Надя сиділа мовчки і не рухаючись, ніби відро холодної води на неї вилили. А це не відро води, це голосно грюкнувши дверима, пішов на вулицю улюблений синочок Ромочка, чотирнадцяти з половиною років. Причина? Мати не може купити дошку для скейту, якусь наворочену у половину зарплати.
Так бог з нею, з ціною, Надя б може відкладала, та купила б, але … Таким чином куплені ковзани, ролики, боксерські рукавички, лижі, гітара та багато іншого. Син заявив, що тато добрий і улюблений, а вона мати погана. Прибирати у квартирі змушує, уроки вчити, вейп курити забороняє, коли всі батьки своїм дітям самі купують.
Тато навіть сам літав з Ромкою кілька разів. Син сказав, якщо вона не припинить його гнобити і змушувати робити уроки, він піде до тата. Там його люблять, беруть до уваги його думку і взагалі, дозволяють все, тому що тато людина, справжня … Напевно не дарма тато пішов… Ігор пішов, коли Ромці було п’ять.
Боляче, прикро, дихати не могла, як удар під дих. Не сварилися, не скандалили, просто сказав, що, розлюбив і все … пішов. І із життя сина теж. Сказав, що не хоче нервувати дитину і її, кудись поїхав, пообіцяв слати аліменти, коли встане на ноги. Натомість залишив квартиру, куплені у шлюбі, без іпотеки, продали свої успадковані квартири.
Вставав на ноги довго. Про себе знати не давав, а два роки тому з’явився, Ромці було дванадцять. Приїхав із дружиною та двома дітьми, як виявилося трьома, був ще старший хлопчик, син нової дружини, на рік молодший за Ромку. І почалося. Тато купив котедж, у тата повно місця, тато подарував те, тато візьме на вихідні, тато дав грошей, тато сказав, тато зробив.
-Сама винна, – каже мама Надії, – ти ж слова поганого про Ігоря сказати не давала, тигрицею кидалася, ах, що ти, не треба щоб Рома в ненависті виріс, от і пожинай плоди, мама тепер погана, а тато хороший. Ти й особисте життя через нього запустила, а що він? Як платить матері, давай дід з ним поговорить?
Але Надя не дозволяла. Сьогодні був верх всього, всяко обізвав і пішов, грюкнувши дверима. Сидить і не ворушиться Надя, навіть боляче плакати. За годину повернувся, запах тютюну на всю квартиру… Зайшов на кухню, гримить каструльками, поїв. Матері навіть дякую не сказав, пішов до себе в кімнату. Надя видихнула, хоч би вдома.
За цей час нерви стали ні до біса, плаче постійно, сіпається, мало що чекає на нього, погоджується на всі умови, аби… аби все добре було. Знає, що Ігор налаштовує проти неї сина, тільки навіщо? Вона слова поганого ніколи не сказала в його бік і сина виховала у повазі до батька, котрий сім років не з’являвся.
Цілу ніч не спала Надія, заснула вже під ранок. Вранці мовчки поснідали, Ромка демонстративно відсунув тарілку і підвівся з-за столу, не прибравши за собою. Надя ж була ніби заморожена. Вдень зателефонувала Ігорю і сказала йому, що Рома тепер житиме з ним, завжди.
Вона погана мати, погано справляється з вихованням дитини, якщо потрібні аліменти, вона Надя платитиме. Речі збере, що є, інше Ігор хай докупить сам, до того ж незабаром весна, а син виріс з усього і так, мабуть потрібна якась наворочена дошка для скейту.
Сказала все це сухим, офіційним голосом і поклала слухавку. Прибирати зі столу за сином не стала, пройшла до його кімнати, зібрала речі. Ромка прийшов зі школи веселий, сповнений нових планів.
-Ма, привіт, слухай, тут хлопці навесні у похід збираються, в гори, мене кличуть, треба потренуватися, можеш купити мені абонемент у…, – Ромка замовк, побачивши свою валізу і неприбраний посуд на столі.
