— Мамо, це все було сто років тому!
— Як тобі не огидно брати від нього гроші? Він же тебе купив. У прямому сенсі слова. А ти продалася. Не очікувала від тебе, донько, — зі злістю промовила мати.
Аліса дивилася на матір і не розуміла, як вона могла пронести ненависть через все життя? А ще Алісі було трохи соромно. Адже він дійсно її купив.
— Це було давно,— сказала Тамара Олегівна. — Мені навіть згадувати про це неприємно.
— Бабусю, розкажи, — попросила маленька Аліса.
Їй щойно виповнилося сім років, і їй все було цікаво. Вона поважно складала на полицю свої підручники, які тільки сьогодні видали в школі.
Від них приємно пахло новими книжками. Аліса дуже любила цей запах, і щоразу, перш ніж надіти обкладинку на підручник, відкривала його і, посміхаючись, шумно втягувала носом повітря, заплющуючи очі.
Завтра друге вересня — її перший справжній навчальний день. Їй дуже хотілося до школи, і вона була приємно схвильована. І тут мама несподівано розговорилася з бабусею про…
Про того, про кого говорити в їхньому домі було заборонено. А всі таємниці дуже ваблять.
Аліса нагострила вуха, а мати ахнула, зрозумівши, що дочка чула їхню розмову. Тоді бабуся Тамара заявила, що Аліса вже достатньо доросла, щоб знати про подібні речі.
Мова йшла про дідуся Аліси, який у тому «нещасливому вісімдесятому році» кинув бабусю «з малою дитиною» на руках зовсім одну.
— А де кинув? — запитала Аліса. — На вулиці?
— Слава Богу, ні, — заявила Тамара Олегівна. — У мене була кімната в комуналці, туди я і пішла після розлучення. Твій дід — зрадник.
Він проміняв мене на іншу жінку, хоча я кохала його беззавітно! Та й він мене спочатку кохав. І куди поділася його любов, коли він проміняв мене на цю?
Юрій Михайлович, дідусь Аліси, «проміняв» бабусю Тамару на її колишню подругу. Банально, як у поганому кіно. Почувши це, маленька Аліса несхвально похитала головою.
— Ось! — сказала Тамара Олегівна, важливо піднявши вказівний палець вгору. — Навіть семирічна дитина знає, що так чинити низько і підло!!!
— А він пішов назавжди? Ніколи-ніколи більше не приходив? — наївно запитала Аліса бабусю.
Тамара Олегівна поблажливо посміхнулася і пояснила:
— Ми з ним розлучилися. Відразу ж! Негайно! Я не збиралася терпіти таке приниження. Вони з Ларискою потішалися наді мною за моєю спиною, цілих півроку зустрічалися.
Їм було весело! Вони думали, що я така дурна і ніколи не здогадаюся про їхній зв’язок.
«Добрі люди» надали мені потрібну інформацію, розкрили їхнє любовне гніздечко. Я з’явилася за вказаною адресою і влаштувала скандал.
Аліса помітила, як в красивих блакитних очах бабусі блиснули дві блискавки, а руки з ідеальним манікюром стиснулися в кулачки.
Аліса пишалася бабусею, яка в свої п’ятдесят років виглядала, немов молоденька дівчина.
Вона була струнка, доглянуте обличчя з вміло нанесеним легким макіяжем завжди виглядало свіжо, а зачіску Тамара Олегівна любила робити пишною і високою, що підкреслювало її лебедину шию…
Мама Аліси теж була красива. І сама Аліса була схожа на своїх дорогих маму і бабусю.
— У нас хороша генетика, — часто говорила бабуся. — Її не вдалося зіпсувати різним негідним особистостям…
Аліса зазвичай не розуміла, про які особистості йшла мова. Але звучало це загадково і цікаво.
— Я вчепилася в волосся цій зрадниці! — продовжила розповідь Тамара Олегівна. — Лариска верещала, наче циркулярна пила.
Боягузка, тряслася за свої чудові коси, це було єдине, чим вона могла пишатися, мізків у неї не було, та й фігура так собі…
Галя, твоя мама, була тоді в дитячому садку. Я влетіла в цей шаховий клуб, немов фурія, і побачила їх! Вони грали в шахи! Так я і повірила.
Сидять у куточку, воркують, як голубки. Лариска-то на шахістку не схожа ні разу, а твій дід, ось він так… Стратег. Грати вмів. І її, мабуть, вчити намагався. І не тільки цьому!!!
