Олена виросла в одному старовинному місті – у хорошій і люблячій родині. Батьки її любили і постійно балували. Бізнес батька процвітав – і дівчинка буквально тонула в книжках, іграшках і «кіндер-сюпризах».
Коли вона ледь закінчила школу і вступила до вишу – куди хотіла, на перекладача з англійської налетіли вітри злі. Партнери підставили батька і він враз позбувся свого бізнесу.
Довелося їй переводитися на заочку і йти працювати офіціанткою. Благо, знайшлися добрі люди – допомогли влаштуватися в гарне місце. І так Олена стала працювати в ресторані при аеропорту. А що – робота хоч і важка, але чайові чудові, у валюті. Ну й англійську мову можна було практикувати прямо з іноземцями.
Так Олена поступово відучилася – і навіть із червоним дипломом. І навіть іноді їй вдавалося вирватися за кордон кудись на концерт – благо, що з дитинства ловила на приймач зарубіжні радіостанції і знала багато пісень звідти напам’ять.
Ось тільки на запитання батьків і знайомих: «Що на особистому?» відповідати їй було особливо нічого. Якщо й скажеш, що не тягне душа до місцевих хлопців, які вважають, що роль жінки у стосунках або в шлюбі зводиться до: «діти, кухня, церква». Скажуть же у відповідь – «Бач ти, як задалася».
Але Олена особливо не сумувала – і чомусь вірила, нехай нерозумно й наївно, що все в неї складеться добре, треба тільки вірити й намагатися.
І ось якось їй написала подружка інститутська Катька – мовляв, Лєна, тут знайомі шукають перекладача. Компанія з іноземним капіталом – зарплата хороша, медстраховка є, все як треба. Сходила б ти – там і начальник приємний такий і не старий ще.
«Ох уже ця Катька – вічно норовить моє особисте життя облаштувати», – спершу подумала Олена. А потім почитала опис вакансії і вирішила спробувати. Мовляв, чим чорт не жартує – а начальник той, швидше за все, одружений.
Прорвавшись через сито співбесід кадровиків, Олена все ж потрапила на розмову до начальника. Він і справді виявився молодим і приємним чоловіком на ім’я Сергій.
Йому сподобалося резюме Олени і те, як вона швидко і добре робила тестові завдання. «Усе, беремо Вас на роботу – ідіть оформляйтеся», – сказав Сергій. А дівчина ненароком ковзнула поглядом по кисті його правої руки – обручки начебто не було. Утім, це ще нічого не означає, подумала Олена.
Сергій був ненабагато старший за неї – і по життю йшов веселуном і балагуром. Щоправда, спочатку він здався Олені досить легковажним. Надто вже любив жартувати і підколювати підлеглих-жінок.
«Підйом, дівчатка, Ваш прораб прийшов», – починав він так майже кожен робочий день.
Але ділова хватка в Сергія була нормальною гарною, рішення він завжди ухвалював виважені, але така манера спілкування Олену трошки жолобила, хоча до неї він ставився рівно і, здавалося, не завжди навіть помічав її в офісі.
Але ось одного разу Сергій прийшов на роботу похмурий, обійшовся без жартів і ледь не одразу викликав Олену та її напарницю Олю до себе в кабінет.
«Сьогодні я отримав завдання від шефа з-за кордону. Він хоче, щоб ми розробили нову рекламну кампанію. Причому терміни стислі, а грошей небагато», – похмуро сказав Сергій.
«Але той проєкт, який ми здали, просто чудовий!», – підхопилася Оля.
«Я це знаю. Але шефи зрозуміти не хочуть! Йому хочеться, щоб ми придумали щось більш незвичайне. Мені потрібно хоч щось йому запропонувати – і вже через чотири дні. Значить так, дівчатка, починаємо мозковий штурм. Переїжджайте-но в офіс на ці дні – все оплачу. Будемо щось думати», – роздратовано сказав Сергій.
Відмовлятися Олені було не з руки – дуже їй подобалася робота і вона не хотіла, щоб у їхньої філії були проблеми. Переїхали вони в офіс. Оля з Сергієм накидали ідеї, а вона шукала зарубіжні референси, перекладала все на англійську і відсилала шефам за кордон.
