– Кіро , тут така справа, – Вадим зам’явся і підбирав потрібні слова, щоб хоч якось пом’якшити новину.
– Що таке? Чого ти мовчиш? — Кіра продовжувала мити посуд і навіть не обернулася на чоловіка, коли той почав розмову.
Жінка сьогодні шалено втомилася на роботі.
День був просто божевільний, купа термінових справ в офісі, мільйон дзвінків від клієнтів, метушня та багатозадачність просто вибили її з колії.
Ех, знала б Кіра в той момент, що за новини приготував їй чоловік, не так байдуже реагувала б на його слова.
На годиннику було вже десять вечора, а вставати Кірі завтра треба було о п’ятій ранку. В принципі, як і сьогодні, і завтра, і післязавтра також. Вона тільки-но поклала дітей спати і відразу ж повернулася на кухню, де після вечері панував повний хаос.
Кіра окинула поглядом свою затишну кухню – вітальню, зрозуміла, що за годину, поки вона купала доньок, читала їм казку і всіма правдами і неправдами вмовляла їх нарешті лягти спати, адже рано рано вставати в садок, в кімнаті абсолютно нічого не змінилося. Навіть тарілки зі столу до раковини ніхто не приніс.
Кіра не те, щоб очікувала, що за її відсутності Вадим раптом кинеться прибирати все на кухні та мити посуд, адже втомилися на роботі вони обидва однаково, а дружині дістаються ще й усі домашні справи, і турбота про дітей.
Вона, загалом, уже звикла, що за десять років шлюбу, Вадим так і не навчився розуміти, що дім, побут, діти — це всі їхні спільні з дружиною турботи.
Чи то батьки так виховали сина, чи то, у них у родині так було заведено, але достукатися до Вадима Кіра так і не змогла. Вона багато разів просила його допомагати їй по хаті хоч трохи.
Зібрати іграшки, які розкидали дівчатка, прибрати зі столу, поки вона займається дітьми, допомогти з вечерею, або хоча б взяти на себе дітей на цей час, адже Кірі практично щодня доводилося болісно розриватися тим часом, щоб провести вечір із доньками, та куховарством .
Але відповідь завжди була та сама.
— Я чоловік, я такою нісенітницею не займаюся. Батько мій ніколи не робив нічого по дому, мама якось справлялася, і у всіх моїх друзів дружини самі справи роблять. А ти що, особлива у мене? Ні, Кіро. Я можу забити цвях, продукти донести до будинку, дверцята шафи прикрутити. Але не все це.
Кіра у відповідь нічого не говорила, вона завжди терпляче та спокійно реагувала на слова чоловіка. Їй залишалося тільки одне — робити все самій. Перемагаючи втому і дике бажання нарешті виспатися, жінка все одно шльопала після відбою на кухню і заходилася наводити там порядок.
Хоча, в глибині душі вона чудово розуміла, що допомагати дружині вдома – це абсолютно нормально. Навіть її подруги, які сиділи вдома з дітьми і не працювали, спокійно, без сумніву зверталися до чоловіків за допомогою, і ніколи не отримували відмови.
Кіра навіть із заздрістю слухала розповіді сусідки Олі про те, як її чоловік, приходячи додому з роботи, одразу ж забирає їхнього синочка гуляти, щоб дружина спокійно приготувала вечерю, або просто відпочила.
Або історії подруги Олени, як смачно готує її чоловік, особливо добре у нього виходить плов, незважаючи на те, що Пашка, чоловік Олени, працює по дві зміни, практично без вихідних, щоб швидше погасити іпотеку.
У Кіри чоловік працював з восьми до п’яти, і ні на хвилину більше. Батько колись давно допоміг йому влаштуватися на місце в муніципальній організації, а сам пішов на пенсію. Там Вадим і сидів досі.
Платили там не дуже багато, але чоловіка, в принципі, все влаштовувало. Квартира, в якій жила сім’я, дісталася Кірі у спадок від матері, вона раптово пішла з життя п’ять років тому. Це, звісно, стало важким ударом для жінки. Більше близьких родичів у неї не залишилося.