-Мааам, а це що? Ми кудись їдемо?
-Ти.
-Що я?
-Зараз за тобою приїде твій тато, твій багатий, розумний, добрий тато, який все дозволяє, ти їдеш жити до нього в його шикарний котедж. Я, можливо, буду брати тебе на вихідні, але ще не вирішила, я злидня, взяти з мене нічого, а мені ще, напевно, доведеться аліменти на тебе платити.
-Мам, ти чого?
Надя стояла з обличчям без емоцій, хоча всередині вирувала пожежа з образи, злості на ситуацію, себе, Ігоря та Ромку. А ще їй дуже хотілося притягнути до себе цю виховану, світлу голову, поцілувати і обійняти. Але образа, на найріднішу людину у світі, душила так, що Надія готова була заридати від безсилля, але стрималася.
Ромка насупився, тут же набув незалежного вигляду.
-Добре, я радий, що так все обернулося. Сам хотів тобі запропонувати, щоб я у тата жив.
-Я рада, що ти радий.
Тиждень Надя вила, а потім ще один. А потім… Потім подруга покликала її в кіно, і вони пішли вдвох, повечеряли у кафе, потім на виставку ходила, записалася у спортзал. Вдома можна і не готувати, немає сина, який їв все підряд. Він щасливий, пише захоплені смс, зі школи не дзвонять, а життя виявляється прекрасне, коли не треба підлаштовуватися ні під кого.
З сином зустрілися, наче схуд, погуляли, чудово провели вечір, відвезла його до батька, яка краса. Так пройшов лютий, березень, квітень. Незабаром літо, мріє Надя, зо з Ромкою поїде… Стоп, а чому знову вона з Ромкою їде на море? Ну вже ні, хай із татом, вона одна.
Мама спочатку докоряла Надії, казала, що вона, погарячкувала, ну з ким не буває, син же кровинка, ось цими руками витягнутий. Дитина ж…
-Дитина – погоджується Надя, – тільки мама, дитина курити і лаятись не буде, а якщо так, то нехай живе там, де це все можна. Я не дозволю з собою так поводитися, все, вистачить.
Якось Надя захворіла, та дуже так, підчепила застуду. Написала Ромці, вибачилася, що не зможе його забрати сьогодні і погуляти з ним, захворіла. Тут же зателефонував Ігор і відчитав її, що хлопець чекає на зустріч з матір’ю, а вона зливається.
І взагалі, настав час згадати що вона мати і приділяти синові більше уваги, це жіноча справа, виховувати дітей. Надя відключилася, їй справді було погано. Вона задрімала, прокинулася від того, що у квартирі хтось є і пахне їжею. Ось мама, ну просила ж не приїжджати, ще не вистачало, щоб захворіла.
-Маам, мамо, – покликала Надя.
У кімнату зазирнув син.
– Ромко? А в мене й поїсти нема чого… Там бабуся, що щось варить…
-Яка бабуся, привіт, мамо. Це я тобі бульйон варю.
– Що ти робиш? Ти бульйончик?
-Ага. Коли хворіють, треба бульйон варити та хворого напувати, бабуся сказала.
-Ти … Ромка …
Весь день біля матері протирався, вона вже й забула, що син був колись такий, лагідний, її Ромка ніби повернувся.
-Все, спи мамуль … Гаразд, мені їхати треба, а то автобуси не ходитимуть, а мені ще добиратися.
– Стривай, хіба батько тебе не забере?
Ромка зам’явся.
-Рома?
-Ну вони це … сім’єю захотіли відпочити, своєю.
-Не зрозуміла. А що ти не сім’я?
-Ну тітка Катя сказала, що вони своєю родиною, без мене.
-А батько знає?
Ромка знизав плечима.
-Тааак. І чи часто вони так відпочивають? Своєю сім’єю, без тебе?
-Ну ми з татом іноді вибираємося погуляти… Але він зазвичай зайнятий. З дрібними уроки треба робити, Дімку тітки Каті на тренування везти…
-А ти?