Якось раз, коли вони особливо довго засиділися, Олена, дивлячись на виснажене обличчя Сергія, від щироого серця запропонувала йому поїхати додому і відпочити. Той ще сильніше посірів обличчям і сказав: «Не поїду – там зараз мені дуже погано».
І тут ніби прорвало греблю. Видно, що Сергія давно мучила ситуація і зараз він дуже хотів виговоритися. Він все-таки виявився одруженим – причому ще з інституту. І перші роки було все чудово – але в міру того, як він робив кар’єру і заробляв дедалі більше, дружину ніби підмінили. І її перестало цікавити будь-що, крім поїздок на курорти, тусовок з подругами і нескінченного шопінгу.
«Думав, ну ось вона вона народить, – все зміниться, але нічого подібного. Дитина то з її мамою, то в садочку дорогому, то з нянями – і всі справи. Ось так – сумно зітхнув начальник.
Хоч Олена і думала, що жалість жінку до добра не доводить, але тут не могла не пожаліти Сергія. Екстрений проєкт їм вдалося здати вчасно – шефи закордонні залишилися задоволені й виписали хорошу премію у валюті.
Сергій запропонував усе це відсвяткувати в гарному ресторані – і Олі, і Олені.\
Дівчина тиждень готувалася, все думала, яке вбрання вибрати, як поводитися.
Уже коли Олена викликала таксі, щоб їхати до ресторану, їй зателефонувала Оля і сказала – мовляв, вибач, дитина захворіла – ніяк не можу піти з тобою.
«Що ж робити?», – гарячково заметушилися думки в голові у Олени. Уже ж і вбрання дороге підібрано, і зачіску з макіяжем спеціально зроблено в салоні.
«А, була не була», – подумала Олена. Але про всяк випадок сказала мамі й кільком подружкам, куди йде і з ким, і щоб її приїхали забрали ближче до опівночі.
Скоро вона вже виходила з таксі біля ресторану. Швейцар, почувши прізвище того, хто замовляв столик на 18.00, весь розплився в усмішці і, розшаркавшись, відчинив перед нею помпезні двері. А пихатий офіціант провів до затишного столика в ніші.
Ледь Олена встигла пригубити аперитив, як з’явився сяючий Сергій. «І одягнений як людина – костюмчик-трієчка», – подумала дівчина.
Чоловік одразу замовив дороге ігристе в срібному відерці з льодом – і вечір понісся. Він фонтанував усілякими жартами, розповідав історії – одна чарівніша за іншу. Олена заразливо сміялася і потроху танула, але намагалася все ж дистанцію тримати.
Але тут почали грати музиканти – піаніст, басист і барабанщик. І білява співачка низьким голосом почала виводити старовинну народну пісню, яку обожнювала бабуся Олени. Про нещасливе кохання, про два сердечка, що не можуть бути разом – бо мама забороняє.
Олена натурально почала плисти на романтичній хвилі. «Хоч це і не білий танець, але потанцюємо, може?», – наважилася вона запропонувати Сергію. «Чому ні? Начебто нічого мені не заважає станцювати», – пожартував він у відповідь.
Ось тоді й почалося по-справжньому. Олена потонула в карих очах Сергія. Вони протанцювали пів вечора. Коли за Оленою приїхали подруги, як і домовлялися, вона сказала – все нормально доберуся сама.
У ресторані вони були до глибокої ночі і вийшли, коли на вулиці вже почав сіріти світанок. Сергій викликав їй таксі. Колись приїхало, він відчинив дверцята і нахилився поцілувати їй руку. Олена не витримала і впилася йому в губи. А потім відскочила з гучним зойком.
«Боже, але ти ж одружений. Не треба нам…», – і тихо заплакала. Сергій у відповідь дістав паспорт із кишені костюма і показав їй свіжий штамп про розлучення.
«Але як – чому ти не сказав раніше», – заохала Олена.
«Та ось якось соромився. Не будеш же скрізь розповідати, що розлучився», – потупився Сергій.
Так і почався їхній роман.
Олена, звісно, звільнилася з компанії – не вистачало ще пересудів в офісі. Переїхала до Сергія, він допоміг їй започаткувати невеликий бізнес – агентство для перекладачів.
А незабаром Олена відчула себе «при надії» – і в покладений термін народилася в них дівчинка. Її назвали Павлиною – на честь тієї самої бабусі, яка любила пісню про два сердечка. Ось так і вийшло, що службовий роман приніс їм щастя.
