Ось уже кілька тижнів Галя спостерігала за новою сусідкою, яка переїхала до них у під’їзд на перший поверх і оселилася в квартирі навпроти.
Новеньку звали Анною. Їй було близько тридцяти років, а її маленькій дочці – всього чотири. Жінка розлучилася з чоловіком і тепер стала жити самостійно, а доньку водила в дитячий садок, що знаходився прямо у дворі.
Галя познайомилася з Анною і ледь вони почали вітатися і посміхатися одна одній при зустрічі, як буквально через тиждень Галя вже сиділа в няньках у суботу, прихистивши у себе Оленку.
– Вона у мене спокійна, буде грати в свої ляльки прямо на підлозі, а ти роби собі свої справи, – пояснювала Анна Галині, – спасибі, що виручаєш, у мене сьогодні зустріч, але я повернуся до ночі обов’язково. Дякую за розуміння!
Галя знизала плечима, і тільки коли Анна поспішно пішла з під’їзду, до Галі дійшло, що молода розлучена жінка пішла на любовне побачення.
– Нічого собі – зустріч… – прошепотіла Галочка, ніжно дивлячись на дівчинку, яка влаштувалася грати в куточку кімнати на підлозі, як і передбачала мати.
У Галі доля не складалася. Їй було двадцять вісім років, саме час вже мати дітей від коханого чоловіка, але ні того, ні іншого не було в її житті.
– Це все тому, що ти несучасна, – пояснювали їй подруги, – все сидиш за своїм в’язанням, а треба рухатися, ходити на танці, гуляти, бувати в компаніях. А так всю молодість можна просидіти, чекаючи принца на білому коні…
Галя погоджувалася, але нічого не робила. Була сором’язливою через свою легку повноту і не вважала себе красунею, маючи звичайну зовнішність.
Тепер, коли вечорами вона часто приймала у себе в гостях чотирирічну Оленку, з якою подружилася, Галя тим більше не могла зрозуміти, як мати кидає таку чудову дитину, тікаючи до чужого чоловіка на побачення…
Для Галі сім’я, а тим більше, діти були чимось на зразок божественного дару згори, і дівчинку вона полюбила всім серцем, намагаючись і книги їй читати, і грати з нею, і ліпити фігурки з пластиліну.
– Ой, Галю, як я тобі вдячна, – шепотіла Анна, забираючи напівсонну доньку вже пізно ввечері від сусідки, – ти моя рятівниця.
– А що батько дитини, – запитала якось Галя, – він відвідує Оленку? Вона часто згадує його і, мабуть, сумує.
– Відвідував би, та зараз у відрядженні. Ох, вже мені його відрядження! То місяць його немає, то півтора… Через них і розлучилися… Ось скоро приїде, і тобі стане легше, він почне брати її на прогулянки.
Він її дуже любить і завалює іграшками, що абсолютно даремно. Краще б грошей нам давав побільше… – посміхнулася Анна.
І, дійсно, незабаром з’явився батько дівчинки. Стрункий, світловолосий чоловік підхопив Оленку біля під’їзду і довго не відпускав з рук.
Галя побачила цю зустріч випадково з кухонного вікна і навіть розплакалася: так щиро дитина і батько раділи один одному.
Через кілька днів Галя познайомилася з Михайлом – батьком Оленки. Якраз дівчинка була у Галі. Стало звичним, що Оленка прибігала до своєї «тітки Галі» пограти, подивитися мультики, поки мама йшла в магазин або на ринок. І цього разу батько знайшов свою дочку у Галі.
– Дякую вам, – говорив він, – що доглядаєте за донькою… І Оленка дуже любить вас. Завжди так і каже: моя Галя, – посміхався Михайло, коли прийшов за донькою до Галини.
– Тату, тату, йди з нами чай пити, – раптом покликала батька дівчинка, яка доїдала пиріжок у кухні.
– І правильно, йдіть. Ми тільки сіли чай пити з пиріжками, треба доїсти. І вас пригостимо, – запросила Галя Михайла.
