У сім’ї Каті та Сергія сім’ї від самого початку кипіли пристрасті на ґрунті доходів і того, як слід ними розпоряджатися.
Вона була вихована в такому дусі: є гроші – добре, витрачай їх з розумом або зовсім відкладай на майбутнє. У сім’ї чоловіка жили широко і весело, хоча періодами вдома було майже нічого їсти. Ось і стали Катя та Сергій жити разом, такі різні.
Спочатку вони вирішили, що кожен вносить половину своєї зарплати в загальний фонд, на продукти й оплату «комуналки». А іншу половину нехай витрачає як заманеться.
І ось що з цього вийшло. Чоловік свої гроші витрачав ще на початку місяця – то вудку купить супердорогу, то гуму на авто поміняє, то костюмчик-«трієчку» побачить. А то й Каті, наприклад, обновку якусь або парфуми хороші.
І виходило, що незабаром Сергій починав просити в неї грошей на найпростіші побутові потреби – на оплату транспорту або на обід у кафе. Катю це дратувало, адже в неї були свої плани на фінанси, а так вона не могла планувати – адже до чергової зарплати сім’я жила на її гроші (і доводилося часом залазити і в «загальний фонд»).
І ще Катя завжди мріяла відкладати гроші – влітку вона любила подорожувати, а щоб гідно десь відпочити, доводиться збирати і збирати. Поки вона не вийшла заміж, із цим проблем не було, гроші накопичувалися немов самі по собі. Але, ставши заміжньою жінкою, Катя зрозуміла, що відкласти якісь кошти з чоловіком-мотом дуже і дуже складно.
Катя почала читати книжки, присвячені плануванню бюджету, радитися зі знайомими, які вміло вели свої дім і господарство.
Головне питання, яке її гризло, – як примудритися відкладати гроші?
– Катю, а чому ти так хочеш відкладати? – запитав її чоловік якось за сніданком.
– Скільки людей живуть від зарплати до зарплати! Навіть якщо я або ти, не дай боже, втратимо роботу, то рано чи пізно знайдемо нову. Та й родичі нам завжди допоможуть, позичать грошей.
– А якщо не допоможуть? А якщо не знайдемо нову роботу? Хіба ти не хочеш почуватися самостійним? Навіщо нам навіть думати про допомогу родичів, якщо ми можемо самі накопичити певну суму на чорний день?
– От мені не подобається твоя скнарість, чесно! Чому обов’язково потрібно чекати «чорного дня»? Ти сама налаштовуєш себе на негатив!
– Ні, не налаштовую, але фінансова подушка безпеки має бути. Я так вважаю.
Загалом, та розмова закінчилася нічим і відбувалася вона за сценарієм «Моя твоя не розуміє». Тоді Катя знайшла несподіване рішення – пішла до психолога. Точніше, це було навіть не рішення, просто хотілося виговоритися, а подруг у неї майже не було.
Психолог вислухала Катині обурені нарікання на чоловіка, а потім вони якось непомітно стали копатися в моєму минулому. Вона зрозуміла те, що й сама відчувала раніше, – моє прагнення мати фінансову страховку було спричинене важким дитинством і тим, що серед її родичів не було заведено підтримувати одне одного – кожен боровся за своє існування самотужки. Сергій же жив у набагато комфортніших умовах, і взаємовиручка для нього і його рідних – не порожнє слово.
– Ви розумієте, що ваше почуття до чоловіка багато в чому тому й виникло, що ви з ним такі різні? – запитала психологиня.
– Розумію, але мене все одно дратує його марнотратство.
– Ви готові з ним розлучитися?
Звичайно ж, Катя була проти розставання. Тоді вона з психологом разом виробила сімейну фінансову стратегію. Полягала вона в тому, що на початку місяця подружжя сідало і всі майбутні витрати розмічало в таблиці Excel. Включно з продуктами, оплатою квитанцій, ліками для сестри, а також на всякі милі розваги на кшталт театру й кіно.
Гроші на це рахуються і виділяються із загального бюджету, а потім – та-дам – чоловік віддає їй свою банківську карту (і Катя сама видавала йому щотижня певну суму на дрібні витрати).
Завдяки цьому Сергій позбувся можливості здійснювати незаплановані дорогі покупки, і кошти, що залишилися в них, Катя могла спокійно переводити на запасну картку.
Стратегія чудова, дівчина щиро нею захоплювалася, але протрималася вона всього кілька місяців. Потім Сергій заявив, що більше так не може:
– Я живу як у в’язниці, нічого не можу собі дозволити! Здається, ми не настільки бідні, щоб так жити!
І відібрав у неї свою банківську картку.
Катя тепер сидить і думає – чи радіти тому, що чоловік знову сяє і цвіте і знову приносить додому непотрібні речі, чи плакати через те, що в мене так і не вийшло відкласти гроші на подорож за кордон.
