Віталій, брат Марини, був молодший за неї на 6 років. Вона добре пам’ятала той день, коли батько урочисто вніс до хати маленький пакунок і оголосив, що тепер має спадкоємця.
Старша дочка спочатку насторожено обходила ліжечко з “спадкоємцем” стороною, але за кілька днів мама покликала її, коли годувала Віталю, і запропонувала познайомитися:
– Дивися, Віталько, це Мариночка, твоя сестричка. Вона на тебе дуже чекала. Марино, дивись, які у нього маленькі пальчики! Хочеш помацати?
Мама вклала крихітну ручку малюка в долоньку . Марина обережно стиснула руку брата і відчула себе дуже дорослою та сильною.
– Подобається тобі братик? – Запитала мама, посміхаючись і заглядаючи в обличчя дочки.
– Подобається, – захоплено прошепотіла дівчинка.
А сам Віталик у цей час діловито і напружено, аж до поту на маленькому чолі, смоктав молоко і покректував. Він був такий смішний і безпорадний, що Марині одразу захотілося його захищати. З того часу у Віталіка утворилася ціла захисна стіна з батька, мами та старшої сестри, і ця стіна просто придавила в ньому слабкі паростки мужності.
Віталій ріс розпещеним та егоїстичним. До того моменту, як хлопчик перетворився на юнака, батьки та сестра зрозуміли: продукт їхнього виховання потребує серйозної корекції.
Коли йому виповнилося 16 років, батько негайно почав вдаватися до нових виховних заходів. Тепер глава сім’ї почав серйозно карати сина за будь-яку витівку. Віталій почав брехати батькові.
Своє 18-річчя Віталій відсвяткував так на, що цей день мало не став останнім у його житті. З найсильнішим отруєнням він потрапив до лікарні.
– Синку, ну що ти робиш? Навіщо ти так лякаєш нас? – накинулася на нього з розпитуваннями мати, коли він прийшов до тями.
– Мамо, я не винен, мені щось підсипали у клубі, — виправдовувався Віталій.
– Жодних клубів більше, — коротко резюмував тато. Після цього він сильно урізав синові бюджет.
І Віталіку довелося збігати на гулянки потай, попередньо позичив пару купюр у мами чи сестри. Вдавалося йому це нелегко, але він умів тиснути на жалість:
– Мамо, туди пішла Оленка, ти не уявляєш, яка вона гарна. Як я зможу їй сподобатися, якщо не сплачу за її коктейль і таксі? Вона ж знає, що в мене батьки добре заробляють.
Мама швидко здавалася. Марину доводилося вмовляти довше. Тому до сестри Віталік йшов лише у крайньому випадку, коли мама відмовляла йому кілька разів поспіль.
Марина теж не прагнула спонсорувати розваги брата, але він так їй набридав своїм ниттям, що зрештою і вона здавалася.
– На, візьми останні і іди з моїх очей, — не витримувала дівчина. На відміну від брата-першокурсника, вона вже рік працювала та добре знала ціну грошам. Віталій ні про що не замислювався і жив на своє задоволення.
Якось узимку він вирішив покрасуватися перед друзями і взяв батькову машину. Весела компанія вирушила до найкрутішого клубу міста. Звідти Віталік повертався дуже “веселий”. Не вписався у ворота, погнув бампер, побив праву фару і добряче подряпав крило іномарки.
– Блін, мене батько за це…! – схопився за голову гуляка. Він майже одразу протверезів, тому зрозумів, що треба вживати якихось заходів. Прийшовши до будинку, він одразу почав ломитися до сестри в кімнату.
– Маринко, відкрий терміново!В мене проблеми! – напівшепотом благав він.
Дівчина прокинулася не одразу. Відчинивши двері, невдоволено запитала:
– Чого тобі?
– Маринко, поговорити треба!
Віталій прослизнув повз сестру до її кімнати і зачинив двері.
– Що ти накоїв? – прямо спитала дівчина.
Брат нервово проковтнув слюну.
– Я брав батьківську машину.
– Нову?
– Ну, стару ж він продав! Звісно, нову.
– Дурень, – резюмувала Марина. – Розбив?
– Розбив …
– Тобі хана.
– Я знаю, Марино! Врятуй мене!
– Іди ти! На хутір метеликів ловити! Я тут до чого?
– Мариночко, ну будь ласка! Він мене в порошок зітре. А на тебе тільки покричить трошки.
– Це твої проблеми!