Він пройшов на кухню, сів за стіл з дочкою і теж пригостився пирогом.
– Невже свої, домашні? – здивувався він.
– Ну, так. Звичайно, – відповіла Галя, – беріть ще, їжте на здоров’я… Я сама їх люблю, ось і трохи в тілі… Але збираюся сідати на дієту.
– Навіщо? – знову здивувався Михайло, – вам дуже пасує бути такою, яка ви є… І взагалі, я не думав, що молоді дівчата зараз печуть пироги. Уявляв, що цим займаються тільки бабусі.
Вони розсміялися, і Оленка теж підтримала їх веселощі, подаючи батькові другий пиріжок.
– Ось підросту, і Галя навчить мене теж пекти пироги, – сказала дівчинка, – і буду я потім вас годувати смачними пиріжками!
– О, це було б чудово, – погодився Михайло, – але нам час на прогулянку, а то мама скоро забере тебе, і ми не встигнемо нагулятися.
– Мама мене забирає тільки вночі, – швидко відповіла дівчинка, а Галя промовчала.
Михайло нахилив голову і став похмурим. А потім відвів дочку у двір. Після прогулянки він знову привів дочку до Галини, а вона тихо запитала:
– А ви не можете брати дочку з ночівлею до себе? Вона сумує…
– Я вже думаю над цим. Працюю з раннього ранку, на заводі, а живу на іншому кінці міста, шкода її так рано підіймати вранці… А тут у неї садок у дворі, і мати… – він знову відвів очі, – але дякую вам за допомогу. А я думаю розміняти квартиру, щоб бути ближче…
Вдруге, коли Михайлу довелося забирати дівчинку на вечірню прогулянку від Галі, він запропонував прогулятися всім разом.
Галя не очікувала запрошення і почала відмовлятися, але Оленка повисла на ній:
– Ходімо, Галю, я покажу тобі, як вмію ліпити пиріжки з піску!
Довелося і Галині вийти в найближчий сквер, де був чудовий дитячий майданчик. Вони з Михайлом раділи за дівчинку, бо Оленка веселилася зі знайомими дітьми і раз у раз озиралася на тата і Галю.
Гуляли майже до сутінок, благо літній вечір був дуже теплим.
Михайло помітно нервував, що Анни немає вдома, і практично дівчинка кинута на сусідку вечорами.
– І коли вона тільки нагуляється, – пробурмотів він тихо, щоб не чула дочка, – через її гулянки і розлучилися…
Галя промовчала.
– Вона вам хоч платить за те, що ви няньчите Оленку? – знову запитав він, коли вони вже поверталися додому.
Галя негативно похитала головою.
– Так виходить, що ви живете не своїм життям. Не можете як нормальна дівчина сходити на побачення, або робити те, що хочеться, врешті-решт відпочивати або лягати спати… – обурився Михайло, – я був упевнений, що у вас домовленість про оплату!
Галя зітхнула:
– Ми ніби в дружніх стосунках, як добрі сусіди, – відповіла вона, – а Оленка стала мені справжньою подружкою.
– А де ж ваше особисте життя, Галю? – прямо запитав Михайло, – були заміжня? Є хтось?
– Не була, і дітей немає, на жаль, поки що… – посміхнулася Галя.
– Ммм так.. – тільки й відповів Михайло, а потім поцілував доньку і спробував залишити гроші на тумбочці в передпокої.
Галя категорично не взяла гроші, повернувши їх Михайлу.
– Ну, тоді я придумаю, як віддячити… – сказав він і вийшов на вулицю.
У неділю Галя закінчувала прибирання квартири, коли у двері подзвонили.
– Запрошуємо нашу подругу Галю в кафе, з нагоди свята – дня міста, – сказав замість привітання Михайло, тримаючи за руку Оленку.
Так вони вперше пішли в кафе втрьох, а Анна, яка теж збиралася на побачення, дивилася їм услід з вікна і посміхалася.
– Ось же… Вона тобі якраз і підходить…
Анна навіть не уявляла, як скоро стануть нерозлучними її колишній чоловік і сусідка. Оленка була тою сполучною ланкою, яка ще більше здружила Галину і Михайла.
