Очі сірі величезні, погляд, як у зацькованого вовченя, коса в руку завтовшки, сукня ситцева, а поверх дута куртка. Такою я запам’ятала Катю. Перелякана дівчинка, застигла від страху на нашому порозі. Син Іван привів її у наш дім і заявив, що одружується.
Ось так, поїхав син у відрядження на три тижні в маленьке містечко, що загубилося в степах, а повернувся не один: «Прошу любити і шанувати!» У нас із чоловіком двокімнатна квартира була, син наполіг, щоб йому на кухні постелили, а Катя розташувалася в його кімнаті.
Дівчата у нас у дворі зовсім не такі були: з дикою хімією на голові, іноді волосся пофарбоване в рожевий, куртки із заклепками, кільця в носі — весь колір молодіжної моди початку 90-х. Виявилося, що дівчинка в сиротинці виросла.
А син з нею познайомився в робочому гуртожитку, куди його поселили на час відрядження, а там дівчину ображали. І нічого вона по господарству не вміла: ні суп зварити, ні котлет насмажити. До пральної машини підійти не знала з якого боку, все норовила в тазик води налити і випрати руками.
Штору взялася прасувати – спалила. Чоловік мені заборонив її сварити, адже дитина не мала належної любові батьків, та й хто буде її чогось вчити в сиротинці. І я згадала, що теж була не ідеальна – спалила я кашу, і не раз. Катерина згодом пішла вчитися.
Ну от. Значить Катя вчитиметься, а працюватиме тільки син? Мовчу. Хоч як крути, а професія їй потрібна. Після того як розписалися, пішли молоді на квартиру. Катя до лікарні влаштувалася санітаркою, ночами працювала. Часи важкі були. Щось дістати – то вже удача.
Жили мої молоді, не сварились. Ваня ходив щасливий, задоволений. Катя дичилася трохи, боялася, але докладала зусиль. Якось моя сестра принесла диво небачене для тих часів – сковорода з антипригарним покриттям. Смажити можна прямо без олії.
Сковорідку я невістці подарувала. Пояснила, що треба перемішувати щось лише дерев’яною лопаткою, потім витирати серветкою. А через тиждень вихідний був, прийшла — Ваня в магазин відлучився, а невістка сидить на підлозі і реве.
Виявилося, що на тій сковорідці м’ясо пригоріло і вона її металевою скрібкою потерла. Дивлюся – до блиску відчищена сковорідка, разом із усім антипригарним покриттям. І коса товстезна гірко вздовж спини висить, і ключиці худорляві здригаються.
І прикро їй, і страшно: занапастила дорогий подарунок свекрухи! І тут мене накрило. Сіла на підлогу разом із нею і теж реву, а невістка щось говорити намагається, виправдовується. Так Ванька нас і застав: на підлозі, над сковорідкою, у сльозах та обнявшись.
Увійшов, побачив, хотів щось сказати, потім махнув рукою та вийшов, даючи нам час. Понад 25 років минуло. Мої молоді у своїй трикімнатну квартиру переїхали. Катя, точніше, Катерина Сергіївна — старша медсестра в медичному центру. Двоє онуків у нас із дідом.
Дорослі вже: 21 рік онуці, в медичному вона навчається і онуку Микитці 17 років. І Катя — моя донька, а не невістка. А я й сама собі заздрю. Тільки дід не вгамовується: йому молоді новий смартфон подарували, то він його скрутив. Розпсихувався так, що тиск підскочив…
