– Сергію Вікторовичу, можна з вами поговорити? – у дверях кабінету з’явилася світловолоса голова Ірини. Вічно примхлива і надто гучна дівчина була підозріло ввічливою і спокійною.
– Чого тобі? – чоловік відволікся від роботи на комп’ютері і скоса глянув на падчерку.
– У мене до вас велике прохання, – Ірина не стала чекати, коли вітчим запросить її до кабінету. Дівчина нахабно переступила поріг, зачинила за собою двері і присіла навпроти нічого не розуміючого чоловіка.
– Зарплату я підвищувати тобі не буду! – суворо промовив Сергій Вікторович, ніби знав, для чого прийшла Ірина. – Навіть не проси! Ти абсолютно не справляєшся зі своїми обов’язками.
Завжди спізнюєшся на роботу і зриваєш всі терміни, підводячи мене та інших, – вітчим вже не раз розмовляв з падчеркою з приводу її безвідповідальності. Йому не подобалося, що Іра постійно конфліктувала зі співробітниками, а також плела інтриги проти колег, з якими у неї не склалися робочі стосунки.
Вже кілька місяців керівник фірми хотів звільнити безглузду дівчину, але у чоловіка не вистачало на це духу. Ірина була дочкою його коханої жінки.
З Анастасією Сергій Вікторович познайомився п’ятнадцять років тому. Вони одружилися і щасливо жили до тих пір, поки у Насті не виявили онкологію. Жінка пішла з життя два роки тому, і тепер чоловік шкодував навіжену падчерку, яка зовні дуже сильно нагадувала йому кохану дружину.
– Про зарплату я вже давно все зрозуміла, – невдоволено пирхнула Ірина. – Я прийшла до вас зовсім з іншого приводу.
– І з якого ж? – чоловік підняв одну брову і з цікавістю нахилився вперед.
– Сергію Вікторовичу, – жалібно простягнула дівчина, – ви ж знаєте, як мені було важко після відходу матері? У цьому світі вона була єдиною людиною, яка мене любила і в усьому підтримувала…
– І тому ти її постійно мучила, так? – насупився чоловік. Він прекрасно пам’ятав, які стосунки пов’язували Анастасію та Ірину.
Його дружина дійсно любила свою дочку, але дівчинка завжди була некерованою, і мати постійно нервувала і переживала за неї.
– До чого ти все це мені розповідаєш? Навіщо намагаєшся тиснути на жалість? Переходь відразу до справи. У мене роботи повно.
– Сергію Вікторовичу, – Іра все ніяк не наважувалася висловити йому своє прохання, – ви не зможете допомогти мені матеріально? Я хочу спробувати себе в бізнесі, але для цього потрібні гроші на навчання.
– Ні, – відрізав чоловік. – З твоїм ставленням до роботи ти не те, що в бізнес піти, ти навіть довчитися не зможеш. Я ж тобі сотню разів казав: Іро, час подорослішати! А ти, як була важким підлітком, так ним і залишилася.
– Обіцяю, якщо ви мені допоможете зі стартапом, я змінюся. Присягаюся вам! Мені й самій набридла ця невизначеність. Хочу жити, як усі нормальні люди. Працювати, будувати кар’єру, вийти заміж, привести у світ дітей…
– Хм, – недовірливо шморгнув носом Сергій Вікторович. Він якось дивно глянув на падчерку і помітно занервував.
– У тебе що, хтось з’явився? Є залицяльник?
– Немає у мене нікого, – махнула рукою Ірина. – Якби був, я б тут не сиділа. Адже з партнером завжди легше влаштуватися в житті.
– У цьому ти маєш рацію… Але й партнери бувають різні, – сказавши це, чоловік почав стукати пальцями по столу. Він поводився так, ніби хотів щось сказати, але не наважувався. – Знаєш, що? У мене є одна пропозиція, завдяки якій ти зможеш непогано жити.
– Пропозиція? – здивовано перепитала Іра. Вона не зрозуміла, на що натякав вітчим.
– Я згоден дати тобі гроші, але тільки за однієї умови, – Сергій Вікторович загадково посміхнувся і відкинувся на спинку крісла.
– За якої умови? – дівчина напружилася. Навіть у найстрашнішому сні вона не могла собі уявити, про що саме попросить її вітчим.
– Виходь за мене заміж, і тоді ти отримаєш все, про що тільки мрієш, – висловивши цю дивну ідею, чоловік склав руки в замок і кинув діловий погляд на падчерку.
– Заміж за вас?! – спочатку Ірина була шокована словами вітчима, а потім вирішила, що той просто пожартував, і голосно розсміялася. – Ну, ви даєте, Сергію Вікторовичу! Хіба можна так жартувати зі своєю падчеркою?
– З чого ти взяла, що я жартую? – чоловікові не сподобалася реакція дівчини. Він суворо глянув на Ірину, і та одразу зрозуміла, що вітчим говорив серйозно.
