Якби Кіру попросили назвати перше почуття, яке у неї викликає думка про матір, вона б сказала: «Сором. Це і перше почуття, і друге, і так до нескінченності!»
Звичайно, в ранньому дитинстві Кіра не соромилася мами. Все почалося в третьому класі, коли мама прийшла на шкільне чаювання на честь першого вересня в спортивному костюмі.
Всі мами були ошатні, кучеряві і з нафарбованими губами. А ось мама Кіри прийшла «на спорті».
Кірі тоді здалося, що всі однокласники сміються над нею: «Треба ж яка у Кіри мама некрасива!»
Мама тоді ще дуже голосно розмовляла з іншими батьками. Ніби не могла сісти і тихенько в кутку сидіти, раз одягнутися не придумала красиво. Та ж лізе! Вискочка!
Кіра тоді на матір сильно розлютилася і до самого наступного дня не розмовляла з нею.
Потім, звичайно, відійшла, заспокоїлася. Тим більше, що по обличчях однокласників наступного дня не було помітно, що вони пам’ятають про спортивний костюм мами Кіри.
– Мамо, одягнися, будь ласка, красиво, – попросила Кіра, коли в школі планувався Новорічний концерт. – А не як минулого разу!
– А як минулого разу було?
– У спортивному костюмі, коли всі мами були ошатні.
– Кіра, я ж з роботи прийшла! – Мама Кіри працювала касиром в крамниці біля будинку, а після закриття підробляла прибиральницею. – Цього разу я прийду з дому, ошатна.
І ось ще привід для сорому. Мама прибиральниця. У інших дівчаток мами були лікарями, журналістами, перукарями і навіть адвокатами. А у Кіри прибиральниця. І що найнеприємніше – вона ж не приховувала цього!
– А що мені робити? – голосно говорила комусь мама, анітрохи не турбуючись про те, що її чутно мало не на все місто. – Тато Кіри кинув нас. Я одна дочку виховую. Тому й кручуся, як можу. Працюю на двох роботах. І на касі стою, і підлоги мию.
І про тата навіщо вона всім розповідає? Кірі і так соромно, що у неї сім’я «неблагополучна» (так принаймні сусідка з першого поверху говорила), а мама ще й не приховує цього.
Приводити додому подруг Кіра соромилася. Мама зовсім не вміла наводити затишок у домі. Та й порядок теж.
Ось у інших дівчаток завжди в будинку чисто і затишно. І квіти в горщиках, і вазочки красиві, на стінах картини.
Кірина мама вела господарство за принципом «працює і добре»! Посуд з тріщинками, старі рушники, і ремонт десятирічної давності.
Тому з подругами Кіра гуляла на вулиці або сама ходила до них в гості. Соромно було показати, що у неї вдома коїться.
А в 15 років Кіра почала з Михайлом зустрічатися. І ось гуляли вони якось до самої ночі, а потім він її проводжати пішов. І вони цілувалися біля під’їзду в тіні дерев. А тут мама Кіри з роботи йде.
– Кіра! Ти що це робиш! – прямо-таки накинулася вона на закохану парочку. – Мало тобі материнського прикладу? Це ж треба! По кущах тиснеться!
І вона прямо кричала! Так, що на першому поверсі світло запалилося, і сусідка у вікно виглянула.
– А ти чого витріщився! Теж мені герой-коханець! – продовжувала мама.
– Нумо йди звідси, поки я вантажників з магазину не покликала. Вже вони-то тобі покажуть! Ти диви! Вирішив дівку зіпсувати! Щоб я тебе більше не бачила!
І Михайло пішов. А точніше, втік. І більше вони з Кірою не зустрічалися.
– Я тобі цього ніколи не пробачу, – кричала Кіра на матір.
Вона і справді не пробачила. Досі пам’ятає.
Потім, звичайно, все потихеньку забулося. Кіра навчилася приховувати від матері свої любовні пригоди. І навіть іноді думала, що стримуючий повідець у вигляді материнського контролю не дав їй піти по кривій доріжці. Але вдячності не відчувала.
І ось тепер весілля. Мама на знайомство з батьками нареченого вбралася, як «село». Адже Кіра пропонувала їй допомогти з вибором.
– Ні, донечко, я сама! Що я, по-твоєму, без очей? – мама витріщила очі, ніби хотіла довести їх наявність.
– Ну просто там дорогий ресторан… – мляво вимовляла Кіра. – Ти в таких ніколи не була.
– Так, не дратуй мене, донько! Не дратуй! – і на цьому розмова закінчилася.
Ну і прийшла мама, звичайно, в червоній кофті в жовтий горох. Як жир на ковбасі, їй Богу.
Приборів біля тарілок безліч. Кіра зметикувала поглядати на батьків майбутнього чоловіка, щоб розібратися. А мама ні. Схопила одну ложку і всю вечерю з нею просиділа.
Кіра прямо бачила, як у офіціанта куточки губ тремтіли. Мовляв, що за селючка приперлася.
А потім мама відкрила рот. І як давай розповідати про дитинство Кіри. Чим хворіла, та як свої козюлі в дитинстві їла, як в туалет ходити намагалася, як хлопчики в дитячому садку.
– Ой, смішно! – реготала мама, яка була вже напідпитку і била себе по коліну, а Кірі хотілося сповзти під стіл від сорому.
– Чекаю не дочекаюся, коли вже онуки підуть! Ніхто мене так сильно, як діти, не веселить.
А батьки нареченого такі інтелігентні, стримані. Ввічливо посміхалися і не показували, як їм неприємне товариство мами Кіри.
– Вибачте її, будь ласка, – поспішила вибачитися за маму Кіра, коли та вийшла в туалет.
– За що? – підняла брови майбутня свекруха.
– Ну, вона поводиться так… Некультурно! Просто вона у мене майже без освіти. І працювала все життя продавчинею і прибиральницею, – зізналася, ніби в крижану ополонку стрибнула, Кіра.
– Адже вона тебе одна виховувала, – співчутливо кивнув наречений. – Доводилося багато працювати.
– Але все одно! Могла б і пристойніше поводитися! – заперечила Кіра, щоб довести, що вона нічим не збирається виправдовувати потворну поведінку матері.
За столом зависла тиша. Першою її перервала мати нареченого.
– Кіра, а ти знаєш, що я з дитбудинку?
– Ні, – округлила очі Кіра.
– Моя мама від мене відмовилася, – гірко посміхнулася жінка. – І я ось що тобі скажу, дівчинко. Якщо твоя мама тобі не подобається, ти її в дитбудинок відведи. Там її з руками і ногами заберуть. І любитимуть, і дякуватимуть, і ручки цілуватимуть, і ніколи слова поганого про неї не скажуть.
Кіра сиділа приголомшена. Вона зрозуміла, що майбутня свекруха на неї розлютилася, але не зрозуміла за що. Адже вона, як краще, хотіла! Показати, що вона, Кіра, не схвалює материнської поведінки. У чому проблема?
Потім повернулася з туалету мати, і Кірі здалося, що батьки її нареченого якось підкреслено привітні і доброзичливі з майбутньою родичкою.
«Ну і добре, – подумала Кіра. – Чужа душа темрява. Подобається їм мама – мені ж краще, проблем менше».
Весілля відбулося. Кіра досі соромиться маму. Але при батьках чоловіка більше поганих слів про неї не говорить. Дітей вони з чоловіком поки не завели, але планують.
А раптом народиться дівчинка? І вся характером в Кіру. Як же Кіра буде виправдовувати очікування примхливої та егоїстичної дочки?
Спеціально для сайту Stories
