– Розлучайся з ним і повертайся до мене! – наполягала Ольга Федорівна. – Навіщо тобі такий чоловік, який готовий кинути в біді?
– Мамо, я сама винна! – Олександра намагалася вигородити Михайла перед матір’ю, хоча сама на нього була дуже зла…
– Винна – не винна, він – чоловік! – відрізала мати. – Повинен узяти лопату й почати розгрібати разом із тобою!Олександра мовчала.
– Олександро, постав йому умову – або він тебе витягує, або ти від нього йдеш!
Олександра продовжувала зберігати мовчання. Ольга Федорівна пильно дивилася на доньку.
– Ти чого мовчиш? Не схоже на тебе.
Жінка помітила, що донька помітно нервує. Ольга Федорівна насторожилася.
– Ти нічого від мене не приховала?
Олександра не витримала і заплакала. І, нарешті, наважилася в усьому зізнатися матері.
Після сповіді доньки жінка схопилася за заспокійливе.
– Господи, Олександро… Як тебе угораздило?
– Я не знаю! -жінка плакала. – Мамо, він мене не пробачить. І не повернеться!
Ольга Федорівна важко опустилася на диван, тримаючись за серце. Тепер вона взяла паузу, щоб обміркувати ситуацію, що склалася. Нарешті, жінка порушила мовчання.
– Чесно сказати, на місці Михайла я б тебе теж кинула.
Ольга Федорівна важко подивилася на доньку. Та заплющила очі і зрозуміла, що її життя закінчено…
* * *
Своє ім’я Олександра отримала від батька.
Микола Петрович до останнього сподівався, що в них із дружиною буде син. Навіть коли УЗД показало дівчинку, він все одно був упевнений, що техніка помилилася.
Глава сім’ї вважав свій рід вельми сильним. З покоління в покоління по чоловічій лінії в їхній родині з’являлися чоловіки. Тільки дружини були зі сторони, а ось спадкоємці – виключно чоловічої статі.
Зневажливе ставлення до жінок у Миколи Петровича завжди було присутнє. Точніше, поблажливе. Його улюбленою приказкою було: “Жінкі – дурні не тому, що дурепи, а тому, що жінки”.
Але говорив він це так беззлобно, що на нього складно було ображатися. До того ж, сказавши все це, Микола Петрович із готовністю брався розрулювати той “вінегрет, що ці курки накришили”.
Поява першої дівчинки на цілу низку поколінь Микола Петрович сприйняв складно. Звичайно, його попереджали, але… Він навіть намагався наполягати на перевірці лікарні, чи не підмінили їм немовля?
Але буквально з моменту появи на світ Олександра була копією свого батька, і це всім кидалося в очі.
У Миколи Петровича було заздалегідь заготовлене для сина ім’я – Сашко. Так звали його армійського друга, який врятував йому життя. Відмовлятися від своєї ідеї він не мав наміру, і вони з Ольгою Федорівною почали шукати компроміс.
Так і виникла Олександра.
За злою іронією долі, завзятий мисливець і рибалка, Микола Петрович незабаром дуже сильно застудився. А потім із жахом дізнався, що дітей у нього більше не буде. У розпачі чоловік метався і по лікарях, і по ворожках, але все було марно.
Одного разу нелегка занесла його до храму, де він уперше в житті почав молитися, своїми словами, як умів. Його почув батюшка і завів розмову. Дізнавшись, у чому справа, він повідомив Миколі Петровичу, що це – його боже випробування.
– Ніколи не питай у Господа, за що це з тобою сталося, – наставляв його батюшка. – Запитай: “Навіщо? Для чого?”.
Обміркувавши слова батюшки, Микола Петрович вирішив, що це знак. За його неповагу до жінок у недавньому минулому. Він вирішив на прикладі доньки довести, що за правильного виховання і з дівчини можна виховати “чоловіка”. І він узявся за справу.
Олександру він ростив, як хлопчика.
