— І що, вона погодилася? — витріщив очі друг Валера. — Ця богиня, що зійшла з обкладинки журналу, погодилася стати твоєю дружиною?
— Так, — опустивши погляд, щоб друг не помітив вогню, що палав в його очах, відповів Роман, — вона сказала мені «так».
— Ну ти красунчик! — Валера захоплено похитав головою. — Поважаю, брате!
— Якщо чесно, то я сам у шоці. Досі не вірю, що таке можливо. Ти тільки уяви, що скаже моя колишня, коли дізнається, на кому я одружився. Та вона волосся на голові рватиме!
— Головне, що не на твоїй голові! — посміхнувся друг. — А на своїй нехай рве що завгодно. Твоя Марія кінчика мізинця Олівії не варта!
— І не кажи! З Марією 7 років мучився. То її зарплата моя не влаштовувала, то в передпокої натоптав, то кричала, що часу їй мало приділяю. А ти сам подумай: з такою… що, час проводити хочеться?
Розтовстіла після появи дитини, соромно було на людях з такою з’являтися. Хоч би вдячна була, що одружився з нею, так ні, весь мозок проїла!
— Дивуюся, як ти так довго витримав. Тепер за всі свої муки доля тебе нагородити вирішила. Гаразд, брате, повідом, коли на весілля приходити, а зараз я побіг. Справи не чекають.
Роман потиснув руку другові і задоволено хмикнув. У таке щастя він і повірити не міг. Така дівчина, як Олівія, могла б ощасливити будь-якого олігарха, а вибрала його, простого зварника.
Так, зарплата у нього була непогана, але до тієї, за наявності якої можна ні в чому собі не відмовляти, було так далеко, як до місяця. І їздив він не на Лексусі, а на Рено, яку після розлучення з першою дружиною взяв у кредит. Їй на зло, щоб розуміла, кого втратила.
Зараз кредит був виплачений, але аліменти на сина доводилося виплачувати сповна. Він спочатку хотів перейти на іншу роботу з сірою зарплатою, але потім зважив всі плюси і мінуси, і залишився на колишній.
А платити йому ще як мінімум 10 років, а то й більше. Але Олівію такі перспективи не злякали. Вислухавши Романа, який з хвилюванням повідомив їй про цю статтю витрат, вона тільки знизала плечима і сказала:
— Звичайно, треба платити. Це ж твій син.
Ідеальна дівчина!
Вона розгледіла в ньому справжнього героя, хоча зовнішність у Романа була звичайнісінька. І зростом не дуже вийшов, всього 175 см, і на обличчя не красень.
А вона настільки красива, що чоловіки від 15 до 80 років задивляються. Одне волосся чого варте! Довге, до самого пояса, кольору червоного золота.
А фігура! Слина капати починає від її жіночності. Йде поруч з Романом і посміхається, анітрохи не комплексуючи, що вища за нього на 10 сантиметрів.
Звичайно, він же герой, а герою зовсім не обов’язково бути високим. Головне, що всередині!
Познайомилися вони в кафе. Роман випадково штовхнув дівчину, від чого вона впустила піднос, і вся їжа вивалилася на підлогу. Він чекав, що вона почне верещати, але Олівія просто сказала:
— Сподіваюся, ви заплатите за нову порцію обіду? І посміхнулася. А він тут же зник, потонув у її чудових синіх очах. Дівчина виявилася дуже скромною і ні за що не взяла більше того, що він зіпсував.
А ось на побачення прийти погодилася. Після кожної зустрічі Роман літав, як на крилах. Олівія була не тільки красива, але й ерудована та освічена. Вона цього року закінчувала університет, причому з відзнакою.
Батьки у неї теж були інтелігентними людьми і жили в центрі міста в прекрасній просторій квартирі. Олівія могла вибрати будь-якого молодого чоловіка зі свого кола, але чомусь зупинила свій вибір на Романі.
Коли він, внутрішньо тремтячи, зробив їй пропозицію через кілька місяців після знайомства, вона відразу погодилася.
Ні тобі манірності, ні набивання ціни зі словами: «Я повинна обміркувати і все зважити». Ідеальна…
Весілля теж виявилося для Романа повною несподіванкою. Він вважав, що будь-яка дівчина, особливо така красива, хоче шикарне, незабутнє весілля.
Будь-яка, але не Олівія. Вона знизала плечима на його питання про весілля і відповіла:
— Весілля? Навіщо воно взагалі потрібне?
— Я думав, ти захочеш лімузин, ресторан, білу сукню…
— Ще чого! — засміялася дівчина. — Цілком вистачить кафе. Твої батьки, мої і ще кілька друзів і подруг. На мою думку, цього достатньо.
— А як же весільна подорож? — допитувався наречений.
— Якщо тільки ти сам цього хочеш, а мені з тобою і вдома непогано.
Біла сукня все-таки була, і каблучки з діамантами. І на подорожі теж наполіг Роман. Нехай всі бачать, яка дівчина оцінила його по достоїнству! Красива, струнка, молода! Їй всього 23, а вже такий чудовий смак, раз віддала перевагу йому, 34-річному герою-зварювальнику.
