Чоловік мовчав уже третій день. Це була вже не перша серйозна сварка за шість років шлюбу. Але Поліна знала, що вона права, і поступатися не збиралася. Нехай Ілля хоч цілий місяць мовчить!
Почалося все з того, що бабуся залишила Поліні та її рідному братові – Володимиру – свою трикімнатну квартиру.
Нерухомість знаходилася не в їхньому місті, а в сусідньому. Онуки вирішили квартиру продати, а гроші розділити навпіл. Кожен отримав кругленьку суму.
У брата була сім’я: дружина і двоє дітей. Жили вони в іпотечній квартирі. Спадщина допомогла Володимиру повністю розрахуватися з банком.
Чоловік Поліни – Ілля – теж наполягав, щоб вони погасили іпотеку, але вона відмовилася.
–Поліно, ти не розумієш, що ми тим самим значно заощадимо на відсотках? – запитував її Ілля. – Нам ще вісім з половиною років платити банку. А за допомогою цих грошей ми зможемо прямо зараз звільнитися від боргів.
– Коханий, це моя спадщина, і я хочу сама розпоряджатися нею, – відповіла Поліна.
– І як ти хочеш розпорядитися? – поцікавився чоловік.
– Я хочу покласти гроші в банк на рахунок нашої дочки.
– Ти з глузду з’їхала! Арінці всього п’ять років. Поки вона виросте, ці гроші перетворяться на копійки. Що вона на них зможе купити? – обурено запитав чоловік.
– Вона зможе використовувати їх як стартовий капітал. Наприклад, для покупки квартири, – відповіла Поліна.
– Мені здається, що думати про квартиру для Аріни ще зарано, – сказав Ілля.
– А мені здається, що саме вчасно. Особливо якщо враховувати наявність у тебе двох дітей від першого шлюбу, – нагадала чоловікові Поліна.
Дійсно, їхній шлюб для чоловіка був другим. Ілля був старший за Поліну на дев’ять років, і одному з його синів від першого шлюбу було вже шістнадцять років, іншому чотирнадцять.
Залишаючи сім’ю вісім років тому, Ілля вчинив, як всі вважали «благородно» – він оформив дарчу на свою половину квартири на своїх дітей і відправився на пошуки нового щастя.
Коли вони одружилися з Поліною, то взяли в іпотеку двокімнатну квартиру, яка зараз і стала причиною скандалу.
– Твій брат вчинив розумно! Продовжував переконувати Поліну чоловік. – Відразу розрахувався з боргами і тепер живе спокійно.
– Ілля, у нас з Володимиром абсолютно різні ситуації. Він і його дружина володіють квартирою в рівних частках. Якщо з ним щось трапиться, квартиру успадкують його дружина і діти.
У нас все складніше: на твою спадщину претендуватимуть і твої сини. Доведеться продавати квартиру, щоб виплачувати їм їхні частки. І з чим залишиться Аріна?
– Ти вважаєш, що Артем і Максим залишать її без нічого? – запитав Ілля.
Поліна саме так і думала, але відповіла по-іншому:
– Я не можу передбачити, як будуть розвиватися події, тому хочу забезпечити свою дочку, а не вкладати гроші в майно, яке згодом доведеться ділити з сторонніми людьми, – пояснила вона.
– Це взагалі-то мої сини, – сказав Ілля.
– І ти вже достатньо подбав про них, подарувавши їм свою частину житла, і продовжуєш піклуватися, переказуючи аліменти.
Але я ж про них піклуватися не зобов’язана. Тому я думаю про майбутнє своєї дочки, яка, між іншим, і твоя дочка теж. Чому ти, як батько, навіть не намагаєшся враховувати її інтереси?
– Які у неї зараз інтереси? Мультики подивитися і в ляльки пограти! А хлопчикам скоро вчитися треба!
– Ось і нехай вчаться, тільки не за рахунок нашої дочки.
– Все з тобою зрозуміло, – заявив Ілля і замовк.
У перший день «мовчазного бойкоту» Поліна, як завжди, приготувала сніданок, але Ілля навіть не заглянув на кухню. Поки збирався на роботу, на дружину не дивився, немов її в кімнаті й не було.
А Аріну акуратно, але мовчки, відсунув убік, коли вона опинилася у нього на шляху.
Після роботи Ілля зайшов на кухню. Подивився на порожню плиту, заглянув у холодильник. Вечері не було – Поліна її не готувала.
А навіщо? Снідати відмовився, значить, і вечеряти не буде. Їм з донькою вистачило сиру і фруктів.
Ілля грюкнув дверима і пішов з дому. Повернувся через годину – мабуть, повечеряв у сусідньому кафе.
Так тривало три дні.
На четвертий день (це була субота) зранку рано в квартирі з’явилася свекруха.
