Такої підлості від чоловіка Лариса не очікувала.
Вони були одружені вже двадцять років. Одружилися, коли їй було тридцять два, а Юрію тридцять сім. У обох це був перший шлюб. Живуть нормально, хоча, звичайно, як у кожній родині, траплялися конфлікти і непорозуміння.
У родині було троє дітей. Лариса жодного разу не сиділа з дітьми вдома до трьох років, вона виходила на роботу, а з року з ними няньчилася її мати.
Батьки Юрія допомагати їм не могли, тому що жили в селі, за сто двадцять кілометрів від міста. Іноді влітку син з родиною приїжджав до них на тиждень в гості, але в цілому цим спілкування з батьками Юрія і обмежувалося.
Телефонні розмови один-два рази на місяць не враховуються. Але життя йде, батьки не молодіють, хвороби теж не оминають.
Так і сталося з батьком Юрія. Єгор Дмитрович, який майже ніколи не хворів, у свої сімдесят п’ять виглядав досить міцним, одного ранку не зміг встати з ліжка.
Сільський фельдшер запідозрив інсульт, викликав швидку, і старого відправили в обласну лікарню. Діагноз підтвердився. Мати Юрія – Марія Кирилівна – приїхала до сина і стала щодня ходити в лікарню – доглядати за чоловіком.
Лариса готувала для свекра бульйони, пюре і морси. Пару разів на місяць діда відвідували онуки.
Коли Єгора Дмитровича виписали, Юрій відвіз батьків додому. Тепер все господарство лягло на плечі Марії Кирилівни. Єгор Дмитрович насилу пересувався по будинку, але працювати вже не міг.
Юрію довелося допомагати матері і виконувати ту роботу, якою раніше займався батько: рубати дрова, ремонтувати будинок. Звичайно, він став частіше бувати у батьків.
Так минуло два роки.
Але одного разу Юрій сам захворів і півтора місяця не був у селі, а коли приїхав, був вражений змінами, що сталися з матір’ю: вона була якась розсіяна, постійно забувала, куди що поклала. Могла тричі на день розповідати синові одну й ту саму історію.
Та й у будинку, який завжди сяяв чистотою, все виглядало якось неакуратно.
Юрій спочатку списав це на те, що матері важко прибирати – все-таки вік. Але коли в розмові з’ясувалося, що вона забула імена своїх онуків і невістки, чоловік занепокоївся.
Повернувшись додому, він розповів все Ларисі, і вони вирішили, що старих треба забирати в місто.
Майже місяць Юрій і Лариса, яка кілька разів їздила в село з чоловіком, вмовляли їх переїхати. Ще місяць пішов на те, щоб продати будинок і купити однокімнатну квартиру в місті.
А з квартирою їм пощастило: вдалося взяти в їхньому ж під’їзді, тільки на першому поверсі.
Тепер літнім людям можна було допомагати, просто спустившись на два сходові прольоти. Лариса готувала з урахуванням того, щоб носити їжу свекрам – газ Юрій перекрив після того, як мати поставила на газовий пальник електрочайник.
Залишили їм тільки мікрохвильовку і купили новий чайник. Марія Кирилівна готувати вже не могла – у неї діагностували хворобу Альцгеймера, яка швидко прогресувала, незважаючи на лікування.
Онуки майже щодня забігали до літніх людей – прибрати, та й просто поговорити.
Старший син – Льоша, допомагав дідусеві вийти на вулицю, щоб погрітися під літнім сонечком. Район у них був старий, зелений, біля кожного під’їзду навесні робили клумби, висаджували квіти.
Загалом, життя якось налагодилося. Льоша закінчив школу і оголосив, що він спочатку хоче відслужити в армії, а тільки потім вирішить, куди вступатиме на навчання.
Лариса і Юрій, звичайно, хотіли іншого, але не стали перешкоджати, і хлопець, якому влітку виповнилося вісімнадцять, пішов служити.
Минув рік, бабуся стала зовсім хвора. Ларисі довелося звільнитися, щоб доглядати за літніми людьми. Юрій став приходити з роботи все пізніше, він говорив, що у них ось-ось буде скорочення, і він не хоче сваритися з начальством, коли йому пропонують затриматися і виконати додатковий обсяг роботи.
