Катя ніколи не гналася за багатством. Їй було важливо інше – родинне тепло, затишок і впевненість у завтрашньому дні. Але після відходу дядька доля розпорядилася інакше: їй дісталася простора квартира в центрі міста.
Дядько був самотнім чоловіком: ні дружини, ні дітей у нього не було. Із живих родичів залишилися тільки сестра: Катина мама, сама Катя, і Олена, двоюрідна сестра Каті.
Щойно Олена дізналася про спадок, вона одразу ж приїхала до сестри і влаштувала скандал…
– Пощастило тобі, звісно, – сказала вона, оцінюючи стіни. – Але хіба це чесно? Я, взагалі-то, теж його племінниця, а все дісталося тільки тобі!
Катя важко зітхнула. Вона очікувала цієї розмови.
– Олено, це було рішення дядька, – спокійно відповіла вона. – Він сам так розпорядився ще за життя.
Але Олена навіть слухати не хотіла.
– Та облиш! Він просто був під впливом твоєї матері! А тепер ти житимеш у такій квартирі, а я змушена тулитися на знімних метрах! Ти повинна поділитися! Це справедливо! Не будь жабою!
– Я не можу тобі допомогти. Продавати квартиру я не хочу, а грошей у мене немає, щоб виплатити тобі “моральну” шкоду. Запитуй не з мене. А з дядька.
– Але його вже немає.
– Ось саме. Тому просто змирися, Олено.
Катя знала Олену з дитинства. Заздрість завжди жила в ній, як тінь. І що більше сестра обурювалася, то ясніше ставало: ця розмова безглузда. Катя вирішила випровадити сестру і заблокувати її номер.
Йшли роки. Катя вийшла заміж, привела у світ доньку, Арину. Із чоловіком жили добре, донька була розумниця-красуня. Усе було добре.
Коли Арині виповнилося десять, Катя вперше задумалася про майбутнє. Жили у квартирі чоловіка, а квартира дядька була її єдиним цінним активом, але чи варто було триматися за нерухомість, якщо можна продати її і на ці гроші створити для доньки гарне майбутнє?
Наступного ранку вона прийняла рішення – виставити квартиру на продаж.
– Ти збожеволіла! – ахнула мати Каті, дізнавшись про це. – Це ж квартира в центрі! Вона тільки дорожчатиме!
Катя лише посміхнулася.
– А майбутнє дитини? Хіба воно не цінніше?
– Здавай квартиру і збирай. Не думай навіть про продаж!
Порада мами була розумною. Чоловік Каті теж був проти продажу квартири.
І все ж Катя вирішила сказати родичам, що квартиру вона продала. Надто вже ця історія з “чужою” спадщиною її обтяжувала.
З Оленою вони не спілкувалися, але Катя знала, що двоюрідна сестра розпускала чутки про несправедливий спадок і жадібну сестру.
Щоб перекрити потік чуток, Катя сказала, що виручені гроші пішли на майбутнє доньки, поїздки на конкурси, оплату престижної освіти. Дочка отримала можливості, про які інші могли тільки мріяти.
Насправді ж Арина вчилася добре, і батьки лише побічно допомогли їй у житті. Квартира дядька чекала моменту, коли настане час будувати сім’ю. Таким був план Катерини. Зробити подарунок доньці на весілля.
А Олена?
Вона, як і раніше, жила в орендованих квартирах і скаржилася на несправедливість. Так само заздрила Каті й сподівалася урвати шматочок від продажу майна. Сім’єю вона не обзавелася, вважала, що діти – занадто дороге задоволення, а чоловікам вона не вірила.
Минуло багато років. Дочка виросла, а мама Катерини пішла з життя. Залишалося все менше родичів, хто міг би дорікнути Каті в жадібності. З Оленою вони не спілкувалися понад тридцять років.
На своє п’ятдесятиріччя Катя зібрала друзів і близьких у затишному ресторані. Атмосфера була теплою: сміх, спогади, тости. Вона покликала тільки тих, кого хотіла бачити в цей особливий день.
І раптом у дверях кафе з’явилася Олена. Як вона дізналася про місце проведення, було для Каті загадкою. І все ж ювілярка не стала виганяти непрохану гостю.
– О, ось і наша іменинниця! – протягнула Олена з натягнутою посмішкою. – Вітаю! Кажуть, ти тепер успішна пані? І донька в тебе… Розумниця, красуня!
Катя кивнула.
– Дякую, Олено. Сідай, пригощайся.
Олена простягнула Катерині букет. Там виявилася парна кількість троянд, але Катя не стала робити з цього галас. Тихо попросила офіціанта розділити букет на три і сім штук.
Але сестра не збиралася просто святкувати. Вона підняла келих і, спробувавши напій, голосно сказала:
– Фу! Чому таке дешеве сухе?!
Гості подивилися в її бік. Ніхто не скаржився на напої та стіл. Усі були задоволені.
