Ганна повернулася додому пізно. Був уже початок одинадцятої, коли вона тихо прочинила двері і обережно пройшла до передпокою, намагаючись не потривожити дітей.
Діти спали міцно, а от чоловік — зовсім ні. Ігор вийшов у передпокій, спостерігаючи, як Ганна знімає куртку та обережно вішає її на гачок.
– Ну що, нагулялася?
Його голос не обіцяв нічого доброго. Ганна здивовано підняла брови.
– Ігоре, що з тобою?
Чоловік знав, що вона затримається. Після роботи мав бути корпоратив, і всіх про це попередили заздалегідь. Ганна повідомила Ігореві, що прийде пізно. І тепер ось така реакція…
– Завтра поговоримо, — кинув Ігор крізь зуби. – Діти вже сплять.
Наступного дня, коли дітей відправили до бабусі, подружжя сіло за стіл на кухні. Чашки з охолодженим чаєм стояли на скатертині, а важке мовчання тривало надто довго.
– Ігоре, та що трапилося, га? – нарешті не витримала Ганна.
Мовчання чоловіка лякало. “Має проблеми на роботі? Звільняють? Чи знову зламалася машина? Чи дав грошей у борг Дімці, який знову сказав, що не поверне?”-промайнуло в думка жінки.
– Ти з Сергієм зустрічалася? – несподівано спитав чоловік.
– З яким… А, з продажу, чи що? – не відразу зрозуміла Ганна. – Ну так. Він також учора був.
– Ну, і як тобі з ним? – Продовжував єхидно запитувати чоловік.
– Як мені – що?
– Ну як чоловік він кращий за мене?
– Господи, Ігоре! – Ганна сплеснула руками. – Ти що таке кажеш? Що за дурниці?
– Це ти мені скажи, що за дурниці! – гаркнув завжди спокійний і коректний чоловік. – Чому ти, дружина та мати двох дітей, раптом набік вирішила сходити!
– Та Бог із тобою, Ігоре… – від безглуздості звинувачень Ганна навіть не знала, що заперечити і як взагалі на це відповідати. – Я ніколи…
– До вчорашнього вечора! – перебив її чоловік. – Ну, скажи, де ти була?
– На корпоративі! – якомога спокійніше відповіла Ганна. Внутрішньо вона тремтіла, але змусила себе зібратися. Нині все проясниться. Вона точно знає, що ні в чому не винна. Це просто якесь непорозуміння. Потім разом посміються.
– Із Сергієм.
– Із Сергієм, Наталею, Юлією, Олексієм Павловичем та ще двома десятками колег, так.
– А ось у мене інша інформація! – Ти з ним там була там в порожньому кабінеті, поки інші розважалися!
– Та що ти таке кажеш?! – Ганна аж підскочила. – Звідки ти це взяв?
– А це вже не твоя справа! – кинув чоловік. Теж підвівся і, не зважаючи на охолоджений сніданок, ступив у передпокій.
– Бачити тебе не хочу.
І грюкнув дверима.
Ганна, залишившись у квартирі одна, впустила голову на руки і розплакалася.
“Привіт! Ти як?”
Повідомлення, що надійшло на телефон, було від Катерини. Ігор кілька секунд дивився на екран мобільника.
Як він? Погано. Але не відповісти було неввічливо. Тим більше, що саме Катя попередила його про невірність дружини.
“Так собі”, – відповів Ігор.
“Розумію… Ходімо в кафе? Поплачеш у жилетку, так би мовити”.
Ігор знизав плечима. Чому б і ні? Сьогодні та завтра – вихідні, можна собі дозволити. Та й Катерина вміє слухати. Не дарма ж так бентежилася, розповідаючи йому про пригоди Ганни.
За годину, сидячи в невеликому затишному кафе, Ігор похмуро відповідав на обережні розпитування Каті. Та була не настирлива, але ніби ненароком та й поверталася до неприємної теми, незмінно після цього втішаючи Ігоря і кладучи йому на долоню свою засмаглу руку.
Катерина була симпатичною. Ровесниця Ганни, вона виглядала куди більш витонченою та стрункою – давалася взнаки відсутність дітей та регулярні походи до спортзалу.
