– Льошо, давай поговоримо, – благала Христина чоловіка за сніданком. На руках маленький Мирон, хапає все зі столу, перекидає. Христина відсунула його подалі від столу, подивилася на стільчик для годування. – Ти не міг би…
– Ні, ні, я тікаю, – на ходу допиваючи гарячу каву, відповів чоловік, він уже вовтузився в передпокої. За ним грюкнули двері, Христина жбурнула в його бік тарілку. Вона вдарилася об стіну, розлетілася на осколки.
Христина розплакалася, Мирон теж від переляку. Жінка з роздратуванням, з розлюченням піднялася і посадила сина в його стільчик, почала прибирати за собою.
У передпокої відчинилися двері.
– Я забув, – крикнув чоловік, дзвенячи ключами від машини, і знову втік, навіть не глянувши на битий посуд на підлозі.
Христині стало зовсім гірко, а Мирон надривається у своєму стільчику, у голові вже дзвенить від його криків, він то спить цілими днями – хлопчик-янголятко, то кричить, не заткнеш.
Зазвичай саме в такі дні, коли Христина на взводі, коли ненавидить усіх, навіть його – єдиного синочка, він кричить на всю квартиру.
– Коли ж ти замовкнеш, – у сльозах крикнула на нього Христина, викидаючи в смітник під раковиною биту порцеляну. Але тут же відкинула вбік совок і щітку і кинулася до сина, взяла на руки і почала цілувати, притискати до себе, просячи вибачення за свої слова.
Вона погодувала сина, відправила в манеж грати, сама взялася за прибирання квартири. Закінчивши на кухні, в кімнаті, вона дісталася до передпокою, а там недопитий кухоль із кавою, вона сіла на пуфик і знову розплакалася.
Льоша змінився після появи сина, та й Христина теж, усе змінилося – їхня сім’я стала більшою. Мирон став ядром їхнього осередку суспільства, центром уваги.
На світ він з’явився недоношений, дві доби Христина мучилася. Не пам’ятає вона радості від скрику сина в операційній, не пам’ятає грудочки тепла, коли його поклали їй на груди. Пам’ятає тільки радість усередині: вона впоралася, він живий!
А потім темрява і повернення до тями тільки наступної доби.
Мирон став для неї центром всесвіту в перші місяці, почуття провини, виправдання за ті перші хвилини, коли вона нічого не відчула як мати, Христина намагалася заповнити нескінченною турботою вдома.
Після сьогоднішнього вона зробила свої висновки, найімовірніше, у чоловіка з’явилася інша жінка, і, як зазвичай, у таких ситуаціях, почала копатися в собі, мовляв, вона сама винна: надто багато розуміла, надто багато на себе звалювала, відгороджуючи чоловіка від побутових проблем, дуже багато приділяла увагу синові, забуваючи про нього.
Але щось усередині, в голові підказувало їй: це не тільки її вина. Вона не одна хотіла дитину, вони разом ухвалили це рішення, і вона не винна, що все так важко пройшло в лікарні, а тепер ще й удома.
Чоловік теж повинен! Він зобов’язаний брати участь у їхньому житті! І спати з нею в одному ліжку. Вона знову ридала одна вдома, замикалася в собі, ставала нервовою, злішою, зривалася на сина, а ввечері вихлюпувала гнів на чоловіка.
Він ішов, а вона знову залишалася сама, одна в квартирі з його дитиною.
Що тільки їй не спадало на думку в такі хвилини, яких тільки жінок вона не уявляла поруч із Льошею. Безсонними ночами зачинялася у ванній з його телефоном і судорожно шукала в ньому сліди жінок, сліди зрад, підлості, але нічого не знаходила, тільки скупе службове листування, в якому нічого не зрозуміло.
Соцмереж у Льоші ніколи не було, він ненавидів їх, завжди слухав книжки, читав новини, з роздратуванням гортав рекламу або чергового інтернет-коуча, якщо попадався на очі.