І допомоги чекати не було звідки. Тоді доньки були ще зовсім маленькими, Кіра повністю поринула в них, це допомогло їй хоч якось пережити біль втрати. Але час минав, діти підросли, почали ходити до садка, і Кіра почала шукати роботу.
Вона була людиною доброю та чуйною, у неї було багато друзів, готових прийти на допомогу. Сусідка допомогла їй влаштуватися в престижну фірму, одразу на керівну посаду.
Працьовитість, уміння терпляче спілкуватися з будь-якими клієнтами, грамотність, чуйність, допомогли Кірі швидко просунутися кар’єрними сходами. І ось у свої тридцять років вона вже заступник директора.
— Нічого собі, оце дружина в мене, великий начальник. І зарплатню, мабуть, тобі більшу платитимуть? Ех, заживемо тепер, – радісно вигукнув Вадим, почувши новину про підвищення дружини.
— Так, одразу вдвічі більше, ніж раніше, уявляєш? — радісно вигукнула Кіра, — тепер можна взяти іпотеку і купити квартиру для наших дітей, або поміняти машину, або накопичити і відкрити свою справу.
Кіра завжди була дівчиною активною, діяльною, цілеспрямованою.
– Та навіщо це все? Діти ще зовсім малі. Машина у нас нормальна, батько ж нам її віддав майже нову. А бізнес, навіщо він нам? Нам що, грошей не вистачає? Живемо нормально, як усі.
Але Кіра точно знала, що вона не хоче, як усі, вона хоче більшого. Тільки от поки не знала точно чого.
Вадим вечорами лежав на дивані і ліниво перегортав стрічку соцмереж. Іноді бувало навіть, солодко похропував. А Кіра тим часом все бігала по кімнаті туди-сюди.
Адже треба заготівлі для завтрашньої вечері зробити, зібрати собі обід на роботу, приготувати всій родині одяг на завтрашній день. Благо, хоч чоловіка годували в їдальні, причому дуже непогано. Хоча б однією проблемою менше.
Загалом, вечори для молодої жінки були наповнені суєтою та клопотами. Залишати справи вранці було зовсім неможливо. Уся сім’я вставала рано. Кіра прокидалася раніше за усіх. Спочатку приводила себе в порядок, готувала сніданок, потім будила і збирала доньок.
О сьомій ранку все сімейство мало вже сидіти в машині, щоб і Кіра, і Вадим вчасно встигли на роботу.
Як підсумок, до початку робочого дня жінка була ніби втомлена і вимотана.
Кіра давно розуміла, що Вадим – зовсім не чоловік із чарівної казки і зовсім не чоловік її мрії. Заміж вона вийшла в дев’ятнадцять років, зовсім юною дівчиною.
Вадим жив у сусідньому дворі. Почав доглядати симпатичну струнку сусідку, якось усе швидко закрутилося, Кіра й сама не помітила, як сказала: “Так” на пропозицію руки і серця.
Це вже потім, згодом дівчина дізналася, що бувають такі чоловіки, які носять на руках, які оберігають, дбають, дарують подарунки. Але, на жаль, її чоловік був зовсім іншим.
Дбайливо ставитися до жінки, до дружини, до матері своїх дітей, хлопця ніхто не навчив .Кіра часто міркувала про це і про те, як би їй жилося, якби не був її чоловік таким . Але вихована вона була у суворих правилах.
Мама завжди вчила дівчину поважати і любити свого обранця, хоч би яким він не був. Мабуть, її мама й сама жила за таким же принципом. Щоправда, її батько не оцінив хорошого ставлення до себе, втік до молоденької сусідки, кинувши дружину з немовлям на руках.
Так і жила Кіра з Вадимом, сама багато працювала, сама добре заробляла, сама відкладала гроші. Господарство також вела сама. Шалено втомлювалася, але ніколи не зупинялася. Завжди йшла вперед.
– Так, що ти хотів мені розповісти? – Нарешті, відволіклась від гнітючих думок, Кіра згадала, що чоловік збирався щось їй повідомити.
– Та розумієш. Мої батьки почали ремонт у себе в квартирі. І не просто ремонт, а великий, серйозний у всіх кімнатах.
– Ну, молодці. Щиро кажучи, давно настав час це зробити. Мені здається, шпалери у них не змінювалися з дня побудови будинку. Вони вже застаріли.