Бабуся так розхвилювалася, що в неї затремтіли руки.
— Ходімо, Аліско, чаю вип’ємо на кухні, — сказала бабуся і крикнула дочці, яка готувала вечерю. — Постав чайник, Галю!
Через п’ятнадцять хвилин чайник на плиті весело засвистів і всі троє: Тамара Олегівна, Галя і Аліса сіли за стіл.
На кухні було затишно, цокав годинник, на підвіконні стояли численні кактуси. Майже всі вони цвіли. Це було бабусине хобі.
Аліса любила тут довго перебувати. На кухні, сидячи за столом, незмінно накритим свіжою скатертиною, вона вивчила свої перші літери, навчилася писати, рахувати і читати. У шість років вона вже була повністю готова до школи.
Галя часто повторювала, що Аліса напевно буде вчитися на відмінно, тому що дуже здібна.
— Наша порода, — кивала головою бабуся і знову додавала: — Добре, що різні негідні особистості її не зіпсували.
Особистостей було дві.
Галя повторила долю матері, вона була розлучена.
Чоловік її покинув, і буквально через місяць одружився з іншою жінкою. Так що до забороненого в їхньому домі імені Юрій Михайлович, додалося друге ім’я — Андрій, тато Аліси.
***
Минали роки, Аліса росла і ніколи навіть не бачила ні батька, ні діда. Знала тільки, що вони негідники. Обидва.
Коли Алісі виповнилося двадцять три роки, мама і бабуся урочисто оголосили дівчині, що хочуть подарувати їй квартиру. Аліса якраз закінчила навчання і влаштувалася на роботу.
Зарплата у неї була досить скромна, проте вона любила свою справу. Їй подобалося працювати економістом у планово-економічному відділі на кондитерсько-булочному комбінаті.
Насправді з дитинства вона мріяла працювати там аж ніяк не економістом, а булочником.
Після того як їхній клас одного разу сходив на екскурсію на хлібозавод, у дівчинки з’явилася мрія. Їй так сподобалися жінки в білих халатах, які працювали в булочному цеху!
Навіть назва цього цеху викликала теплі почуття, а вже обстановка і той незабутній аромат свіжоспечених булочок так і зовсім надзвичайно сподобалися Алісі!
Тамара Олегівна через деякий час змогла переконати дівчинку, що булочником з її здібностями до математичних наук ставати, ну якось не дуже правильно.
— Ти можеш стати економістом! А працювати підеш на хлібозавод! — знайшла рішення бабуся. Аліса погодилася. Ідея їй сподобалася. Цифри вона все ж любила більше, ніж булки…
Аліса урочисто заселилася в подаровану мамою і бабусею квартиру і зажила там одна. Самостійність їй подобалася, правда грошей вистачало в обріз.
Вона звикла добре одягатися і ні в чому собі не відмовляти. А мати і бабуся вирішили, що досить їй допомагати і «час дівчинці вирушати в самостійне плавання».
Вже вивчилася, професію отримала, на роботу влаштувалася, нехай, мовляв, вчиться жити сама, без допомоги…
***
— Все пройшов я, все… Різне бувало в моєму житті, і погане, і хороше…
Аліса з цікавістю розглядала літню людину, що сиділа навпроти неї. Юрій Михайлович… Дід, дідусь… Дивно було усвідомлювати, що дідусь існує. Ось він — живий і здоровий.
Разом з мамою і бабусею вони не раз обговорювали, що за ці довгі роки він напевно вже давно пішов засвіти десь під парканом. Бабуся прямо стверджувала це, так що Аліса в кінці-кінців повірила.
Юрій Михайлович призначив їй зустріч у кафе, поруч із великим торговим центром. А перед тим — зателефонував.
Аліса запитала, як він її знайшов, а дідусь загадково відповів, що й не втрачав її. І ось, нарешті, зважився на зустріч.
Вони сиділи вже сорок хвилин і нікуди йти не збиралися. Аліса слухала історію життя діда, як пригодницький роман.
— Сидів я, онучко. Такі гроші заробляв. За те й посадили.
Аліса згадала, що бабуся розповідала про ті часи. Грошей зовсім не було… Вона працювала на двох роботах, щоб вони з Галею змогли вижити… А він «гроші заробляв».
— Ну-ну… — саркастично сказала Аліса. — Бреши далі. Дідусю.
— Не віриш? Бабуся твоя на гарматний постріл мене не підпускала ні до себе, ні до Галі. Казала, не потрібні, мовляв, мені твої «погані» брудні гроші, здобуті нечесним шляхом. Така горда прямо.