– Я не розумію, як можна за таких грошей цим гостей пригощати!
– Олено…
– Ти мені рота не затикай. Я знаю, як ви живете. Гроші мішками зберігаєте.
Гості почали перешіптуватися.
– Олено Василівно, яке вам треба? – Арина вирішила взяти у свої руки ситуацію.
– Мені треба колекційне. Яке ти сама п’єш.
– Я не вживає міцне.
– Так? А в тебе на сторінці я бачила, що ти вживаєш! Гей, офіціанте! Коли морозиво подадуть? Мені треба як на тій фотографії, щоб прямо в каву, і щоб лікер стікав по склянці.
– На якому фото? – Арина навіть розгубилася від такої заяви.
– З літака. Де ти сидиш із келихом, а стюардеси в ніжки кланяються! Ще б пак, бізнес-леді летить! Корона-то не тисне? Ми всі бачили, знаємо, як Арина першим класом роз’їжджає світом. А Катя ось вирішила на рідні заощадити. Не соромно?
– Олено… Арина їздить у відрядження коштом компанії. Просто пощастило з директором… – Катя була готова провалитися крізь землю від сорому. Щоправда, соромно їй було не за доньку, а за двоюрідну сестру, яка влаштувала такий цирк.
– Утім, поняття “сором” у тебе взагалі відсутнє, – продовжила своє Олена.
– Олено, вгамуйся… – Катя спробувала, але та не слухала.
Олена відкрила рота, але не знайшлася що відповісти…
– А ви знали, що колись Катя прибрала до рук мою спадщину? А потім ще й квартиру мою продала! І ні копійки, ні гроша мені не віддала! Але ж я теж племінниця! Пам’ятай, Катю, бумеранг тобі ще прилетить! Віддай мені борг!
У залі повисла напружена тиша. Гостям не подобалося те, як поводилася непрохана гостя. Катя встала.
– Продала я свою квартиру чи ні – моя і тільки моя справа, – спокійно сказала вона, дивлячись сестрі в очі. – Як і те, куди я вклала свої гроші.
І якщо хочеш знати, я все готова віддати за майбутнє своєї дочки. Завдяки цьому тепер у неї гарна освіта, робота, стабільність. А що зробила ти, Олено, за ці роки? Що нажила? Жовч? Зморшки від злоби?
– Тобі легко говорити! Жила на всьому готовому! А про мене хто потурбувався?! Я на цю квартиру все життя сподівалася. Але моя маманя, на відміну від твоєї, мало метушилася! Щоб дядько наш у труні перевернувся, що б йому…
– У кожного свій вибір. Я вибрала майбутнє. А ти вибрала заздрість.
– Досить! – у залі почувся голос тітки Маші. Вона була сусідкою і подругою мами Катерини. Вона одна залишилася з того покоління, і багато чого знала. Як виявилося, вона знала навіть більше, ніж могло здатися на перший погляд.
– Та вже сиди-но… Мовчи, – Олена махнула рукою на стареньку.
– Це ти мовчи, коли старші говорять. – Тітка Маша акуратно встала, тримаючись за тростину, і заявила:
– Хочеш знати, чому дядько тобі нічого не залишив? Добре, я скажу. Але правда, Оленка, тобі не сподобається. Востаннє питаю: хочеш знати?
– Ой, здивуєш, чи що, чим? Та я вже всяке про нього думала… – фиркнула Олена.
– А головного не зрозуміла. Нерідна ти ні дядькові, ні Каті. Ти взагалі не дочка своїй матері. Батько твій нагуляв тебе десь і притягнув у сім’ю. Дітей у них не було, от і прийняла тебе, мати, як рідну. Але дядько тебе рідною не вважав.
А вже коли твій поганий характер проявився, взагалі лаяв сестру, що прийняла чужу дівку.
Олена так і завмерла з відкритим ротом.
– Брешеш! – вона рушила на стареньку, але її вчасно зупинили.
– Іди, викопуй дядька, та роби тест, якщо тобі так спокійніше буде, – крикнула тітка Маша у відповідь.
У залі повисла тиша. Олена щось буркнула, розвернулася і вийшла із залу. Вона не могла повірити в правду. Але ж дійсно, мама ніколи не любила її. І схожа вона була тільки на батька. Тепер стало зрозуміло чому.Спеціально для сайту Stories
Переконавшись, що сестриця пішла, Катя сіла назад за стіл, подивилася на гостей і підняла келих:
– Забудемо минуле. Що було, загуло. А тепер давайте святкувати. Сьогодні все-таки мій день!
Гості підтримали ювілярку. Олена залишилася у спогадах як артист цирку, фрік, який додав заходу гостроти й ефекту шоу.
Відтоді Олена більше не говорила, що претендує на гроші або частку майна двоюрідної сестри. Вона насправді не була родичкою Каті. Вона не знала матір і, мабуть, ніколи не зможе дізнатися, адже її прийомна мама пішла засвіти, та й батько давно немає.
