– Світлано, ти де? Щось ти запізнюєшся, люба, – наговорювала вже третє голосове повідомлення Ніна Федорівна, сидячи за накритим до чаю столом.
– Твій улюблений пиріг уже охолов. Доведеться розігрівати.
Натиснувши “відправити”, Ніна Федорівна з досадою доторкнулася до холодного чайника. Вчора вони зі Світланою домовилися на певний час, але жінки все ще не було. За весь день Світлана не прочитала жодного повідомлення від Ніни Федорівни. На її дзвінки вона теж не відповідала, і жінка вже почала хвилюватися.
“Напевно, телефон сів”, – переконувала вона саму себе.
Нарешті, почувся сигнал домофона, і жінка поспішила відчиняти.
“Прийшла, нарешті, – радісно подумала вона. – Точно телефон розрядився, я так і думала”.
Однак це була не Світлана. У трубці домофона Ніна Федорівна почула голос сина Віктора. І відчинила, ще не розуміючи, навіщо він прийшов. Хоча, слабка надія все ж таки була в душі у жінки. Невже Віктор все ж почув аргументи матері і пішов їй назустріч.
– Привіт, – буркнув Віктор і пройшов до кімнати.Ніна Федорівна поспішила за ним.
– Вітю, синку, як ти вчасно! – заметушилася жінка.
– Сідай. Хоча б ти зі мною чаю вип’єш, поки Світлана їде. Розуму не прикладу, чому вона так затримується.
– Мамо, послухай…
Але жінка поспішно його перебила.
– Вітю, зрозумій, що я тільки щастя тобі бажаю, – тараторила вона.
– Свєта – твоя справжня доля. Повір мені, я набагато старша і мудріша, я знаю життя і краще розумію, хто тобі підходить. Добре, що ти прийшов! Зараз дочекаємося Світлану, і…
– Світла не прийде! – рішуче перервав монолог матері Віктор. – Саме тому я тут. На її прохання.
– На її прохання? – невпевнено повторила Ніна Федорівна. – Тобто, ви все-таки бачилися і самі про все домовилися? Я так рада, синку… Ти не уявляєш, як щасливо ми житимемо, усі разом…
– Мамо, зупинися! – твердо сказав Віктор. – Ми не будемо жити разом. І тобі краще з цим змиритися.
Ніна Федорівна якийсь час здивовано дивилася на Віктора. Раптово її тон змінився.
– Отже, ти досі не позбувся своєї поганої дівки? – злобно запитала вона. – Краще зроби це сам, або я…
– Що ти? Знову спробуєш нашкодити Ірині?
Віктор дивився на матір упритул, а Ніна Федорівна розгубилася.
– Я цього боявся, – гірко усміхнувся Віктор. – Довго не хотів вірити в очевидне.
– Я думала про тебе, – тихо сказала жінка.
– Чи про себе?
Віктор продовжував свердлити матір поглядом, а Ніна Федорівна зірвалася від безсилля.
– Так, і про себе теж!!! Ти коли-небудь замислювався, з яким болем я жила всі ці роки?! Чому ти не захотів піти мені назустріч? Що ти за син такий?
– Мамо, я дуже тобі співчуваю, – сказав Віктор. – Але я не подорожник, щоб мене прикладати на рани. А жива людина, зі своїми почуттями і бажаннями.
– Нічого не хочу чути! – почала впадати в істерику Ніна Федорівна. – Ти – егоїст, який думає тільки про себе! Я впевнена, що ти і твоя Ірка щось зробили зі Світланою, тому вона не прийшла! Я вас обох виведу на чисту воду!
– Бог бачить, я цього не хотів, – тихо сказав Віктор, витягнув телефон і знайшов повідомлення від Світлани.
Він бачив, як змінюється в обличчі мати, прослуховуючи текст. Віктор усвідомлював, що ситуація може закінчитися дуже плачевно. Але йому вже було все одно.