З раннього дитинства вона справно ходила з ним на полювання і риболовлю, а також возилася в гаражі. Коли постало питання, на який спорт віддати дівчинку, Ольга Федорівна заїкнулася про гімнастику. Але Микола Петрович відвів доньку в секцію боксу.
А потім батько пішов засвіти…
Несподівано і рано. У нього раптово відмовило серце, хоча раніше він на нього ніколи не скаржився. “Справжній чоловік був”, – шепотілися на поминах всі, хто його знав.
Олександрі тоді було 14 років. І вона твердо вирішила стати такою ж сильною, як батько – “справжнім чоловіком”.
Михайло з часткою іронії ставився до життєвої позиції Олександри. Навіть, коли вона йому заявила, що визнає тільки партнерські стосунки на рівних, Михайло погодився.
– І навіть не здумай ніколи мене жаліти!
Заявила йому молода дружина. – Я сильна, і сама з усім впораюся.
Михайло знову погодився і примирливо підняв руки, мовляв, здаюся.
Олександра закінчила інститут Фізкультури і спорту, оскільки після завершення боксерської кар’єри твердо вирішила стати тренером. Вона виходила на ринг, а Михайло хвилювався за дружину в глядацьких рядах.
Але одного разу Олександрі попалася на рідкість сильна суперниця. Дівчині ніяк не вдавалося переломити хід поєдинку, і вона зважилася на заборонений прийом.
Суддя засік, і далі була довічна дискваліфікація. У бокс вхід був для Олександри закритий назавжди.
Вона була пригнічена, але переконувала саму себе, що здаватися не можна.
Пам’ятаючи про свої клятвені обіцянки дотримуватися суворо партнерських стосунків, причому, навіть у грошових питаннях, вона стала гарячково думати, чим їй зайнятися. І з жахом зрозуміла, що нічого не вміє.
Усі спроби влаштуватися на звичайну роботу закінчувалися крахом. Їй було вже майже 30, а трудового стажу нуль. А йти працювати за копійки Олександра категорично не бажала. І тоді з’явилася ідея відкрити свою власну справу.
Впевнена, що з усім впорається сама, вона прослухала вебінар в Інтернеті й вирішила, що тепер усе знає. Взявши в банку кредит, Олександра відкрила магазин спортивного харчування і почала активно розвивати свій бізнес.
Спочатку все йшло непогано: були клієнти, йшов прибуток. Але до кінця кварталу Олександра виявила, що у неї утворився касовий розрив. Ситуація поступово погіршувалася. Вартість оренди стала перевищувати прибуток.
Далі – більше…
Олександра постійно змінювала бухгалтерів, але вони так і не змогли виправити ситуацію.
Тоді вона зважилася на другий кредит і надумала змінити стратегію. Олександра повністю оновила штат співробітників. Але проблеми нікуди не зникли. Навпаки, продовжували зростати, як снігова куля.
До кінця терміну погашення кредиту Олександра з жахом усвідомила, що не зможе його погасити. Вона вийшла на прострочення. Після попереджувальних дзвінків із банку Олександрі повідомили, що передадуть її справу колекторам. А в них розмова з боржницею буде іншою.
І молода підприємиця звернулася до мікрокредитних організацій, не до кінця розуміючи, в який вир пірнає з головою.
Відсотки росли, як на дріжджах. Навіть продаж магазину проблеми не вирішив. Олександрі лише на якийсь час вдалося погасити малу частину заборгованості, але незабаром сума боргу знову зросла і продовжувала збільшуватися.
Михайло бачив, що його дружина стала нервовою і напруженою, зриваючись з приводу і без. Але на розпитування чоловіка вона незмінно відповідала, що в неї все гаразд.
Колектори вже досить активно бомбили її телефон, а в поштовій скриньці з’явився лист із суду. І тоді Олександра вирішила взяти в борг у приватної організації, заклавши… їхню з чоловіком квартиру.
Іпотеку вони платили навпіл, але “добрі кредитори” поворожили над документами на нерухомість, яка тепер була в них у заставі.