– Сестричко, ну будь ласка! Я тобі присягаюсь, більше ніколи ні про що тебе не попрошу!
– Віталю, як ти вже мене дістав!
– Прикриєш? – з надією та благанням у голосі ще раз перепитав брат.
– Гаразд, добре, тільки йди звідси, заради Бога, і дай мені поспати!
Наступного дня батько виявив, що його машину розбито. Він одразу пішов додому і почав звати сина:
– Віталію, йди сюди.
Той вийшов із кімнати з абсолютно безневинним обличчям.
– Що, тату?
– Ти брав машину? – обрушився на сина батько.
– Ти що? Як я міг її взяти? У мене ж навіть прав немає.
– А хто?
– Мабуть, Марина.
У цей момент у кімнату зайшла старша сестра.
– Тату, — одразу звернулася дівчина до батька. – Вибач, це я взяла машину вчора. Не спитала, бо мені треба було терміново виїхати. У подруги були неприємності, вона просила допомоги. Тебе не було вдома.
– А подзвонити не можна було? І як ти примудрилася її так розквасити?
– Слизько було. Я дуже поспішала.
– Половину вартості ремонту сплатиш сама.
– Добре, тату, — сказала Марина і з докором подивилась на брата. Той опустив очі.
– Дякую, Мариночко! – дякував сестрі Віталій, коли батько пішов із дому.
– Будеш винен, — пробурчала Марина, а потім, схаменувшись, уже голосно й чітко сказала: – Ти мені повинен повернути всі гроші, які я віддам татові за ремонт.
– Так, звичайно! – пообіцяв Віталік і одразу благополучно про це забув.
Марина нагадувала йому про борг протягом року, він постійно годував її сніданками. Жодних грошей у результаті так і не віддав. Більше того, забувши про розбиту машину, він знову подався на всі тяжкі.
Набрав у друзів та недругів у борг, та не повертав. У результаті його, як і слід було очікувати, покарали та пригрозили, що далі буде гірше.
Віталій знав, що батько в сейфі має велику суму. Розказувати йому про свої проблеми він побоявся. Вирішив узяти гроші без попиту. Це виявилося не такою складною справою: код батько записав на клаптику паперу, щоб не забути, і поклав його у висувну скриньку письмового столу. Глава сім’ї зробив це спеціально, щоб у рідних не виникло проблем із грошима, якщо з ним щось трапиться.
Віталік цим скористався та очистив сейф повністю. Грошей він узяв набагато більше, ніж був винен.
Роздавши борги, Віталій вирішив налагодити стосунки з друзями, які вже перестали йому довіряти, та сплатив для них вечірку в одному з найдорожчих клубів.
Весела компанія прокутила майже до ранку. Гуляли на широку ногу та забезпечили закладу чудовий прибуток. Віталій розраховував, що він принесе залишки вкрадених грошей і покладе на сейф. Тоді батько не одразу виявить зникнення.
А тут вийшло трохи не за планом. Віталій розумів, що цього разу з ним точно церемонитися не стануть. Знову пішов на уклін до Марини.
– Що ти знову натворив? – одразу спитала сестра, як тільки він привітався.
Віталік глибоко зітхнув і почав зізнання:
-Я забрав із сейфа гроші.
– Всі?
Він знову зітхнув, і Марина не витримала — відчепила йому потиличник. Віталік тільки охнув і почухав хворе місце.
– Там були наші заощадження! Це наша сімейна подушка безпеки.
– Марино, якби я хотів послухати нотації.
– Тато тобі задасть…
– Не шкода тобі мене?
– Зовсім!
– Марино, будь ласка! Я тебе благаю! Він мене вижене з дому!
Сестра на хвилину замовкла. Вона дуже хотіла сказати Віталіку, що він на це заслужив і нехай живе на вулиці або йде до друзів. Але їй раптом стало шкода брата. Батько йому вже робив застереження. Віталік продовжував благально дивитись на сестру.
– Що з тебе взяти, дурня? – махнула рукою Марина. – Спробую врятувати.
Зникнення грошей було виявлено за кілька днів. Сім’я зібралася на пораду. Батько був у нестямі від люті. Його обличчя було червоним. Мама рахувала краплі корвалолу, які капала для нього в кухоль із водою. Марина мовчала. Віталік нервово крутив у руках телефон.
– З нашого сейфу було вкрадено солідну грошову суму, — почав глава сімейства. – Ніхто зі сторонніх цього зробити не міг. Отже, злочин скоїв хтось із своїх. Я покликав усіх, щоб дізнатися, хто це зробив. Якщо злодій визнається щиросердно, це допоможе пом’якшити його покарання.