Цього дня вони чекали сина. Лариса полізла в комору, щоб дістати звідти деякі речі Льоші, які вона прибрала.
На третій полиці було порожньо. Лариса згадала, що тут раніше стояли дві великі валізи. Їх не було. Дивно. Вона заглянула в кімнату дівчаток, потім у спальню. На ліжку, прямо на її подушці, лежав аркуш паперу.
Лариса взяла його і почала читати. Літери стрибали у неї перед очима.
Юрій писав, що він більше не може так жити, працювати як кінь і зовсім не радіти життю. Тому він йде. Нарешті, він зможе зітхнути на повні груди, тому що зустрів справжнє кохання.
Зараз він зі своєю коханою жінкою їде відпочивати, повернеться через два тижні і тоді подасть на розлучення. Квартиру він залишає їй і дітям (в любовному запалі чоловік забув, що ця квартира належала батькам Лариси, і вона отримала її у спадок).
І ще у нього до неї прохання – «доглядай за батьками – тобі зручніше, та й вони до тебе звикли, я їх забирати не буду». Тим більше, що його кохана, виявляється, не зможе забезпечити їм необхідний догляд – вона молода, і їй треба берегти руки, тому що вона викладає в музичному училищі.
Лариса заглянула в шафу – речей чоловіка не було. Жінка знесилено сіла на ліжко. Чомусь найбільше її мучила думка, як сказати про це дітям.
У цей час у двері подзвонили, а потім пролунав радісний вереск дівчаток. Лариса зрозуміла, що повернувся Льоша.
Вона вийшла зі спальні, обійняла усміхненого сина і відразу вирішила сказати їм все.
Олексій прочитав записку батька і сказав:
– Ось козел! Йому п’ятдесят сім! На яке кохання він розраховує – ще п’ять – сім років, і йому самому треба буде підгузки міняти. Не переживай, мамо, я влаштуюся на роботу, і все буде добре.
– Яка робота – тобі вчитися треба! Працювати я піду – мені вчора якраз дзвонили, питали, чи не збираюся повернутися. Зараз подзвоню і скажу, що повернуся.
– І я піду працювати, а вчитися і на заочному можна. Так що не пропадемо, – сказав син.
Наступного дня Лариса найняла адвоката. Вона хотіла не тільки якнайшвидше розлучитися, але й вирішити питання зі старими.
З понеділка їй треба було виходити на роботу, а залишати їх на цілий день самих було не можна.
Разом з адвокатом вони відвідали відділ опіки та піклування в районній адміністрації, виклали ситуацію і попросили організувати догляд за літніми людьми, оскільки Лариса більше не має можливості опікуватися ними, а їхній син перебуває у від’їзді.
Звичайно, все це відразу не вирішилося, і Олексію довелося, поки він шукав собі роботу, заходити до бабусі і дідуся і приносити їм сніданок, обід і вечерю, які заздалегідь готувала Лариса.
А ввечері вона приходила до літніх людей, щоб прибрати, допомогти прийняти ванну.
Єгору Дмитровичу Лариса відразу пояснила ситуацію, сказала, що вона тепер працює і не може доглядати за ними так само, як раніше, що Льоша теж влаштовується на роботу, так що тепер займатися ними буде Юрій. Але поки він не повернеться з відпустки, вона їх не кине.
Звичайно, свекор засмутився: у них з Марією Кирилівною було таке спокійне, налагоджене життя, а тепер знову зміни і навряд чи в кращу сторону.
Як тільки Юрій повернувся, його запросили в опіку, і Лариса в присутності адвоката і працівників відділу опіки віддала йому ключі від квартири батьків.
Два місяці Юрій бігав по різних організаціях, і нарешті віддав батьків до будинку престарілих – не захотів сам доглядати за ними.
Але в державний пансіонат влаштувати не вийшло – черга велика, довелося оформляти в приватний, а квартира старих пішла в оплату за проживання.
Розлучили Юрія і Ларису, на подив, швидко – місяця не минуло. Але з новим коханням у Юрія щось не склалося, і тепер він живе один, винаймає квартиру і платить аліменти на двох дочок.
І чомусь його не шкода – те, що він зараз має, це плата за два тижні «щастя», які він собі влаштував. А ось за що розплачуються його батьки?
Спеціально для сайту Stories