– Льошо, давай поговоримо, – знову просила його Христина, з червоними від безсонної ночі очима. – Сьогодні тобі нікуди бігти, сьогодні вихідний. Ти розумієш, я на межі.
– Давай я посиджу з дитиною, а ти з’їзди, відпочинь, сходи по магазинах, подзвони подругам…
Льоша взяв на руки сина, поїв його з ложечки чаєм зі свого кухля.
– Немає в мене ніяких подруг! – вдарила долонею по столу Христина. Мирон аж підстрибнув і знову почав плакати. Христина заплющила очі, піднявши голову вгору. – Я так більше не можу!
– Ти просто втомилася, – гойдав на руках Мирона Олексій.
– Найімовірніше, – не відкриваючи очей, відповіла дружина, – але чому ти віддалився від мене? Чому ми не спимо разом? Ти уникаєш цього? Ти навіть дивитися на мене не можеш, тобі неприємно лягати зі мною в одне ліжко. У тебе інша жінка? – втомлено дивилася на нього Христина.
Олексій грався із сином, вдаючи, що не чує її слів.
– Відповідай! – знову вдарила по столу вона.
Мирон зовсім розійшовся, Олексій забрав його в іншу кімнату, і поки він заспокоював його іграшками та брязкальцями, Христина пішла до передпокою, зачинила двері та сховала всі ключі якомога далі: сьогодні Олексій не втече від розмови, вони розберуться в усьому, він зізнається у своїх зрадах, – думала Христина, повертаючись до них у кімнату.
Олексій сидів на підлозі й притримував сина, Мирон намагався повзти вперед, але все одно задкував назад. Льоша почав говорити про це, про особливості росту і розвитку кожної дитини, наскільки кожна індивідуальна.
Христина не слухала, син щодня в неї на очах 24/7, її не здивувати фразами з книг із догляду за дитиною. Вона дочекалася, поки Олексій закінчить, і знову почала про те саме.
Чоловік мовчав, намагався на неї не дивитися, його світлі брови постійно рухалися. Дружина закінчила з претензіями, чоловік продовжував мовчати.
– Ось бачиш, – сухо сказала вона, через кілька секунд тиші, – ти навіть зараз не можеш дивитися на мене…
– Так, – відповів Олексій і зовсім опустив голову. Христина випрямилася, хоч щось.
– Сам не розумію, як так… – він штовхав іграшку сина рукою, кімнатою лунав неприємний дзвін, Мирон поповз подалі від них, до свого манежу.
– У мене щось клацнуло в голові: я не можу.
– Але чому? Ми ж до останнього дня спали в одному ліжку, були разом, коли я була при надії.
– Це так, але після…
– Це через операцію? Тобі не подобається шрам на животі?
– Ні.
– А що тоді? – натискала на нього Христина.
Знову повисла пауза. Олексій піднявся і повернув сина назад.
– Льошо, не мовчи, – просила дружина, сидячи на підлозі, впираючись спиною в диван.
– Ти обіцяла схуднути через 2-3 місяці після появи дитини. Ти завжди була такою стрункою, підтягнутою, я божеволів поруч із тобою, а тепер… мені огидно.
Христина прибрала руки від заплаканого обличчя і втупилася на нього.
– Ти набрала під час виношування дитини, потім начебто схудла, а тепер ще більше, я бачу, – він почухав брову, закриваючи очі рукою.
– Ти перестала стежити за собою і продовжуєш набирати, а в мене в голові… перед очима та Христина, тоненька, струнка, з акуратними сідницями і животом, а зараз… У тебе пузо і… воно просто висить. Ти забула, що маєш стежити за своїм харчуванням, за собою…
– Повинна?! – уточнила Христина. – А ти нічого не повинен? Тобто це все через мої кілограми? Через складки на животі й боках?
– Так, – відвернувся Олексій, – я не можу, мені огидно.
– Оце так – піднялася Христина з підлоги. – Ти забув, через що мені довелося пройти в лікарні? Що було з Мироном? Зі мною після виписки? Ти забув мої страждання з цією потворністю, – вона вдарила себе по м’якому животу.