* * * *
Коли Віктор привів Світлану знайомити з матір’ю, Ніна Федорівна просто обімліла.
– Олю, Олечко, – шепотіла вона, укладаючи наречену сина в обійми.
– Вибачте, але мене звати Світлана, – обережно зауважила дівчина.
Але Віктор тихо штовхнув її в бік і жестом дав зрозуміти, що все пояснить потім.
Вони пили чай і розмовляв про все.
– А хто твої батьки? – запитала Ніна Федорівна.
– У мене немає батьків, – відповіла Світлана. – Я дитбудинківська.
– Господи, це доля, – прошепотіла Ніна Федорівна, дивлячись на Світлану з крайнім обожнюванням.
Проводжаючи подругу, Віктор, нарешті, пояснив їй, у чому річ.
– У мене була сестра, – сказав він. – На два роки молодша за мене. Кілька років тому вона трагічно пішла з життя, і мати досі так і не змогла оговтатися. Вони навіть із батьком розійшлися через це, не змогли пережити.
– Жахливо. Співчуваю. Але до чого тут я? – здивувалася Світлана.
– Ти нереально на неї схожа, – відповів Віктор. – Ось матір і переклинило. Я якось одразу не подумав про це. Тільки сьогодні остаточно помітив, коли порівняв із фотографією в шафі.
Незважаючи на уявлення матері, зі Світланою Віктор так і не одружився.
Він зрозумів, що вона не та, з ким би він хотів провести своє життя. Світлана виявилася вельми нахабною і хитрою. Можливо, Віктор би і зміг змиритися з її недоліками, якби кохав. Але почуттів до дівчини у нього не було. Він це зрозумів остаточно, коли познайомився з Іриною й усвідомив, що саме вона – та сама!
Віктор повідомив Світлані, що вони розлучаються. Однак Світлана не була готова його відпустити.
Весь час, що вони зустрічалися з Віктором, Світлана була частою гостею у Ніни Федорівни. Жінка обходила Світлану, як могла, а вульгарна Світлана всіляко їй підігравала, прекрасно зорієнтувавшись у ситуації. Вона встигла оцінити трикімнатну квартиру Віктора і його матері і вирішила, що це цілком собі непоганий варіант для неї.
Річ у тім, що з квартирою від держави у Світлани обломилося. Виявилося, що в неї є прописка в старій хаті, звідки дівчину вилучили багато років тому в батьків, які сильно “гуляли”.
Здається, її рідна мати все ще жила там – тобто, за законом, Світлані було, куди повертатися. Звісно ж, робити цього вона не збиралася, хоча й була змушена мотатися по знімних кімнатах і терпіти витівки самотніх стареньких бабусь, які ними володіли.
* * * *
Новину про те, що зі Світланою стосунки закінчені, Ніна Федорівна сприйняла, як особисту трагедію.
– Вітя, ти з глузду з’їхав?! – кричала в розпачі жінка. – Оля знову до мене повернулася, а ти хочеш її забрати?
Віктор розумів, що після відходу сестри в матері щось помутилося в голові, тому намагався бути з нею максимально поблажливим.
– Мамо, це не Ольга, – терпляче пояснював він. – Олі більше немає. Зрозумій це вже, нарешті! І перестань саму себе обманювати!
Але Ніна Федорівна навіть чути нічого не бажала, а вимагала повернути Світлану. Ірину вона навіть на поріг не пустила, обливши дівчину словесним брудом з ніг до голови, ні за що ні про що.
Віктор після цього надовго перестав спілкуватися з матір’ю і пішов на орендовану квартиру разом із майбутньою дружиною, а Ніна Федорівна не втрачала надії повернути сина Світлані.
Вона сама зателефонувала колишній дівчині Віктора і запевнила її, що зможе переконати сина одуматися. Світлана знову зачастила в гості до Ніни Федорівни.
