“- Як вона могла?! Не запитала! Не порадилася! Це ж треба додуматися: з’явитися в чужу квартиру і господарювати як у себе вдома! Ніякої поваги!
Господи, за що мені це? Все життя з нею возилася, і ось вона – подяка! Та вона мене за людину не вважає! – Ніна змахнула сльози, що набігли на очі, – їй, бачте, моє життя не подобається!
На своє б подивилася! Сидить у своїй однокімнатці і думає, що птаха щастя за хвіст спіймала.
Ні чоловіка розумного, ні роботи нормальної: якась віддалена робота. На що людина живе? А ще береться мене розуму вчити! Та я давно забула те, про що вона тільки починає думати!”
Остання думка підкинула Ніну з крісла. Жінка пішла на кухню, поставила чайник, підійшла до вікна.
Дивлячись на панораму святкового, сяючого яскравими вогнями міста, вона знову розплакалася:
«Всі люди як люди: до Нового року готуються, тільки у мене немає ніякого свята… Одна, як перст…»
Чайник засвистів. Ніна, занурившись у спогади, навіть не помітила цього…
Їй було двадцять, коли мама в 45 народила другу дитину.
Дівчину це здивувало: навіщо мамі така морока?
– Не хочу, щоб ти залишилася зовсім одна, – пояснила мама, – це ж так класно, коли у тебе є сестра. Ти зрозумієш. Потім.
– Я і зараз розумію, – сказала тоді Ніна байдуже, – тільки врахуй: я з нею возитися не буду. У мене – своє життя.
– Тепер у тебе немає свого життя, – посміхнулася мама.
Слова виявилися пророчими. Малятку було всього три, коли мами не стало… Батько пішов ще раніше.
Вся турбота про сестру лягла на Ніну, яка, по суті, замінила Наталі матір. Та до десяти років її мамою і називала.
Заміж Ніна так і не вийшла. Причиною сестричка не була: просто не зустрілася та єдина людина, яка зуміла б підкорити її серце. Та й зустріти її було особливо ніде. Ніна нікуди не ходила, розважатися не прагнула: дім, робота, сестра, дім, робота, сестра…
Миттєво подорослішавши після втрати батьків, дівчина все своє життя присвятила їй: виростила, навчила.
Зараз Наталя вже доросла, живе самостійно. Збирається заміж.
Часто буває у Ніни: сестри дуже близькі, хоча сильно відрізняються за віком, характером і поглядами на життя.
Ніна, наприклад, надмірно ощадлива. Її квартира давно перетворилася на склад старих, давно непотрібних речей. Якщо пошукати, можна знайти халат, який вона носила років десять тому, коли була значно стрункішою.
На кухні у Ніни повно тріснутих чашок, вищерблених емальованих каструль, сковорідок без ручки. Жінка давно не використовує їх за призначенням, але і не викидає: шкода, раптом знадобляться?
І ремонт у квартирі, навіть косметичний або частковий, вона давно не робила. І не тому, що грошей немає, а тому, що шпалери ще цілі.
Звичка економити на собі і власному комфорті заради сестри зробила свою справу.
Наталя – зовсім інша: весела, легка на підйом. У неї вдома все по мінімуму. Ніяких складів! Тільки те, що потрібно.
Дівчина навіть правило собі встановила: «Якщо річ жодного разу не знадобилася протягом року, час її позбутися!»
Тому в квартирі Наталі світло, просторо, дихається легко.
Скільки разів вона пропонувала Ніні:
– Давай зробимо у тебе ремонт. Заразом речі переберемо, а то скоро для тебе самої місця тут не залишиться.
– Я нічого не викидатиму і нічого не хочу змінювати, – відповідала Ніна, – і ніякий ремонт мені не потрібен.
– Як не потрібен? Ти тільки подивися на свій передпокій! Цим текстурним шпалерам – сто років в обід! Заходиш як в підвал. А накопичене барахло стільки енергії зжирає, ти просто не уявляєш! Так і захворіти недовго, – вмовляла Наталя.
Але Ніна вкотре відмахувалася.
І тоді Наталя вирішила зробити сестрі ремонт сама! Нехай побачить і відчує різницю між тим, що було і що стало.
Як сюрприз вибрала все той ж передпокій: там було мало меблів і зовсім небагато речей.
За тиждень до Нового року, коли Ніна пішла на добу (вона працювала за графіком), Наталя з майбутнім чоловіком прийшли в її квартиру (у сестер були ключі) і переклеїли шпалери: темні текстурні стіни стали салатовими з золотистим малюнком.
Потім розставили все по місцях, оскільки розпорядитися речами сестри Наталя не наважилася, і пішли.
Нічого не підозрюючи, Ніна прийшла додому і тут же вискочила назад. Подумала, що переплутала двері.
Підняла голову: подивитися номер квартири.
Все правильно… Зайшла знову. І все зрозуміла.
Наталка!
Як вона посміла?!
Ніна набрала номер сестри, відчитала її по повній програмі і кинула трубку.
Через півгодини Наталя з’явилася сама.
– Хто тебе просив?! – Зустріла сестру Ніна.
– Ніночка, я просто сюрприз хотіла зробити. Подивися, як добре вийшло: чистенько, світло, просторо, – виправдовувалася Наталя.
– Не смій господарювати в моєму домі! – Ніна ніяк не могла зупинитися.
Образливі слова сипалися на Наталю.
Нарешті, дівчина не витримала:
– Все, досить. Живи у своєму смітнику як хочеш. Ноги моєї тут більше не буде!
– Що, правда в очі коле?! Біжиш?
– Шкода мене тебе, – тихо відповіла Наталя і пішла…
Пішла і не дзвонить вже тиждень. Ніколи ще сестри не сварилися так довго. А тут ще й Новий рік на носі. Невже вони будуть зустрічати його поодинці?
Ніна вийшла в передпокій, присіла на стільчик.
«Адже й справді, просторіше стало, – подумала вона і уявила, як Наталя з Сашком клеїли шпалери. Як старалися: жодної складочки немає, як уявляли здивування на її обличчі.
– І чого я розлютилася? Адже так набагато краще. Світліше. І на душі радісніше. Може, сестра права?»
Несподівано задзвонив телефон…
– Ніночко, – Ніна почула, що Наталя плаче, – пробач мене. Я не хотіла тебе образити. Навпаки: хотіла порадувати…
– Що ти, дівчинко моя, я давно не серджуся, – Ніна теж почала схлипувати від надлишку почуттів, – і прощати мені тобі нема чого: ти абсолютно права і шпалери чудові. А після свят почнемо розбирати мої завали. Якщо ти не проти, звичайно.
– Звичайно, не проти! Допоможу з радістю! А сьогодні? Такий день… Я не уявляю, як буду зустрічати Новий рік без тебе…
– Я теж…
– Тоді збирайся, – радісно затараторила Наталя, – у нас все готово: і жива ялинка, і гірлянди, і свічки. Все, як ти любиш. І не метушся: я вже майже все приготувала. А то я тебе знаю: побіжиш по магазинах.
Адже я до останнього вірила, що ми помиримося і будемо разом зустрічати Новий рік. Збирайся, не поспішай. Сашко за тобою приїде.
Ніна знову підійшла до вікна. Тепер вона дивилася на святкове місто зовсім іншими очима.
Дивилася і думала: «Дякую тобі, мамочко… За сестру…»
Спеціально для сайту Stories