– Я схудла одразу на 10 кг, вдома ще на 3, просто вимотувалася. А потім різко набирала, через тебе! За місяць усе до мене повернулося, навіть більше, тому що стресувала, нервувала через тебе, накручувала, придумуючи зради. Що мені тільки в голову не приходило, а ти просто тікав від проблем, ти боявся сказати мені…
– Я не хотів тебе поранити.
– А тепер мені зовсім не боляче? – плеснула вона в долоні, ледве стримуючись від сліз. – Та я реву з будь-якого приводу, кричу на Мирона, поводжуся як неврастенічка, а ти просто боявся зробити мені боляче? – Христина істерично сміялася, закинувши голову.
Такі перепади настрою для неї стали нормою останнім часом.
– А ти згадував стрункі ноги, талію? Ти просто… ти…
– Ти обіцяла схуднути. Казала, на це піде 2-3 місяці. Добре, – піднявся з підлоги Олексій, – складна операція, шви, нехай ще два місяці треба, але минуло сім! А ти тільки ростеш ушир.
– Он як? Така не потрібна,огидна, – з образою в голосі відповідала йому дружина. – Навіщо тоді ти мені потрібен?!
Розмова закінчилася скандалом, Христина вже не могла по-іншому, вона потребувала інших слів, підтримки, любові, а тут такий ляпас і претензій не менше, ніж у неї. Вони перестали розмовляти.
Христина сіла на жорстку дієту, записалася на навчання в інтернеті, через місяць пішла в спортзал, мовчки залишаючи сина Льоші після роботи. Вона не питала в Олексія: втомився він, голодний чи хворий. Олексій приходив, а дружина вже чекала на нього в передпокої з вказівками щодо дитини та дому.
Підхоплювала спортивну сумку і бігла в зал, у сусідньому будинку на першому поверсі. Там і нові знайомі з’явилися, вона почала спілкуватися, посміхатися, з’явилися інші інтереси, крім дитини та дому.
Та й у сім’ї потихеньку все налагоджувалося. Чоловік і дружина стали більше розмовляти, знаходилося про що. Навчання Христини плавно перейшло в роботу вдома, вона почала чітко ділити час із дитиною на свій і чоловіка.
Олексію подобалися такі зміни: поступово зникла відраза до її тіла, Христина худла, змінювалася, з нею стало цікаво, нехай і часу вони проводили менше, навіть удома – у неї багато роботи.
У ліжку теж усе налагодилося, Олексій вважав, стало навіть краще, ніж було, Христина часом його просто дивувала, і він уже не хотів тікати вранці на роботу, а хотів зайвий раз залишитися.
Пролетів рік, другий, Мирон ходив у садок, Христина працювала вдома, Олексій на своїй складній роботі, і, дивлячись на трирічного сина, Льоша раптом заговорив про другу дитину:
– Христино, мені здається, Мирону нудно одному. Ти чула, сьогодні він просив сестричку, як у Сергія в його групі.
– Я-то чула, раніше я теж хотіла двох дітей. Але тепер ні! Мені вистачило минулого разу.
– Так, тобі було складно. Пам’ятаю, як десять днів чекав вас із лікарні, – згадував Олексій, – сумував за тобою, і так хотілося вже побачити Мирона.
– А я забула про все, – посміхалася Христина, дивлячись на своє приголомшливо підтягнуте тіло, вона подумувала про операцію на грудях, до нового тіла потрібні нові груди.
– Жінка так влаштована: моментально забуває про всі муки, варто тільки почути крик своєї дитини. У мене було трохи інакше, але сенс один і той самий. Але ось іншого я забути не можу, – вона поправила обтислу маєчку на собі, провела рукою по талії і сказала, – досить однієї дитини, більше я не хочу псувати фігуру.
Олексій ще кілька разів заїкався про другу дитину, обіцяв допомагати дружині. Йому раптом захотілося донечку. Але Христина уникала відповіді і говорити на цю тему не бажала, їй вистачило, вдруге чути принизливі слова від чоловіка вона не збиралася.