– Поліно, що ти робиш? Чоловіка не годуєш, сорочки йому не прасуєш. А з цією своєю спадщиною взагалі незрозуміло що вигадала. Де це бачено, щоб у п’ятирічної дитини в банку мільйони лежали!
– Наталю Петрівно, відповідаю по порядку. Я приготувала сніданок, але Ілля від нього відмовився. Я і перестала готувати.
Сорочки йому не прасую і не перу, бо не маю поняття, чи є у нього чисті, чи вже закінчилися. А він мовчить, нічого не каже, ні про що не просить.
А тепер про спадщину. Вона моя. І якщо з Іллею, який є моїм чоловіком, я ще можу щось обговорювати, то вас це питання взагалі не повинно цікавити.
– Полінко, ти не груби. Ілля – мій син, і я маю право знати про все, що у нього в родині відбувається. Я піклуюся про нього.
– А я піклуюся про свою дочку. Сподіваюся, що я все зрозуміло пояснила?
Поліна повернулася до чоловіка, який під час її розмови зі свекрухою сидів поруч.
– Тобі через місяць буде сорок один рік. А ти досі маму на допомогу кличеш? Сам свої проблеми вирішувати не пробував? – запитала вона.
– Я тобі запропонував рішення, але тебе воно не влаштувало, – відповів Ілля.
– Правильно, ти запропонував те, що влаштовує тебе.
– Але ж ці гроші за тринадцять років знеціняться!
– А навіщо чекати тринадцять років? Можна розпорядитися ними раніше, але тільки в інтересах нашої дочки, а не в «сімейних», як любить говорити твоя мама.
– І яким же чином? – поцікавився чоловік.
– Можу запропонувати тобі кілька варіантів. Перший: можна прямо зараз купити для Аріни квартиру. Звичайно, цих грошей на однокімнатну трохи не вистачить, а нам з тобою ще одну іпотеку не дадуть. Але можна оформити її на мого батька.
Йому до пенсії ще п’ять років, а за цей час якраз кредит буде закритий. Звичайно, платити будемо ми. А батько після цього відразу оформить дарчу на Аріну.
Другий варіант: іпотеку беремо ми, але через вісім років, коли розрахуємося за цю квартиру. Тоді доведеться віддати більше грошей.
Є й третій варіант, але він тобі не сподобається: ми виплачуємо цими грошима нашу іпотеку, і ти відразу даруєш свою частку Арині. Загалом, ця схема тобі вже знайома.
– Тобто я знову залишаюся ні з чим? Але це не зовсім справедливо: хлопці отримали мою половину на двох, тобто по одній четвертій. А Аріна – половину, – сказав Ілля.
– Тільки більша частина цієї половини буде оплачена грошима, до яких ти не маєш відношення, – заперечила Поліна. – Який варіант тобі більше подобається?
– Не знаю, – сказав чоловік. – Треба подумати.
– Ну, подумай, – погодилася Поліна. – І з мамою порадься.
Насправді у Поліни був ще один варіант – четвертий, але поки вона його чоловікові не озвучила. Він виник у неї тоді, коли вона побачила, як байдуже Ілля відсунув з дороги доньку – немов стілець, який заважав йому пройти.
Це вже був не перший випадок, коли чоловік демонстрував деяке зневажливе ставлення до дівчинки.
Поліна вирішила почекати.
Через три дні Ілля повідомив їй, що його не влаштовує жоден із запропонованих нею варіантів.
– Не треба нічого вигадувати. Треба просто погасити кредит, – сказав він. Тим більше, що Артем наступного року вступатиме до університету. Там, де він хоче вчитися, бюджетних місць практично немає.
Тож доведеться платити, а це цілих шість років. Я не можу відмовити синові в допомозі. Домовилися, що я буду платити половину, а другу частину Олені допоможуть виплатити її батьки. Тобі доведеться взяти іпотеку на себе.
– А я і зараз плачу практично сама. І скільки ти плануєш віддавати на навчання сина?
– Там в рік близько п’ятдесяти тисяч. З мене – половина.
– Зрозуміло. Тепер мені треба подумати, – сказала вона.
На час розлучення і поділу майна Поліна з дочкою переїхала до батьків. А після того, як все було закінчено, вона купила двокімнатну квартиру тільки для себе і Аріни. Без будь-яких кредитів. Правда, їй трохи допомогли батьки.
Ілля довго не погоджувався на розлучення, але на третьому засіданні їх все-таки розлучили.
Він знову був змушений оселитися у матері. Так, у нього були гроші – половина іпотечних платежів, і він міг би спробувати все спочатку. Але мати переконала його, що ці гроші краще залишити на навчання синів.
– А ти, Ілюша, поживи поки що зі мною. Досить тобі одружуватися – ти не вмієш вибирати жінок. Та й з іпотекою у тебе теж не виходить: одну виплатив – дітям подарував, другу виплатити не встиг і знову на вулиці опинився. І з третьою щось не так піде.
Спеціально для сайту Stories