Повернувшись з весільної подорожі, Роман був поза себе від щастя. Мало того, що всі навколо йому заздрили, так його молода дружина, крім нього, ні на кого не звертала уваги.
Вона лепетала ласкаві слова, яких він ніколи в житті не чув. Вірніше, чув, але вони ніколи не стосувалися його особи.
Тепер з роботи він біг додому, щоб скоріше опинитися в ліжку з красунею-дружиною, яка витворяла такі речі, про які в попередньому шлюбі він не міг і мріяти.
Після цього він був готовий весь світ кинути до ніг коханої, тим більше помити посуд або прибрати в квартирі. Побутові питання ніколи не викликали в нього негативних емоцій.
Він звик після розлучення жити один у власній квартирі, сам готувати і наводити порядок.
Десь ще через місяць він раптом подумав, що в його родині щось не так. Він працює на заводі, потім біжить додому і продовжує ще й там працювати. Звичайно, робота в ліжку йому дуже навіть подобалася, але виходило, що і по дому він робив все сам.
Як це раніше не спало йому на думку, що було б непогано, щоб і дружина вносила свою лепту в цей процес. Тим більше, що вона цілими днями сиділа вдома і «чекала чоловіка», як вона сама говорила.
В черговий раз після любовних утіх, Роман замовив суші, а після їжі залишив посуд у раковині. Ідеальна дружина не стала бурчати і лаятися на неохайність чоловіка. Вона цього навіть не помітила. Навпаки, додала свій посуд, а на зауваження Романа знизала плечима:
— А навіщо його мити? Давай одноразовий купимо.
Готувати молода дружина не просто не вміла, вона і займатися приготуванням їжі категорично відмовилася. Як на зло, Роману страшенно захотілося борщу і котлет. Не тих, що подаються в їдальні, а справжніх домашніх. Щоб аромат по всьому під’їзду стояв, коли він з роботи повертався.
Або пирогів. З картоплею і печінкою, як Марія готувала, поки він її товстою не обізвав.
Страшенно набридли напівфабрикати і фастфуд, а вакантне місце в ліжку поруч з довгоногою красунею втратило свою цінність.
Олівія, як і раніше, пестилася до нього, називаючи ніжними словами, але чомусь це викликало в ньому роздратування.
Роман раптом помітив, що квартира, за якою він тепер не встигав доглядати, перетворюється на справжній хлів. Кохана дружина залишала сміття там, де їла. А їла вона по всій квартирі. Скрізь валялися крихти від піци, обгортки від гамбургерів і коробочки від картоплі-фрі.
Коли чоловік заїкнувся про те, що час би використовувати отриманий диплом і знайти роботу, Олівія знову знизала плечима і, томно кліпаючи довгими віями, запитала:
— Хіба нам не вистачає грошей, коханий? Я не хочу витрачати своє життя на когось іншого, крім тебе. Адже нам так добре разом.
— Тоді краще б у квартирі порядок навела, — огризнувся чоловік.
— Я прибирала, — мило посміхнулася дружина, кивнувши на єдиний більш-менш чистий прямокутник, на який вона стелила свій гімнастичний килимок.
— Невже ти не помітив?
Ідеальна дружина повільно скинула коротенький халатик зі свого ідеального тіла і пригорнулася до Романа.
— Я так скучила, коханий.
Чоловік відчепив від себе тоненькі пальчики пішов на кухню замовляти піцу.
— А мені замов сирну, — почув він услід.
***
— Ромка, ти що, справді розлучаєшся? — друг Дмитро здивовано подивився на Романа.
— Розлучаюся, — сумно відповів той. — Тільки звідки ти знаєш?
— Всі знайомі тільки про це і говорять. Ти ж зовсім недавно хвалився, яка в тебе ідеальна дружина! Що за кілька місяців змінилося?
— У тому-то й справа, що для мене вона аж надто ідеальна. Мені б якусь більш просту, але щоб готувала і прибирала. А ця тільки чудеса в ліжку показувати вміє.
— Ти що, Ромка, це ж супер! Мені б таку жінку! Ох, я б відірвався!
— На голодний шлунок не дуже-то хочеться відриватися, Дмитре. А на прислугу, яка буде все по дому робити, я не заробляю. Думаю, краще б я на цій горезвісній прислузі одружився!
— То чим же тоді твоя колишня тобі не догодила? І готувала, і вдома порядок завжди був.
— Може, ти й правий, — задумливо промовив Роман. — З Марією якось спокійніше було. І син у нас, до того ж, спільний. А що вона товста, то змирюся якось. Треба б до неї навідатися.
— Навряд чи вона з тобою захоче спілкуватися. Знаєш, які за нею чоловіки на крутих тачках залицяються.
— За Марією? Та кому вона потрібна? — вигукнув Роман, покрутивши біля скроні.
— Сам бачив! Вона після розлучення так схудла, що я й сам би не проти за нею побігати. Але куди мені з її залицяльниками змагатися?!
А недавно дізнався, що вона виходить заміж за одного бізнесмена, твій син його батьком уже називає. Так що запізнився ти, брате.
— Ну і добре. Все одно Марія мені не дуже подобалася, — промовив Роман і пішов відчищати свою квартиру після ідеального шлюбу.
Спеціально для сайту Stories