– У нас хоч і велика різниця у віці, але ми з тобою обидва дорослі люди, які можуть бути щасливі разом.
– Щасливі?! Та ви мені в батьки годитеся! Навіщо я вам?! – спалахнула Іра. Сергію Вікторовичу було сорок п’ять. Виглядав він моложаво і доглянуто, але дівчина не могла серйозно сприймати його пропозицію. До того ж вона не розуміла, чому у вітчима виникло бажання одружитися саме з нею, адже навколо нього крутилося багато інших солідних жінок.
– Ти, напевно, знаєш, що я хочу розширити свій бізнес і укласти контракт з однією великою компанією? -Сергій Вікторович прочитав німе запитання на обличчі дівчини і вирішив одразу пояснити, чому він зробив їй цю дивну пропозицію.
– За умовами контракту я повинен бути обов’язково одружений. Такі правила у наших майбутніх партнерів. Вони вважають, що сімейна людина є більш солідною і викликає більше довіри.
– Але до чого тут я?! Чому б вам не одружитися з іншою?
– По-перше, ми з тобою знайомі багато років, і ти знаєш, як я кохав твою матір. По-друге, я впевнений, що ти не будеш розповідати всім підряд, що наш шлюб – фікція. По-третє, я знаю, що тобі потрібні гроші. Якщо ти вийдеш за мене, я подарую тобі бізнес, – Сергій Вікторович завжди був серйозною людиною, і зараз він розмовляв з Ірою, як з діловим партнером.
– Ви говорите про фіктивний шлюб? Ніяких стосунків? – Іра змінила гнів на милість.
– Виключно фіктивний. Так, ти згодна чи ні? – суворо запитав чоловік.
– Мені потрібно подумати.
– Думай, – сказав Сергій Вікторович і кивнув на вихід.
Зачинивши двері за падчеркою, бізнесмен на секунду пошкодував, що затіяв всю цю авантюру. Він прекрасно знав про норовливий характер Ірини. Така навіжена дівчина могла легко погодитися стати його дружиною, але перед самим весіллям запросто втекти. Однак справу було зроблено, і відмотати все назад було вже неможливо.
Ірина ніколи не замислювалася про свого вітчима, як про чоловіка. Але і як батька вона його ніколи не сприймала. Сергій Вікторович навіть не удочерив її офіційно. Вони завжди цуралися один одного і вкрай рідко спілкувалися.
Тепер же у свідомості дівчини щось змінилося. Після цієї розмови Іра стала дивитися на Сергія Вікторовича іншими очима. Він був привабливим і харизматичним чоловіком. Але головним його плюсом було те, що він був багатий.
У підсумку Ірина погодилася прийняти його пропозицію. Вони домовилися, що лише поставлять штамп у паспорті, але житимуть окремо.
Після того як весілля відбулося, Сергій Вікторович одразу ж дотримав своєї обіцянки. Він подарував новоспеченій дружині простору квартиру, дав гроші для вкладення в бізнес, оплатив навчання, а також став повністю забезпечувати її.
Іра теж не стала ухилятися від своїх зобов’язань. Вона завжди супроводжувала фіктивного чоловіка на ділових зустрічах і вдавала, що цілком щаслива.
Після реєстрації шлюбу про свій відчайдушний спосіб життя молода жінка забула. Ірина стала розсудливою і вже зовсім по-іншому дивилася на Сергія Вікторовича.
Він здався їй розумним, турботливим і щедрим. З ним було цікаво і з кожною новою поїздкою їй все менше хотілося з ним розлучатися. Тільки зараз вона зрозуміла, за що саме її мати кохала цього чоловіка.За рік Іра жодного разу не пошкодувала про своє рішення.
Через рік подружжя, яке не жило під одним дахом, вирішило розлучитися. Бізнесмен вже уклав потрібний йому контракт, і тепер йому не потрібно було підтримувати легенду про зразкового сім’янина. Але до цього моменту стосунки між Ірою та Сергієм Вікторовичем змінилися.
Чоловік вже не сприймав колишню падчерку, як навіжену дівчину, а Ірина почала звикати до чоловіка, якого раніше буквально не виносила.
– Дякую тобі, думаю, що тепер ти зможеш продовжити сама. – Сказав Сергій. – Як обіцяв, я даю тобі свободу.
– Ти впевнений, що хочеш розлучення? – раптово запитала Іра, стоячи поруч з фіктивним чоловіком перед РАЦСом.
– А ти ні? – бізнесмен глянув на дружину і побачив в її очах щирий жаль.
– Я не хочу, – відверто відповіла Іра.
– І я не хочу, – посміхнувся Сергій Вікторович, а потім притягнув до себе дружину і серйозно подивився на неї. – Але якщо ти залишишся моєю дружиною, то тільки по-справжньому.
– Я згодна.
До РАЦСу подружжя так і не потрапило. Вони передумали розлучатися прямо біля входу.