Ігор вкотре запитав: “Чому цей Сергій вирішив розважитися з його дружиною, а не з цією красунею? Чи він з обома встиг повеселитись, а може, і не тільки з ними?”
При думці про Сергія та про зраду дружини Ігор знову похмурнів.
Катерина помітила його настрій. Обережно накрила його руку свою.
– Ігоре, ну що ти… – Катерина виглядала розгубленою. Їй явно не вдавалося нічим допомогти приятелю. Якщо не навпаки.
– А хочеш… Хочеш, ми їй помстимось?
– У сенсі?.. – біль шумів у голові, і Ігор навіть не відразу збагнув, що Катя йому пропонує.
– Ну як же … – Рука Каті зрушила до його плеча, жінка нахилилася ближче. – Вона із Сергієм. А ти – зі мною…
Ігор відсахнувся. З глузду вона з’їхала, чи що, збожеволіла?
– Ти давно мені подобаєшся! – Наполегливо продовжувала Катерина. Друга її рука поповзла до стегна Ігоря.
– Знаєш, ми могли б!
– Ні! – різко відсунувся Ігор, скидаючи її руку. – І не подумаю!
– Я тобі не подобаюсь? – Ображено запитала Катя.
– Я не збираюся зраджувати дружину, – обірвав її Ігор.
– Але вона зрадила тобі! – Вигукнула Катя. – Багато хто після такого взагалі розлучається!
– А тобі що за діло до мого сімейного життя взагалі? – Ігор підозріло примружився. Поведінка Каті стала раптом здаватися дивною. Її наполегливість, її інтерес.
– Та так, нічого, – Катерина навмисне знизала плечима. – Я просто добра тобі хочу.
– Ану, розкажи мені, що там у Ганни було з Сергієм? – несподівано для себе запитав Ігор.
– Ну… – очі Каті забігали з боку на бік. – Я ж казала…
– Ти сказала, що вони зачинилися в кабінеті. І?
– Ну а що можуть робити дві дорослі особи наодинці в кабінеті? – пирхнула Катя.
– А ти що там робила? – примружився Ігор.
– Ну, мене там не було… Я просто бачила, як вони удвох туди зайшли, а потім вийшли.
– Так? – задумливо простяг Ігор. – А там багато людей було, на цьому корпоративі?
– Та майже всі.
– А якщо я ще когось спитаю? Чи бачили вони, як Ганна та Сергій усамітнювались?
– Запитай, – Катерина знизала плечима, але її очі продовжували бігати з боку в бік. – Але навряд чи вони тобі щось скажуть. Вони могли нічого і не помітити.
— А може, нічого й не було? А?
Під поглядом Ігоря Катя опустила очі та нічого не сказала.
– У нас нічого не буде, – Ігор підвівся і кинув на стіл гроші. – І навіть розмовляти більше з тобою не хочу.
– Ігоре! – благаюче вигукнула Катерина
– Спробуй знайти собі чоловіка, не вдаючись до брехні, – відрізав Ігор і вийшов.
Ганна почула, як у передпокої голосно грюкнули двері. Вона підвелася з дивана, де провела майже весь день, намагаючись заспокоїтись, і побачила, як у кімнаті з’явився величезний букет троянд.
– Що це…
– Ганно, пробач мені!
З-за букета визирнув Ігор, який обома руками міцно тримав пишні квіти.
– Я був неправий. Повірив чуткам і не дав тобі розповісти правду. Вибач мені.
Ганна в розгубленості моргала, намагаючись усвідомити те, що відбувається.
– Я кохаю тебе. І тепер точно знаю, що ти ніколи мені не зраджувала.
Ігор простягнув букет Ганні. Вона взяла його і вдихнула ніжний аромат квітів, на її обличчі почала з’являтися посмішка. Хмари над їхньою родиною несподівано розсіялися так само швидко, як і з’явилися.
– Стривай, а чому ти взагалі подумав, що я зрадила тобі? — примружившись, спитала Ганна.
– Це не важливо.
– Для мене це важливо.
– Гаразд, все одно дізнаєшся. Катерина мені сказала. Вона вміє бути переконливою, коли захоче. Вибач.
– Пробачаю, — спокійніше відповіла Ганна. — Але цій козі так просто з рук це не зійде!
