– Завтра приїжджає батько, — Андрій кинув цю фразу так, ніби це звичайна справа, наче повідомляв, що зранку піде дощ, — ти щось приготуй. Таке, щоб «вау». Гаразд?
– А раніше сказати не можна було? — Наталя навіть образилася. — Я б на ринку купила свіжих продуктів, та й себе привела до ладу. Манікюр би зробила свіжий… Ми ж з ним ніколи не бачилися.
– Він сам мені на роботу за годину до цього подзвонив, уже з поїзда.
– А коли цей поїзд прибуває?
– У другій годині дня ,здається. Встигнеш ще й борщ приготувати, і пиріг, і до перукарні сходити.
– Але ж доведеться ще взяти відгул на роботі. У вас якось не по-людськи все відбувається.
– Ну, мій тато трохи дивакуватий. Потерпимо трохи. Він, мабуть, хоче з тобою познайомитися, адже на нашому весіллі його не було. Та й я сам його вже кілька років не бачив, ти ж знаєш, яка у нас у родині ситуація…
…Ситуація в родині чоловіка була, справді, дещо незвичайною. Майбутній свекор Наталії пішов з родини п’ять років тому до іншої жінки, і з тих пір ніколи не повертався до цього міста.
Дзвонив лише синові, з колишньою дружиною стосунків не підтримував взагалі, наче її ніколи й не було.
Власне кажучи, і свекруха про нього, принаймні, у присутності невістки, не згадувала, навіть словом не обмовилася.
Це й зрозуміло — не кожна жінка змириться зі зрадою, тим більше — демонстративною.
Два місяці тому, коли вони з Андрієм відсвяткували своє скромне весілля, батько на урочистість не приїхав, хоча певну суму на картку сина в якості подарунка переказав.
Щодо можливості особистої присутності він лаконічно повідомив, що не хоче псувати свято, але коли-небудь завітає до молодят.
І ось тепер, мабуть, зважився побачитися на власні очі.
Наталя часто уявляла собі свекра, і він завжди здавався їй чомусь суворим і не дуже доброзичливим.
Вона знала, що він тепер працює головним інженером на великій залізничній станції, а керівники на транспорті, напевно, насамперед цінують дисципліну й порядок, як і війс..ові.
А в її квартирі вічно якийсь безлад, як не старайся. Чоловік на це особливої уваги не звертає, а свекор тепер почне чіплятися, хто знає, до чого це призведе.
— Мені якось страшно, — зізналася Наталя чоловікові перед сном, — ніяк не можу заснути, ніби перед перевіркою на роботі.
— Та не хвилюйся, — заспокоїв її Андрій, — з моєю мамою ти знайшла спільну мову з перших днів, одразу стали як рідні. А мій тато, звичайно, людина складна, але, наскільки я пам’ятаю, нікому ніколи не заподіював зла.
— Але ж він від вас пішов. Кинув, вважай. Ти б теж так зміг, чи що?
— О, про це не починай. Краще добре виспися. Інакше завтра борщ із котлетами не вийде. І тісто не підійде.
– А раптом йому справді не сподобається моя кулінарія?
– Він що, дегустувати делікатеси сюди приїжджає? На роботі, якщо потрібно, йому їх точно завжди подадуть. Правда, мені й самому якось хвилююче, чесне слово. Яким він тепер став, як живе? Може, у новій родині й характер змінився.
– А ти сам до нього в гості ніколи не їздив?
– Він кликав. Але я так і не зібрався, хоча й зараз хочеться. Боявся образити маму, — даремно, напевно, вона б усе зрозуміла. Тільки вона його зі свого життя викреслила, ти ж бачиш.
– Ти повідомив їй про його приїзд?
– Повідомив по телефону. Вона промовчала, і все. Ну що ж, завтра подивимося, як підуть справи…
…А зранку все пішло так, як і планували. На вокзал Андрій поїхав сам, Наталя залишилася накривати стіл, та пилюку всюди здувати, як висловився чоловік.
Але коли вхідні двері відчинилися, все одно здавалося, що чогось доробити вона так і не встигла.
Григорій Антонович постав перед невісткою, спочатку остаточно налякавши її. Він був у строгому піджаку та краватці — і це, незважаючи на спеку за вікном. Точно — начальник транспортного відділу.
Зараз дістане блокнот і почне записувати зауваження. Блокнота, звісно, не було, свекор навіть із валізи для невістки дістав справжні французькі парфуми, але напруга не спадала.
Гість був небагатослівний — мабуть, теж почувався трохи скуто. Але за столом він встиг похвалити й борщ, і пиріг, а фірмові котлети Наталії — особливо, і на душі потроху стало легше, та й розмова зав’ язалася.
Та їй все одно здавалося, що свекор дивиться на неї, ніби оцінює. Як на новий електровоз на своїй станції, не інакше…
Виявилося, що Григорій Антонович приїхав лише на три дні:
– На роботі накопичилося багато справ, — пояснив він, — та й вас надовго обтяжувати не хочу. Вдень завітаю до старого друга, та й по місту прогуляюся. Адже життя тут, можна сказати, майже все пройшло.
