно із законом частина цієї квартири моя, бо я теж іпотеку сплачую!
– Що?! Ти зовсім з глузду з’їхала? Збожеволіла на мою квартиру замахуватися? – був просто розлючений чоловік.
– Ти сам мене змусив усе це тобі сказати! – прокричала у відповідь на агресію Кості Марина.
Костянтин розлютився і пішов у ванну кімнату, грюкнувши дверима. А Марина, трохи заспокоївшись, увійшла в кімнату до дочки, щоб спробувати щось пояснити їй.
Жінка бачила, що Орина болісно реагує на сварки матері та вітчима. І Марину це дуже пригнічувало, вона відчувала себе винуватою перед своєю дитиною.
Марина день за днем мучила себе роздумами про їхнє з Костею сімейне життя. І в неї не виходило з голови те, що чоловік ледь не виганяв її з Ориною з квартири, у яку вона реально вклалася нарівні з Костянтином.
Вона на самому початку на меблі й техніку витратила приблизно стільки ж своїх заощаджень, скільки чоловік на початковий внесок. І потім практично одразу почала нарівні з чоловіком оплачувати кредит за цю квартиру. А виходило, що вона в цій самій квартирі на пташиних правах.
Жінка з’ясувала, який вигляд їхня ситуація має з погляду закону, і, переконавшись, що за судом, якщо щось трапиться, може отримати компенсацію або частку, завела з чоловіком розмову. У спокійній обстановці, ґрунтовно, сподіваючись на взаєморозуміння.
– Костю, я прошу тебе, давай зараз поговоримо спокійно, без скандалу, – почала Марина.
– Про що? У нас щось сталося? – запитав чоловік.
– Нічого екстраординарного. Я хочу поговорити про мій внесок у цю квартиру. Поговорити без сварок! – позначила тему розмови жінка.
– Ну якщо без сварок, то квартира моя і крапка. І нічого навіть обговорювати, – заявив Костянтин.
– Ні, Костю, так не піде. Ти мене під час нашої недавньої сварки так налякав, що я була змушена проконсультуватися з юристом.
Якби раптом я пішла до суду, то або тебе зобов’язали б виплатити мені те, що я витратила на квартиру, або суд виділив мені пропорційну частку після закриття іпотеки, – спокійним голосом продовжила Марина.
– Я вухам своїм не вірю! Ти вже і до юриста сходила, і думаєш, як через суд у мене квартиру відтяпати? – сказився знову Костянтин.
– Костю, скандалу не буде. Якщо ти не готовий говорити конструктивно, то я тоді розмову закінчую, – сказала Марина.
– Ось-ось, закінчуй! – пробурчав чоловік.
Марина думала-думала сама, та й розповіла про всі свої переживання мамі Ларисі Юріївні. Мати, звісно, поспівчувала доньці, але й дорікнула її помилками у виборі супутника життя:
– Що ж ти щоразу якихось дурнів обираєш то? Що Оришкін татусь, що Костя твій.
– Мамо, мені зараз не нотації твої потрібні, а розуміння, – просила маму Марина.
Лариса Юріївна обійняла доньку. Її материнське серце розривалося від переживань за Марину та Орину.
Через кілька днів Лариса Юріївна зателефонувала Марині і запросила на розмову.
– Доню, ми з батьком порадилися і ось що хочемо тобі запропонувати. Ми дізналися, поки ми ще працюємо обидва, нам можуть схвалити іпотеку. Давай ми візьмемо якусь маленьку квартиру – однокімнатну або студію? А платежі будеш ти вносити. Замість того щоб щомісяця своєму Костику віддавати гроші на його кредит!
Квартира буде на нас, Костя, якщо що, не добереться до неї, – запропонувала доньці Лариса Юріївна.
– Мамо, тату, ну ви даєте! Здивували, так здивували, – відреагувала Марина.
– Марино, це хороший варіант. Я на хорошому рахунку на роботі, мене ще сто років не звільнять. На перший внесок у нас є гроші. Буде тобі й Орині підмога, здаватимеш цю квартиру! – переконував доньку батько.
– І Костю твого це на місце поставить! – з неприхованою злістю сказала Лариса Юріївна.
– Я подумаю, добре? – попросила в батьків час на роздуми Марина.
Повернувшись додому, жінка вирішила озвучити чоловікові те, що запропонували їй батьки, але тільки як справу вже вирішену:
– Костю, я тебе прошу не ображатися, але я більше не зможу платити половину твоєї іпотеки. Я вирішила купити маленьку квартиру для здачі, щоб Орині потім її передати, коли виросте.
Тато на себе оформить іпотеку, а платити буду я. Тому ще й на твої платежі грошей у мене не буде.
Костянтин підхопився з дивана і заметушився по вітальні. Потім завмер, повернувся до дружини і вимовив:
– Тоді я розлучаюся з тобою! Ну а банк забере цю квартиру собі. Я один кредит платити не зможу. Я залишуся ні з чим. Спасибі тобі, дружино!
– Розлучаєшся? Ну добре. Дякую, що попередив! – намагалася триматися Марина.
– Будь ласка! – уїдливо відповів Костя.
Марина не витримала і по її щоках покотилися сльози. Так, змахуючи сльози з обличчя, жінка стала збирати якісь свої речі. А потім попросила доньку теж зібрати щось мінімальне, що потрібно їй на перший час.
– Гадина! Через тебе я тепер без квартири залишуся! На вулиці опинюся! – кричав Костянтин услід Марині, коли та з донькою і валізами виходила з квартири.
Марина сяк-так заспокоїлася, завантаживши речі у машину.
– Орино, ми зараз поїдемо до бабусі з дідусем. Поживемо трохи в них, поки мешканці з нашої двокімнатної квартири не з’їдуть, – пояснила мати доньки.
– Добре, мамусю. Ти тільки не плач більше, будь ласка, – відповіла Орина.
– Не буду більше плакати, рідна моя, – пообіцяла Марина.
Далі на Марину чекав непростий шлюборозлучний процес. Їй належало поборотися за свої інтереси в суді – вона була налаштована хоча б частково повернути собі всі ті гроші, що витратила на іпотечну квартиру Костянтина.
Не все в суді складалося гладко. Все нові й нові засідання, підрахунки, чеки, оцінювачі. Але в підсумку правда і закон виявилися на боці Марини.
Суд зобов’язав Костянтина виплатити тепер уже колишній дружині нехай не все, що вона витратила на квартиру, але істотну частину від цих витрат.
Добровільно чоловік платити не зволив, довелося стягувати з нього гроші за допомогою судових приставів.
До слова, Костянтин, який запевняв Марину, що без неї йому ніяк не впоратися з іпотекою, все-таки знайшов можливість виплачувати кредит.
Щоправда щомісячні іпотечні платежі та стягнення по лінії приставів залишали його практично без грошей – з одним прожитковим мінімумом.
І обурення з цього приводу Костя час від часу вивалював на Марину: дзвонив їй і всіляко скандалив.
Марина такі розмови швидко завершувала. Та й узагалі навчилася не реагувати на істерики колишнього чоловіка.
У ній поступово виросла байдужість до цієї людини.