— Так, так воно так, тільки тут така справа.
Кіра, здавалося, почала розуміти, що зараз скаже Вадим, і в голові її крутилося тільки одне “О ні!”.
— Батьки хочуть на час ремонту переїхати до нас. Хоча б на місяць, поки роблять кухню та ванну. Найнеобхідніше. Розумієш, знімати квартиру їм дуже дорого, мій брат живе в іншому місті. Куди їм ще йти?
Кіра, зазвичай терпляча і з усім погоджується, ледве стримувалася.
— А куди ми їх покладемо? У нас лише дві кімнати. В одній спимо ми, в іншій діти. Залишається лише вітальня. Але тут у нас і кухня, тут же ми їмо, я постійно тут проводжу час. Думаю, це незручно.
— Кіро, ну що ти заладила. Зручно – незручно. Це моя сім’я, зрештою. Я вже дав згоду мамі.
— І навіть не спитав мене?
– У тебе просто немає рідні, ось ти й злишься, я все сказав! – Злобно відповів Вадим.
Кіра розлютилася, щоки її почервоніли, але вона не відповіла ні слова.
Через три дні свекор зі свекрухою, зі своїми валізами вже стояли на порозі квартири Кіри.
— Ну, привіт, Кіро. Що, не рада нам? Мені Вадим все розповів. Ех, ти. Ось і чекай на допомогу від дітей під старість років.
– Мамо! Я ж тебе просив! — Вадиму стало ніяково перед дружиною.
Кіра, яка й так була в засмучених почуттях, подивилася на чоловіка з часткою зневаги. Адже він, неначе маленький хлопчик, пожалівся мамі на свою злу дружину. Кірі стало подвійно неприємно.
— І де тут наша кімната?
— Ось, проходьте Єлизавета Петрівна. Я вам там уже постелила, на дивані у вітальні.
— І що це? Ми житимемо тут?
— Ось тут можете розкласти свої речі, — Кіра намагалася не зважати на свекруху.
Рано-вранці їй, як завжди, потрібно було вставати на роботу. Тому Кіра планувала швидко нагодувати всіх вечерею та скоріше лягти спати.
Але не тут то було. Вадиме, ніби сто років не бачився з мамою. Все ніяк не міг наговоритися з нею. Кіра намагалася почати прибирати зі столу, але Єлизавета Петрівна різко зупинила її:
— Що ж це ти, невістка. Ми ще не поїли, а ти вже нас женеш із-за столу. Ось це гостинність – обурювалася свекруха.
Кіра продовжувала терпляче сидіти за столом і вдавала, що їй цікаво. Насправді ж вона ніби була серед дивних і зовсім чужих їй людей.
“— Що я тут роблю, навіщо мені все це”,— крутилось у неї в голові.
Діти вже почали вередувати, і мама вирушила укладати їх спати.
Повернувшись до вітальні, Кіра була в повному шоці. Ніхто навіть не спробував прибрати за собою. Складалося враження, що свекри спеціально загадали всю кімнату.
Стіл та підлога були посипані крихтами. Біля дивана, на якому вже спали батьки на той час, стояли пакетики з-під солодкого чаю, прямо на підлозі.
Поруч валялися упаковки від печива. Одяг вони зняли прямо тут же, на підлозі, серед сміття та крихт. Всі свої пакунки та баули просто покидали посеред вітальні. Батько Вадима, Микола Петрович, мабуть, їв сушену рибу тут же, на дивані. Запах у кімнаті стояв просто жахливий.
– Боже мій! – тільки скрикнула Кіра.
Вона одразу ж відчинила вікна, щоб провітрити і почала розгрібати весь цей бардак. Вадима, звісно, вже пішов відпочивати. Він мило сопів у ліжку, бачучи вже десятий сон.
— Що ти там розшумілася? Досить уже тарілками гриміти! Чи обов’язково, сьогодні все прибирати? Залиш до завтра! . Дай поспати! — свекруха розлютилася, що невістка ніяк не вгамується і не дає їй спокійно відпочивати.
