Живе сім’я: чоловік, дружина, дитина шість років. У дитини складнощі зі здоров’ям. Потрібна реабілітація – і цим займається дружина: басейн, логопед, масаж, гімнастика та інше. Чоловік – упир.
Якісний, зі відзнакою. «Я вас усіх утримую, дармоїди», «принесла мені сина зі дефенктом» тощо. Дружина звітує за витрачені кошти. Гроші видаються лише на те, що він вважає за потрібне.
Одразу попередив: вирішиш підеш – ні копійки з мене не отримаєш. Дві просторі квартири, куплені у шлюбі, оформив на свою маму. Машини зареєстровані на фірму.
До того ж заміський будинок оформлений на далекого родича, який працює у його ж фірмі, — загалом, нічого не знайдеш. Сама дружина із провінції. Можна легко уявити, яке там із реабілітацією для дитини з особливостями.
З родичів – хрома тітка, яка свого часу випхнула дівчинку вступати до університету. Та готувалася, вступила, закінчила педагогічний та вийшла заміж. Мама чоловіка – старенька з воцерковлених.
Вся з себе лагідна і смиренна. Дивиться блакитнооко, говорить солодко, у розмові через слово посилається на праведників та постійно цитує житія святих.
Сім’ю сина приймає у себе тричі на рік, на свята, і щоразу пояснює дружині: «Для жінки головне — свою дитинку любити!» Крихітну квартирку перетворила на келію: білі стіни, білі фіранки, аскетизм, а з їжі – житня скоринкп.
Загалом, яблучко від яблуні недалеко впало. І ось через шість років такого життя дружина, доведена до краю, забирає дитину і йде зі словами «краще ми під парканом спатимемо, ніж з тобою, вурдалаком, ще хоч день проживемо».
На кілька тижнів їх пускає пожити до собі її подруга. Дружина бігає на співбесіди, намагається знайти роботу, яку можна поєднувати з доглядом за дитиною.
При цьому береться мити під’їзди, щоб хоч щось заробити, і шукає кут, де можна жити удвох. І тут на сцену виходить старенька. Тиха бабуся в хустці. Одним легким рухом руки ця жінка переписує одну квартиру на невістку, а другу – на дитину.
Коли приголомшений і розлючений син йде до неї, вона лагідно відповідає на його репетування: «Але ж я завжди говорила: головне – це дитинку любити. Наша діточка маленька та хвора.
Зараз вони одну квартирку продадуть, грошей вистачить надовго, Бог дасть, все налагодиться». Син репетує: «Я – твоя дитинка!» «Яка ж ти дитинко, – дивується бабуся. – Ти – доросий. Нічого, собі ще заробиш». І дивиться блакитнооко. І житню скоринку жує. А ви кажете, яблучко від яблун
