Марійка, донька Ірини та Степана, дуже любила мультики. Байдуже які – діснеївські там чи японські, вона могла їх дивитися від самого ранку до самого вечора.
Щойно прокинеться, так і канючить-капризує – вимагає ввімкнути мультики. І все тут – їй більше нічого не цікаво.
Зрозуміло, всі, хто знав про цю проблему, звинувачували виключно батьків. Особливо старалася свекруха Ганна Петрівна, яка взагалі за тисячу кілометрів і внучку майже не бачила. Вона писала нам гнівні листи:
«Вся проблема у вас, і проблему цю можна вирішити. Треба просто виділити певну частину часу (не більше 15 хвилин на день) на перегляд мультфільмів. Усі лікарі кажуть, що багато дивитися телевізор не можна. Постарайтеся пояснити Марійці, що від такого псується і зір, і психіка. Перший час Марійка буде, звичайно, вередувати, плакати, але потім заспокоїться. І взагалі, винні виключно ви, оскільки самі вже давно розпестили свою дитину. Маша сама вас засудить, коли виросте», – строчила вона на семи аркушах.
Здавалося б, справді, ця проблема легко вирішувалася: вимикаємо – і все, жодних мультиків. Але проблема була в тому, що батьки не могли здійснити це вольове рішення. Їхній будинок був розташований так, що відвозити доньку до дитячого садка вранці у них не було можливості.
Чоловік був весь день на службі, а Ірина мала працювати за комп’ютером. Здавалося б, мрія – працювати у себе вдома, на фрілансі. Але виходило, що працювати необхідно, а одночасно працювати і боротися з донькою Ірина не могла. Варто було вимкнути кляті мультики, як донька починала багатогодинні крики. Працювати в таких умовах жінка не могла (вона взагалі нічого не могла робити в такій обстановці) і швидко здавалася. У результаті й виходило – вмикається дитячий канал із 09.00 до 22.00. Суцільні мультики з перервою на прогулянки, їжу і сон, і так щодня.
У свій час Ірина намагалася впровадити метод, про який прочитала в одному журналі для батьків. Суть методу полягала в такому – дитині кажуть, що мультики треба заробити протягом дня, тобто виконати певну «роботу» (намалювати щось, зліпити з пластиліну, прибрати іграшки тощо). Якщо дитина не виконує завдання – мультики скасовуються.
Цей режим вона намагалася запровадити протягом місяця. Спочатку вдалося домогтися певних успіхів – хоча, звичайно, було важко.
Доводилося, на шкоду роботі, багато часу віддавати дитині, постійно вигадувати їй нові заняття.
Зате, здавалося б, Марійка сама почала знаходити собі розваги без мультиків («мамо, дістань мені он ту книжку з картинками», «дай аркушик, я буду малювати», «діставай пластилін ліпити»).
На жаль, усе це було сильно на шкоду роботі. Близько місяця Ірина ще трималася шляхом того, що (пересилюючи себе) вставала о 6-й годині ранку і працювала, поки донька спала. Пізніше було не до роботи – вона мала розважати Марійку, сподіваючись, що це відверне її від мультиків.
Але хронічне недосипання абсолютно виснажило Ірину, а тут ще роботи різко додалося. Загалом, вона зірвалася – і всі результати виховної роботи пішли нанівець. Знову почалися мультики з ранку до ночі. У цей час якраз сталося так, що мама Ірини вийшла на пенсію.
Вона пов’язувала з цією подією великі надії – можливо, маючи вільний час, бабуся допоможе мені з онукою?
Однак та відкинула ідею з порога. Ні, вона, звісно, любить онуку, але воліє проводити час із подругами за преферансом. Ірина спробувала пояснити їй, що мультики становлять проблему, з якою їм із чоловіком не впоратися самостійно. Але «любляча» бабуся тут же заявила, що мультики – це добре і корисно.
– Я вважаю, що дитина завдяки всьому тому, що бачить, вчиться сприймати наш світ. Нехай дивиться на здоров’я, тільки став ті їй хороші мультики, що несуть добро, з нормальними героями. І не засмучуйтеся, з віком це минеться. Якщо вам так не терпиться відволікти доньку від мультиків – запросіть у гості друзів, у яких є діти однолітки. Ось нехай вони грають. А я ніяк не можу, я завтра йду з подругами на дискусію, присвячену пізній поезії Франка. Там такий лектор приїжджає, він дуже цікаво розповідає.
– Потрібен тобі Франко, ти ходиш плітки обговорювати, – подумала про себе Ірина.
Але порятунок Марійки від «мультзалежності» виявився зовсім несподіваним. Того осіннього дня батько сімейства був, як виняток, удома (у нього на роботі через поломку електромереж співробітників відпустили на 3 години раніше, ніж зазвичай).
Однак донька проігнорувала рідкісну можливість погратися з татом і стала дивитися якийсь мультсеріал про ожилих ляльок. У черговій серії ті боролися зі злими ніндзя.
Розлючений ігнором від доньки, батько заявив, що нескінченний перегляд мультфільмів перевищив чашу терпіння вищих сил. Якщо Марійка не вимкне терміново телевізор, злі ніндзя з мультика з’являться прямо за нею.
Маша, почувши безглузду погрозу, засміялася, і тут у вікні їхньої квартири на 9-му поверсі з’явився дехто в чорному одязі, який спускався з даху на мотузці. Донька закричала: «Вимикайте!». Ірина вирвала з розетки шнур живлення телевізора (її саму в ці секунди пробрав страх).
«Ніндзя», на щастя, поповз по стіні кудись нижче, але Марійку ще довго не вдавалося заспокоїти.
Ірина на кухні допитала чоловіка:
– Як ти це влаштував?!
– Я нічого не влаштовував. Внизу висить оголошення – сьогодні в нашому будинку промислові альпіністи проводитимуть обстеження міжблочних з’єднань стіни. Звідки я знав, що так вийде?
Загалом, мультоманія зрештою минула – замість неї у Марійки почалося захоплення конструктором Лего. А ще через деякий час відкрили після ремонту дитячий садок біля нашого будинку – і донька почала ходити в групу, як усі діти…