— А до мами не заїдеш? — несподівано поцікавився Андрій.— Вона ж тепер сама живе, все-таки не чужі.
— Ні, сину, чужі вже, напевно. Так уже вийшло. Тепер нічого не виправиш. А підкладіть-но мені, Наталю, ще ваших котлеток, вони у вас чудові вийшли…
Наступного дня Наталя пішла на роботу, а чоловіки збиралися прогулятися містом. Але, як потім виявилося, прогулянка була недовгою, як і зустріч зі старим другом.
Як ввечері розповів Андрій, батько влаштував йому справжню прочуханку з приводу стану сантехніки в квартирі й організував мало не капітальний ремонт у деяких місцях.
Потім так само ретельно було перевірено меблі, фурнітура яких, як виявилося, теж потребувала заміни або ремонту.
Наталія знову занепокоїлася — наступний день у неї вже був вихідним, і не виключено, що свекор тепер дістанеться й до кухонної плити та пральної машини, і тоді й їй дістанеться. Але Григорій Антонович несподівано запропонував:
— А давайте разом сходимо до міського парку. Я ще в дитинстві любив там бувати, батьки купували мені ескімо в кіоску під деревами. А зараз там ще продають ескімо? І ще видавали напрокат педальні машинки.
— Щодо машинок нічого сказати не можу, — повеселішав Андрій, — а от ескімо там, здається, можна купити. І ще пінне з шашликом у кафе під деревом.
– Повністю підтримую цю ідею!
Прогулянка вдалася. Навіть на деяких атракціонах вдалося покататися, і на колесі огляду теж. Свекор ніби й справді повернувся в минулі роки — раптом із начальника в строгому костюмі він перетворився на дорослу дитину, на яку десь на лавочці поруч чекають батьки.
Шкода, що все це минає й не повертається. У Андрія хороший тато. Ось тільки поговорити з ним по душах так і не вийшло. А хотілося б — у самої Наталі батько пом.р від інфаркту, ще коли вона навчалася в шостому класі.
Цікаво, яка у свекра там родина? Чи йому теж так само весело з ними? Втім, які вже тут веселощі, там він, мабуть, цілодобово пропадає на роботі.
…Наступного дня свекор уже почав готуватися до поїзда. Андрій пішов у гараж щось полагодити в машині перед поїздкою на вокзал (мабуть, батько все-таки прищепив йому любов до ремонту), Наталя заварила чай, і вони сіли з свекром у кухні, щоб попрощатися. Григорій Антонович уважно подивився на невістку, посміхнувся:
— Ну що, Наталю, бачу, моєму синові з тобою пощастило, я радий за нього. Живіть, як то кажуть, у мирі й злагоді, бережіть свою любов, на жаль, це не завжди вдається.
— Вибачте, — раптом вирвалося у Наталії, — а чому у вас з мамою Андрія не склалося? Він розповідає, що ви, здається, кохали одне одного…
— Кохали, — свекор трохи помовчав, — але людська доля — дуже непроста річ. І помилки в ній теж бувають, і розчарування. Тільки ви вже постарайтеся всього цього уникнути, гаразд? Це на залізниці — все по прямих рейках, та й там же трапляються аварії.
Потім він вийшов у кімнату, повернувся ще з однією коробочкою, простягнув її Наталії:
— Ось, передай, будь ласка, це мамі Андрія. Тобі я вже подарував парфуми, а до неї зайти так і не наважився. А це — її улюблені, я пам’ятаю… І приїжджайте з Андрюхою до мене в гості, у мене там донька росте, познайомлю…
…Одного разу вони зібралися й приїхали. Андрій все-таки наважився, щоправда, порадившись зі своєю мамою.
У іншій родині, у свекра, за столом теж було тепло, затишно й весело. Тільки Наталі все-таки здалося, що це не так, як тоді в міському парку. Але, як кажуть, життя — це така цікава річ…
…Тоді, сидячи за цим чужим і водночас привітним столом, Наталя нарешті все зрозуміла. Життя неможливо підігнати під суворий залізничний розклад, як би цього не хотілося головному інженеру. У ньому бувають круті повороти, помилки та незворотні рішення, після яких уже не повернешся на колишню станцію.
Григорій Антонович побудував нове життя, де було тепло, затишно і росла маленька донька, яка так само любила ескімо. Але те особливе, щемливе відчуття безтурботної молодості, коли він ганяв на педальних машинках у міському парку, назавжди залишилося там, у минулому .
Наталя подивилася на Андрія, який усміхався своїй маленькій сестрі, і відчула, як її власний страх остаточно зник. Вони не могли змінити минуле батька, але могли прийняти його теперішнє. Адже життя — це справді дивовижна річ: воно рідко буває ідеальним, але завжди продовжує свій рух уперед.