-Я сам добираюся.
-Рома … Тобі подобається таке ставлення?
Хлопчик опустив голову, сльози закапали на руки.
-Ти ж казав, що в тебе все чудово, Роме?
-Ну мені не було куди подітися, ти мене виставила, – заплакав Ромка.
– Виставила? А хіба не ти хотів жити у тата? Ти ж сам про це говорив жодного разу.
-Мам, вибач, а? Я дуже тебе образив? Вибач, матусю. Я піду зараз, вибач. – Ромка заплакав.
-Та ти весь гориш, господи, ти що з температурою весь день?
Ромка ревів, як у дитинстві, як же йому хотілося розповісти мамі, що тітка Катя просто зненавиділа його, а тато й не казав їй нічого через це. Жити йому довелося в якійсь комірчині.
-Ха-ха-ха, – сміялися брат і сестра, – там у мами гардеробна мала бути, ти гардеробник, ми тебе пригріли з жалю.
-Я ваш брат, обурювався Ромка.
-Та який ти нам брат? Дмитро брат, а ти так … Тато тебе навіть не любить, просто так, тому що мамка твоя тебе позбулася, їй гуляти по мужиках треба.
Ромка пішов до батька, спитати, що це таке…
-Ну вони ж маленькі, Роме, ти що ображаєшся? Ну і синка мені Надія виростила …
Прав собі Ромка все сам, в тому числі футболки, сорочки, спортивну форму.
-Може вистачить уже, у шляхетного тата грати? – почув нещодавно Ромка, – Коли ти його відправиш додому?
-Він мій син, Катя, – батько мляво відбивався.
-Син… що – то ти стільки років не згадував про сина, а тут бачите … татко включив.
І раптом до Ромки дійшло, адже батько ніколи, ні подарунка, ні листівки на день народження не прислав, він не сидів біля Ромки, коли той хворів, не вчив плавати і кататися на велосипеді, стріляти в тирі… Його не було ніколи поряд, натомість мама була.
Зрозумівши, як образив маму, Ромка вирішив тікати. Ну а що? Бабуся з дідусем знають, як він з мамою вчинив, мама його не прийме, батькові він не потрібен. Вирішив з мамою попрощатися заїхати, потім до діда з бабусею поїхати, а від них уже кудись… до моря.
В ідеалі найнятись би стюардом, а краще юнгою на борт і походити по морях – океанах, грошей би заробив, приїхав такий, мамі хорошу машину купив би…
-Добре, що захворів, – розповідає Надя подружці, – уявляєш? Я б собі ніколи не пробачила.
Батько не схопився Ромки до наступного вечора, а потім подзвонив Наді і обережно запитав, чи не був у неї сьогодні Ромка. Надію і прорвало, все висловила таткові, сказала, що хоч на метр наблизиться до сина, вона йому таке влаштує…
Звичайно, Ромка потім пробачив батька, але зустрічався з ним строго десь поза домом, маму більше не ображав. До того соромно було за свою поведінку. Виріс Ромка, довго не одружувався, нарешті познайомив матір із дівчиною.
– Хороша така, – розхвалює Надя дівчину сина, – Вікою звуть, Ромка каже щонайменше двох дітей хоче, щоб не один, як він.
З сестрою та братом по батькові так спільну мову й не знайшов. Батько на весіллі не був, привітав телефоном, та Ромка і не засмутився, головне, що мама була.
-Маам, – Ромка вкручує лампочку матері в плафон, – а що дядько Костя не міг вкрутити?
-А Він-то з чого? – з подивом спитала мати.
-Та гаразд тобі, мамо. Ну як маленька, я ж давно дорослий, може досить йому тікати кудись кожного разу, коли я приїжджаю, ну що таке, а?
-Ну гаразд, гаразд…
-Мамо, та поживи ти хоч трохи для себе, все життя тільки я у тебе на першому місці.
-А як же, синку, ти моє життя….