Марина встала і впевнено сказала:
– Це я!
Вона добре знала, що найбільше на світі батько не виносив брехні і тому, хто зізнається сам, завжди пробачав.
Після визнання доньки мати схопилася за серце. Віталік сидів із опущеним поглядом і продовжував крутити телефон у руках. Батько пильно подивився на сина. Потім – на дочку.
– Не чекав від тебе, дочко, — докірливо промовив він. – Навіщо тобі такі гроші?
– У мене на роботі проблеми. Перевірка виявила серйозну нестачу. Керівництво зобов’язало мене виплатити суму, що бракує. Інакше мені довелося б сісти до в’язниці.
Батько знову пильно глянув на неї. Мама залпом випила корвалол і почала відраховувати краплі для тата наново. Віталік не підняв очей.
– Чому ж ти не прийшла до мене за допомогою? – Запитав батько у дівчини.
– Мені було соромно, — промовила Марина, і на її обличчі розлилася фарба. Їй справді було дуже соромно, але не за проблеми на роботі, а за свою брехню та за Віталіка. Вона дуже сподівалася, що братові теж соромно. Марина подивилася на брата, але він відвів погляд убік.
Батько вдарив кулаком по столу, а мати розплакалася і вийшла з кімнати.
– Якщо так, – сказав нарешті батько, – значить, з цього моменту ти мені більше не дочка. Збирай свої речі та їдь. З заповіту твоє ім’я я викреслю сьогодні. Віталіку, як ти вважаєш?
Марина злякано подивилася на батька. Такого вона не чекала. Дівчина чекала на реакцію брата, але він навіть не подумав зізнатися. Навпаки, він сказав:
– Я думаю, що твоє рішення справедливе, тату.
У Марини сльози навернулися на очах. Вона підвелася з місця і мовчки пішла до дверей. Але батько її зупинив.
– Стривай, дочко. Ти ж знаєш, що я не виношу брехні. Може, таки скажеш правду?
– Яку правду, тату? – гордо спитала дівчина.
– Про те, хто насправді злодій.
Всі троє замовкли, батько продовжив:
– Кілька місяців тому я встановив у своєму кабінеті внутрішню камеру. Коли зникли гроші, я одразу переглянув записи. Там чітко видно, хто вкрав гроші. Я чекав, що ти, Віталіку, схаменешся і прийдеш з повинною. А ти не тільки злодій, але ще й негідник. Обмовив сестру і оком не моргнув.
– Тату, мені б ти ніколи не пробачив цього!
– Ти ж чув, що я сказав Марині! Але й тоді ти не сказав правду. Сестра могла невинно постраждати через тебе! Який ти після цього чоловік?
– Я… я б потім щось вигадав…
– Вигадав би він!
Батько тяжко зітхнув. Потім продовжив:
– Я сподівався, що в тобі хоч щось схоже на совість ворухнеться. Але ти боягуз. Марино, ти не повинна була його покривати. Я за це на тебе злий. Хоча ти вчинила по-чоловічому, ніж твій брат. Я прошу тебе більше ніколи мені не брехати.
– Добре, тату, — винно сказала дівчина.
– Ти можеш іти.
– Добре, — погодилася Марина і вийшла.
– А я? – з надією спитав Віталій.
– А ти збирай свої речі та їдь жити до університетського гуртожитку. Я домовився про тебе. Приїдеш – одразу заселять. Але грошей від мене не чекай. Тепер житимеш без моєї допомоги доти, доки не доведеш, що став самостійним.
– Як я це доведу?
– Чесною працею і гідною поведінкою, — відповів батько і додав: — Як тільки ти доведеш, що гідний моєї поваги, знову станеш членом нашої родини і моїм спадкоємцем. А тепер йди. Бачити тебе не можу.
І Віталік швидким кроком вийшов із кімнати.
Знадобився не один місяць, щоб Віталій знайшов підроботок, платили не багато, проте це свої ,заробленні.
Так як грошей не вистачало, він перестав ходити в клуби і гуляти. Тепер свої вечори він проводив разом із конспектами, або готував собі вечерю.
Через рік батько дозволив Віталію повернутися додому, він побачив,що хлопець дійсно змінився.
Син продовжив працювати, допомогав навіть матері і сестрі по домашніх справах,бо багатому чому навчився.