* * * *
Про весілля Віктора та Ірини Ніна Федорівна дізналася випадково. Вона зустріла на вулиці приятеля сина, який і проговорився. Хлопець й гадки не мав, які пристрасті вирували в родині його друга.
Ніна Федорівна нагрянула на весілля, яке молоді скромно справляли в кафе. Причому не одна, а зі Світланою, яка не могла втратити нагоди насолодитися безкоштовним шоу. Що воно відбудеться, вона майже не сумнівалася.
І не помилилася.
Торжество вже добігало кінця, але народу в кафе ще вистачало – доїдали торт, коли обидві непрохані гості з’явилися туди.
– Значить, ми тільки крихти від торта заслужили? – заволала свекруха.
І влаштувала скандал, звинувативши сина і його тепер уже дружину у всіх гріхах.
– Вітю, ти подивися на неї, – кричала мати. – У неї татуювання!!! Вона ж гуляща, вона буде тебе обманювати! Чому ти відмовляєшся від свого щастя?
Світлана, спостерігаючи за всім цим дійством, тільки посміхалася.
Весілля було безнадійно зіпсоване, як і стосунки Віктора з матір’ю. І Світлана тут же запропонувала Ніні Федорівні план, надійний, як швейцарський годинник: вона переїжджає до неї, і вони живуть разом, як мати і дочка. Жінка охоче погодилася, про що й повідомила синові, вельми зловтішно.
– От і мотайся зі своєю Іркою по чужих кутках, – прокричала вона в телефон. – А до мене дочка повертається. Будемо з нею жити. А ти в нашу квартиру можеш назавжди дорогу забути.
Навряд чи жінка замислювалася, що було насправді в думках у Світлани. Не врахувала вона одного. Квартира, в якій жила Ніна Федорівна, була оформлена в рівних частках на трьох: її саму, колишнього чоловіка і дорослого сина.
Усі ці роки Віктор підтримував стосунки з батьком, у якого давно була інша сім’я. Звичайно ж, Віктор обговорив ситуацію, що склалася, саме з ним.
Віктор сам зателефонував Світлані і призначив зустріч, де і приголомшив новиною.
– Я подаю до суду на поділ квартири, – сказав він очманілій Світлані. – Батько згоден відмовитися від своєї частки на мою користь. Тож дві третини квартири – мої за законом. Якщо ти готова безкорисливо ділити з моєю матір’ю, фактично, курінь і будувати там своє щастя – удачі!
Світлана тоді насилу стрималася і просто пішла. А потім надіслала Віктору голосове повідомлення, дві третини з якого становила добірна лайка, якою вона крила, насамперед, Ніну Федорівну за нахабний обман її ніжної і довірливої душі.
І саме це повідомлення від Світлани і прокрутив Віктор матері на своєму телефоні як останній аргумент щодо справжніх намірів Світлани. І пішов.
Насправді, Віктор не збирався виганяти матір і позбавляти її кута. Ірина, якій він розповів про ситуацію з матір’ю, наполягала на тому, щоб показати Ніну Федорівну психіатрам і, за необхідності, призначити лікування. Віктор вагався. Але вихід знайшовся сам собою.
* * * *
Через три дні Ніна Федорівна зателефонувала синові сама і попросила прийти. Вона повідомила йому, що хоче піти в монастир.
– Олечка до мене уві сні прийшла, – сказала жінка. – Вона й порадила.
Віктор вирішив не сперечатися з матір’ю і подумав, що це, можливо, дуже непоганий вихід для неї. Чоловік відверто боявся, що ментальні проблеми матері почнуть прогресувати.
Якийсь час він відвідував Ніну Федорівну в її “новому домі”, але жінка невдовзі сама заборонила синові приїжджати.
– Не хочу жодних спогадів про минуле, – категорично заявила вона.
Через два роки після перерахованих вище подій у Віктора та Ірини з’явилася донька, про що Віктор все ж повідомив матері, але відповіді не отримав. Про Світлану він теж більше ніколи і нічого не чув.