Адже я ще до розлучення з нею почав фарцовкою займатися. Вона тобі не розповідала? Ні? Ось і все.
Їй соромно, неприємно таке згадувати, що чоловік займався нелегальною діяльністю. А потім «бізнес» у мене пішов ще крутіше.
Мабуть, жінка зі мною була «правильна», приносила удачу, не те, що Тамарка.
Аліса скривилася. Вона любила бабусю, і їй були неприємні такі слова діда. Однак їй хотілося дослухати, чим все закінчилося.
— А потім мою правильну даму серця посадили. Пізніше ниточка і до мене привела…
Вийшов. А тут життя зовсім інше пішло, країна змінилася… І став я потихеньку легальним бізнесом займатися, цікавитися, що, та як. Мабуть, задатки все ж у мене були і чуття.
І ось тепер… Тепер я маю міцне становище. Солідні накопичення. Нерухомість. Але сім’ї у мене немає. Один, як перст. Не склалося. Дами були, але все не те…
Старість настає. Сентиментальність. Став багато читати. Самому смішно…
Аліса мовчала.
— Я став на ноги. Приїхав до Тамари. А вона знову кинула мені мої гроші прямо в обличчя. Не взяла. Образила і вигнала, навіть на Галю не дала поглянути.
Минув час. Галя виросла. Вийшла заміж, народила тебе. Я все про вас знав. Стежив, так. Навіщо? Не знаю.
…Гроші у діда Аліса взяла. Спокуса була занадто велика. Тільки вчора вона бачила в магазині, що знаходився якраз у тому торговому центрі, поруч з яким вони сиділи в кафе, приголомшливу сукню!
Наближалися новорічні свята, а вона не знала, в чому йти на корпоратив…
Так і пішло у них спілкування.
І тепер, після слів матері, Аліса з ясністю усвідомила, що так. Він її купив. Їхня дружба почалася саме з цього. Він купив прихильність до нього. Звичайними папірцями з гарним малюнком. Тими, за які в усі часи позбавляли життя. Тими, на які «не повелася» бабуся Тамара.
Однак через деякий час Аліса полюбила діда. Побачила в ньому добру, мудру, людину ,яка багато пережила. І так. Він зовсім не вживав. Взагалі.
«Ми самі творці своєї долі», — сказав він Алісі одного разу.
Юрій Михайлович розповів онучці про те, що останнім часом часто ходить до церкви. Думає про душу. Зайнявся благодійністю. Допомагає дитячим будинкам і хоспісам.
— Я, онучко, лягаю спати ввечері і думаю, ось, мовляв, ще один день минув. Зробив я сьогодні добру справу? Зробив!
І сплю зі спокійною душею. А Тамарці я не зраджував. Ми правда в шахи грали…
***
— До церкви ходить?! Добрі справи робить?! — перепитала бабуся Алісу і голосно розсміялася. — Гнати його звідти поганою мітлою! Святоша недороблений.
Мама теж не хотіла нічого навіть чути про свого батька. І все стверджувала, що Алісу просто купили за красиві папірці.
— Тому що іншого способу він не знає! І кругом їх суне! — припечатала мати.
Аліса і не заперечувала. Почалося все з цього. Так і є. Але тепер вона спілкується з дідом за велінням душі, і зовсім не через гроші, які він продовжує пропонувати їй, але вона їх більше не бере, відмовляється.
Незручно якось. Тим більше, що з деякого часу вона стала заробляти більше.
А спілкування з дідом… Чомусь їй здається, що вона знайшла щось давно втрачене. Немов вона все життя сумувала за ним і ось, нарешті, зустріла.
Аліса і Юрій Михайлович часто проводять час разом. Але з матір’ю і бабусею вона теж бачиться.
З усіма примудряється зберігати дипломатичні відносини, і більше нікому не намагається нав’язати свою думку. Кожен вирішує сам, як йому бути.
А дід… Особисто їй він не зробив нічого поганого. Він дуже самотній. І їй було його шкода.
***
Юрій Михайлович написав заповіт на Алісу. Він заповів онучці все своє майно і накопичення. І бізнес. Але їй нічого не сказав.
Навіщо? Він був розумною людиною, не дарма ж його бізнес процвітав. Але він потихеньку вчив онуку різним хитрощам і премудростям своєї справи, передавав досвід. На майбутнє.
Спеціально для сайту Stories