Розрахувавшись з одними боргами, Олександра занурилася в інші
Вона перестала спати ночами. Незабаром вони з Михайлом ризикували опинитися на вулиці, причому чоловік про це навіть не здогадувався. А повідомити йому “радісну новину” Олександра не наважувалася. Вона продовжувала істерично шукати вихід із ситуації, але тільки ще більше погіршувала її.
Якось мимохідь, попиваючи чай з Ольгою Федорівною, Олександра натякнула, щоб та оформила на неї дарчу на заміський будинок.
Незадовго до відходу Миколу Петровича раптом потягнуло до землі. Вони з дружиною продали міську квартиру і перебралися на природу.
Будинок був добротним, двоповерховим із пристойною ділянкою землі. У Миколи Петровича на нього були грандіозні плани, але реалізувати він їх так і не встиг.
Ольга Федорівна часто скаржилася, що їй важко тягнути будинок самотужки. Там були необхідні чоловічі руки. Будинок поступово занепадав і сипався. Олександра вирішила, що їм можна ризикнути, щоб врятувати квартиру. У крайньому разі, вони з Михайлом заберуть матір до себе.
Звісно, Ольга Федорівна про плани доньки не здогадувалася, але й переписувати на неї нерухомість не поспішала. Змучена постійним стресом, Олександра вже була готова викрасти документи на будинок і підробити за певну суму…
Але Михайло раптово про все дізнався.
Того дня саме він витягнув чергового листа з поштової скриньки. Зазначена сума боргу привела чоловіка в стан шоку.
– Може, ти поясниш, що все це означає?
Чоловікові з великими труднощами вдавалося стримувати себе, Олександра це бачила.
Вона зрозуміла, що втрачати їй уже нічого, і вивалила чоловікові все… Михайла просто прибила отримана інформація. Довгий час він просто не міг знайти слів, а потім його прорвало…
Таким свого чоловіка Олександра не бачила ніколи. Від крику чоловіка стіни їхньої закладеної за борги іпотечної квартири стрясалися, як від вибухової хвилі. Олександра мовчала.
Висловивши все, Михайло пішов, грюкнувши дверима. А сама Олександра поїхала до матері, якій повідомила, що чоловік від неї пішов. Сказати всю правду відразу вона не наважилася.
* * *
Ольга Федорівна продовжувала пити заспокійливе, а Олександра вже всерйоз подумувала, як би вирішити все разом… Найрадикальнішим способом. Вона знала, що коли для неї все закінчиться в цьому світі назавжди, всі її борги ляжуть на плечі матері й чоловіка. Але їй було все одно. Олександра почувалася абсолютно спустошеною.Спеціально для сайту Stories
Михайло приїхав увечері.
З ним були двоє незнайомців. На той час Олександра вже кілька годин сиділа в дальній кімнаті, в повній темряві, вирішуючи, яким чином краще з усім покінчити. Від яскравого світла, що раптово спалахнуло, вона заплющила очі.
– Підемо зі мною, – сказав їй Михайло.
– Куди? – не зрозуміла Олександра.
– У вітальню спілкуватися. Я привіз юриста і професійного економіста. Будемо разом вирішувати, як виплутуватися з цієї ситуації.
Олександра не вірила своїм вухам.
– Але…
– І запам’ятай на майбутнє, – жорстко перервав її Михайло. – З цього дня ти розповідаєш мені про всі проблеми, щойно вони виникнуть. Будемо вирішувати разом.
Михайло, не чекаючи відповіді від дружини, взяв її за руку і повів за собою. Олександра покірно йшла за ним.
Вона вперше в житті раптом відчула себе маленькою дівчинкою, від якої нічого не чекають.
– Михайле… – тихо покликала вона чоловіка.
Михайло зупинився, здивовано дивлячись на дружину. Олександра просто міцно притулилася до нього, уткнувшись носиком у його міцне чоловіче плече.Спеціально для сайту Stories