Дзвінкий голосок дівчинки раз у раз лунав у під’їзді, коли вона бігала з квартири в квартиру, збираючись на прогулянку з татом, і покваплюючи свою Галю.
– Ти хоч зрозуміла, який у нього характер? – не витримала одного разу Анна, прийшовши до Галі в той момент, коли вона збиралася на побачення.
– Начебто так… – відповіла Галя, – але ж ви вже розлучені? І хіба тобі не все одно, з ким він почне стосунки?
– Та я не про нього турбуюся, а про тебе, дурна… Не варто кидатися на першого-ліпшого, навіть якщо на тебе в тридцять років ніхто не дивиться, – вимовила Анна і пішла до себе.
– Ось і віддячила, – сказала їй навздогін Галя і сіла в кухні на стілець, витираючи очі…
А потім підвелася, поправила зачіску і, посміхнувшись, пішла у двір, де на лавці її чекали Михайло з донькою.
Сусіди спостерігали за цими дивними подіями з вікон і робили прогнози на майбутнє Галі.
Її в будинку любили за охайність, тихий характер і товариськість. Дівчина жила в будинку більше десяти років одна, як стала повнолітньою.
– Адже я теж пережила розлучення своїх батьків, – одного разу вона розповіла Михайлу, – тільки в перехідному віці. І було мені тоді дуже боляче, прикро і за матір, і за батька, ніяк не могла зрозуміти, чому рідні мої люди не хочуть більше бути разом…
Скільки сліз я пролила в подушку, не знає ніхто з моїх близьких. Не могла я їх засмучувати. Думала, що їм і без моїх сліз важко…
А потім вони влаштували свої долі: завели нові сім’ї. Живуть в різних містах, а я залишилася тут, тому що моя рідна бабуся неподалік. І в їхніх нових сім’ях мені немає місця і любові…
Михайло слухав її уважно і не міг навіть дивитися дівчині в очі. А потім запитав:
– Ось тому ти і допомагаєш моїй Анні? Грошей не береш?
– Тому я і допомагаю вашій Олені! Тому що вона – це я в дитинстві. Тільки вона молодша, ніж була я тоді. І, дякуючи Богу, не так сильно переживає розпад сім’ї… – з гіркотою відповіла Галя, дивлячись, як дівчинка грає з друзями на дитячому майданчику.
– Ти розумна і добра… – раптом сказав Михайло, – виходь за мене. Тільки не відмовляй відразу, будь ласка, якщо не кохаєш мене…
Пожалій, як жалієш мою дочку… Дай мені шанс, і хоча б якийсь час сподіватися, що кохають… Хоч хтось…
Вони помовчали хвилину, а потім Галя подивилася на нього і запитала:
– То ти мене кохаєш? Або просто хочеш, щоб тебе кохали?
– Кохаю, звичайно. Як тебе можна не любити? Ти – справжня жінка. Зразок ніжності і доброго серця… – прошепотів він, стискаючи її руку.
Вона мовчала, а він боявся поглянути на неї, поки не почув схлипування… Галя тихо плакала, стримуючись, щоб не привернути увагу сторонніх очей.
– Ніколи б не подумала, що мені зроблять зізнання і пропозицію на цій лавці в парку… – раптом посміхнулася вона, – я так часто тут сиділа і мріяла про кохання.
Вони обійнялися, а незабаром до них підбігла Оленка і, анітрохи не дивуючись, що дорослі обіймаються, залізла до батька на коліна і посміхнулася Галі світло і щасливо.
Коли Михайло і Галя стали сім’єю, то почали жити неподалік в іншій квартирі, яку Михайло придбав у цьому ж районі, щоб бути ближче до дочки. А дівчинка так і жила на дві сім’ї: то у батька, то у матері.
А коли у Галі і Михайла народився син, Оленка раділа, що стала старшою, і приходила вже частіше, щоб допомагати Галі і татові доглядати за братом.
Спеціально для сайту Stories