Ніколи раніше Кіра не помічала, яка ж зла Єлизавета Петрівна. Скільки в ній, виявляється, жовчі. Мало того, що завалилася в нахабну до неї в квартиру, загадила все разом зі своїм чоловіком, так ще тепер і прибиратися Кірі забороняє.
— Ну, встаньте самі, та помийте посуд, коли я вам заважаю. Може, ви безшумно зможете це зробити? – Не витримала господиня будинку.
– А я завжди Вадику казала, що ти йому не пара. Дивись, огризається ще! — свекруха відвернулася до стіни і за хвилину вже захропіла.
Кіра провела на кухні ще приблизно півтори години. До дванадцятої її кухня знову стала чистою. За цей час дівчина точно вирішила, що наступного дня поговорить із чоловіком. Вона була готова сама оплатити свекрам орендоване житло, тільки щоб більше не терпіти їхню присутність у своєму будинку.
– Вадим! Вадим, прокидайся! Нам треба поговорити серйозно!
– Що таке?Кірео, ти з глузду з’їхала? Будеш мене так рано!
— Вадиме, твої батьки повинні з’їхати від нас. Я сама винайму їм житло.
— Ти що, зовсім розумом рушила? Як ти собі це уявляєш? І що взагалі сталося?
— У мене немає ні сил, ні бажання прибирати за всіма в цьому будинку. Мені й до вчорашнього дня турбот вистачало. А тепер ще ти сюди своїх батьків притвів, які, мабуть, вирішили, що вони тут у готелі, а я – покоївка. Тому поводяться як свині. Мені треба працювати, мені сили потрібні. У такому темпі просто не вивезу.
—Кіро , що з тобою? Ти ніколи раніше так не поводилася! Чого раптом ти розлютилася на моїх батьків? Так, мама ніколи не тримала будинок в ідеальній чистоті, але ображати її – це вже занадто. Вони тільки одну ніч у нас переночували, а ти вже закочуєш мені скандал.
— Та тому, що мені навіть уявити страшно, що буде далі. Все! Ти маєш вирішити це питання прямо сьогодні!
У цей момент у спальню до Вадима та Кіра увірвалася свекруха.
– Ах, ти! Негідниця! Виганяєш, значить, нас! Я все чула! Кожне твоє слово!
– От і чудово! Ви самі все зрозуміли! Єлизавета Петрівно, у мене немає ні сил, ні бажання з вами лаятися. Ви зараз спати ляжете, а мені працювати. Я Вадиму одразу сказала, що це погана ідея. Це складно жити такою кількістю народу в одній квартирі. Вас багато, а я одна. Ваш син мені допомагати по господарству відмовляється, а я й так вимотана.
– Мій син – чоловік, він і не повинен тобі по дому допомагати.
– Ну, ось і я не зобов’язана обслуговувати вас усіх! – Кіра перейшла на крик.
– Заспокойся ти вже! Як ти смієш так розмовляти з моєю мамою! Якщо ти її виженеш, я піду разом із нею! Так і знай!
– Йди!
– Що? Що ти кажеш?
– Що чув! Давно треба було тебе вигнати! Нормально працювати ти не хочеш, допомагати по дому мені не хочеш, цілей у тебе немає, любиш тільки себе і лежати на дивані. Мамчин син! Фу! Гидко!
— Та як ти можеш таке казати про мого Вадика? Він найкращий у світі!
— От і забирайте собі! Щоб надвечір вас усіх тут не було! Квартира моя! Я житиму в ній одна з дітьми, без вас і без Вадима.
Кіра грюкнула дверима з такою силою, що здавалося, стіна ось-ось дасть тріщину. Вона швидко зібрала себе і дівчаток, викликала таксі і поїхала на роботу.
Увечері вона з доньками повернулася до порожньої квартири, і, заходячи до кожної кімнати, і бачучи, що там немає нікого, тільки зараз зрозуміла, що воно – справжнє щастя.
Позбутися такого вантажу, як Вадим, який вона тягла довгих десять років, було найкращим рішенням для Кіри.
З цього дня її життя заграло новими фарбами, вона нарешті з’їздила з доньками на море, купила собі нову машину і зібралася купувати ще одну квартиру.
Вадим же так і жив із мамою, тихо ненавидів Кіру і те, як їй добре живеться без нього.
