Інці з дитинства море було по коліна. У три роки пішла до садка, а у чотири її звідти вже вигнали. Не любила Інка нічого робити за командою та за розкладом: ні їсти, ні танцювати, ні співати, ні грати, ні гуляти, ні спати.
Як вихователі не магалися, як бабуся не благала – нічого не допомагало. На запитання “Чому?” Інка завжди давала ту саму відповідь: “Не знаю. Я така.” Бабуся тільки охала і звинувачувала себе за прийняте колись необачне рішення переїхати в місто, яке, на її думку, стало фатальним для всієї родини.
Якби вони тоді тільки не переїхали, якби не купилися на те, що окреме житло можна було отримати порівняно швидко, то Ганнуся ніколи б не зустрілася з цим італійцем і все, абсолютно все, було б по-іншому.
Бабуся до кінця своїх днів перебувала в твердому переконанні, що її Ганнусю спокусив той італієць, що він наобіцяв їй золоті гори, а коли та понесла, то малодушно втік з її життя.
Прикро їй було, що він навіть жодного разу не прийшов подивитися на Інку, яка, як їй здавалося, була його точною копією. Бабуся у найстрашнішому сні не могла собі уявити, що той італієць був у Ганнусі далеко не перший.
Що це її шістнадцятирічна, білява, спокійна, ніжна і сором’язлива Ганнуся цілеспрямовано та витончено спокушала того італійця. Спочатку просто за імпортний шоколад та дешеву біжутерію.
Потім, після розмови, де її поставили перед вибором: чи повідомимо батьків і школу, чи ти співпрацюєш з нами, вже за наказом. Інка була іншої породи. Повна протилежність матері.
Чорнява, незграбна, тривожна, різка, зухвала і при всьому цьому дуже добра і чуттєва. Незважаючи на те, що з матір’ю вони бачилися вкрай рідко, вона щиро всім серцем любила її.
Коли хтось із дітлахів говорив про матір щось погане, повторюючи, часто слова батьків, вона розлючено била кривдника. Якщо дід або бабуся говорили в серцях про матір, що, мовляв, кинула на них дитину, то вона пристрасно доводила їм, що мама хороша і вона обов’язково її забере.
Навіть на роздратоване чергове питання матері, при черговому її візиті: “Чому ти така худа? Не їси чи що?” Інка, радіючи їхній зустрічі та інтерпретуючи питання як вияв турботи, радісно відповідала: “Не знаю. Я така.”
У неї, на відміну матері, емоційна складова особистості завжди домінувала над інтелектуальною. Крім неприємностей, це приносило їй і море дивовижно-солодких хвилювань.
Подорослішавши, вона дбала про своїх рідних похилого віку настільки ніжно, трепетно, терпляче і з почуттям такту, що це викликало заздрість у всіх літніх людей їхнього двору.
Будучи молодою жінкою, вона закохувалась щиро, пристрасно і щоразу на все життя! Ставши матір’ю, вона любила свого хлопчика інстинктивно і самозабутньо, хоча материнської любові сама так і не дочекалася.
Взагалі, всі риси її характеру, що сприймалися в дитинстві як негативні, чудово перетворилися з віком на позитивні. З упертої, норовливої, надміру активної та неприборкано емоційної дівчинки вона перетворилася на завзяту, цілеспрямовану, думаючу, ініціативну та пристрасну особистість.
Єдине, що не змінювалося, так це те, що вона не тримала на матір зла, хоча з роками та з’являлася в її житті все рідше, і весь час намагалася її перед усіма виправдати. Востаннє вона бачила матір на похороні діда.
Вицвіла, набрякла і не в собі вона все-таки приїхала на похорон свого батька і, незграбно тримаючи брудний кульок, що смикався від гикавки в руках, час від часу навіть витирала сльози.
Через півтора року її життєві пріоритети змінилися настільки, що на похорон матері вона вже не приїхала. Поховавши спочатку діда, потім бабусю, а за рік і матір, Інка мріяла знайти батька.
Не знаючи ні його прізвища, ні де він живе, вона розуміла, що шансів у неї практично немає, а серцем все ж таки вірила і тому продовжувала шукати.
– А раптом? Відповіді не було і навряд чи вона будь-коли буде, а от надія теплиться і гріє душу досі.
Син виріс, отримав хорошу освіту, поїхав працювати за кордон, відвідує мати мінімум раз на рік, умовляє її частіше приїжджати до нього в гості, переживає за неї, балує щоденними дзвінками та дорогими подарунками і ні сном ні духом, що вона і не мати йому зовсім, а всього – лише старша сестра.
Тоді, багато років тому, з похорону діда мати поїхала без свого брудного кулька, віддавши його Інці і забувши про нього назавжди….
