Мене звуть Іра, і в мене з Костею був класичний службовий роман – тринадцять років тому я влаштувалася на нову роботу, і мені відразу сподобався симпатичний експедитор. Дуже скоро стало зрозуміло, що і я йому подобаюся.
Костянтин – зовсім не романтик, тому про якесь казкове залицяння не йшлося. Зате він регулярно підвозив мене додому, іноді ми ходили в кіно. Щоправда, квіти він мені дарував тільки на день народження і 8 Березня.
Утім, за роки знайомства і шлюбу мало що змінилося – хіба що до двох свят додалося третє – день нашого весілля.
Ми зустрічалися досить довго – близько трьох років. І ось нарешті Костя зробив їй пропозицію. У своїй, простій, формі – жодних обручок і ресторанів, жодної романтики. Просто одного разу дорогою з роботи сказав: «Ір, може, одружимося? Давно вже начебто разом».
Так-так! Саме так! Я запам’ятала ці слова на все життя! Весілля теж було скромним – жодних лімузинів і навіть ресторанів. Вдома зібралися наші батьки, сім’я його брата і моя старша сестра – друзів не покликали, бо квартира була невелика.
Костя був завидним нареченим хоча б тому, що в нього було своє житло. Причому він не отримав його у спадок або в подарунок від багатих родичів – він заробив на маленьку студію сам. Точніше, не на всю студію, а тільки на початковий внесок. Але іпотека все-таки краща за орендоване житло ! До того ж удвох ми досить швидко віддали борг банку.
І ось якраз після того, як внесли останній платіж, – а було це шість років тому, – ми задумалися про «розширення» сім’ї. Зараз нашим близнюкам – Віці та Аркадію – по три роки. Я чесно відсиділа в декреті весь визначений термін і на роботу вийшла зовсім недавно.
І мало не в перший день зустріла інститутську подругу, яка приголомшила мене новиною: виявляється, десять років тому, практично перед самим весіллям, Костя мене зрадив.
Спочатку я не повірила, потім жахнулася, потім стала розпитувати докладніше. Виявляється, все сталося під час мого від’їзду – того літа я справді їхала в довге відрядження.
Тоді ми вже жили разом, у тій самій іпотечній студії – у нас навіть була спільна кішка, яку ми купили у знайомих. Тобто все йшло до весілля – саме того літа Костя і зробив мені пропозицію.
І ось, виявляється, коли я поїхала у справах, Костянтин вирішив «піти у відрив». Звичайно, він не планував ніяких зрад, але зібрати вдома старих друзів і відчути себе холостяком було справою святою!
Вже я не знаю, яким таким боком у його компанію затесалася моя інститутська подруга: вона каже, що сам Костя її дуже кликав. Але в чоловіка інша версія. За його словами, Марійка заявилася сама, коли дізналася, що я поїхала.
Причому прийшла без дзвінка – принаймні телефонного: вона набрала номер квартири на домофоні. А оскільки вдома був дим-шикидим, ніхто й не запідозрив недобре.
Загалом, цього вечора все і сталося. Щоправда, більше ніколи такого не повторювалося – у цьому мене запевняла і сама Машка, і мій чоловік. Так-так! У повній прострації я повернулася додому і зажадала у Кості пояснень.
Не уявляєте, що було з ним! Мій зазвичай «байдужий» чоловік зблід і втратив дар мови! Його першим питанням було: «Хто тобі сказав?» Я відповіла не одразу, уточнила: «Значить, це – правда?».
Далі я якраз і почула Костині пояснення. За його словами, того вечора все було ніби в тумані – він сам не зрозумів, як усе сталося. І потім Марія нібито досить довго переслідувала його, хотіла продовження, намагалася переключити Костю з мене на себе. Але відбити мого чоловіка в неї, як видно, не вийшло.
Як розповів Костянтин, головним її аргументом було те, що ми досі не одружені: мовляв, якщо так, то ви й не кохаєте одне одного. До речі, саме ця розмова підштовхнула мого тоді ще майбутнього чоловіка до думки про шлюб. І в принципі, я, напевно, маю бути Машці за це вдячна.
Але, як ви розумієте, я перебувала в повному кошмарі! Після розмови я замкнулася у ванній і дуже довго ридала – піти ж я не могла, адже вдома були діти. Та й поспішних рішень приймати зовсім не хотілося.
Чоловік благав мене про прощення, присягався, що це було всього лише один раз у житті і то з якогось дикого непорозуміння. Він намагався мене заспокоїти через двері, але потік сліз не зупинявся. У підсумку я прийшла до тями через кілька годин і лягла спати.
Наступного ж дня разом зі мною прокинувся дикий душевний біль. Я розумію розумом, що все це було давно, що Костя тут, найімовірніше, і не винен – Марійка сама його спокусила, негідниця! Але серце ніяк не може заспокоїтися: просто перед очима стоїть картина, як вони були разом – у нашому ж затишному гніздечку.
З Костею я говорила про свої почуття, але з огляду на свій характер він мало може мені допомогти – так, кається, присягається, що цього ніколи не повториться, – але мені ні жарко ні холодно від його жалю й обіцянок…
