– І хто це тебе додому привіз учора на такій крутій машині? – Запитав Станіслав дружину з ранку , коли вона тільки зайшла на кухню поснідати перед роботою.
– О! Доброго ранку! – Не чекала Євгенія побачити чоловіка тут зараз.
Зазвичай, якщо він вставав раніше, то півгодини сидів на балконі, пив ранкову каву і грав у телефоні, а на кухню заходив тільки тоді, коли їжею починало пахнути.
– Та не сказав би! – відповів він похмуро Євгенії.
– А що ти такий злий з ранку? Чи не переміг усіх ворогів у телефоні? – Усміхнулася Євгенія. – Або …
– Хто тебе вчора додому привіз, я питаю! – Підвищив він голос, тому що Євгенія явно не розуміла всю серйозність цього.
– Та Сашко це був! Брат мій! Ти чого з’ївся? – трохи злякалася вона.
– Сашко?
– Так! А що таке? Думав, що я собі знайшла когось, чи що? – вирішила таким жартом розрядити вона обстановку, що розпалилася.
– Та ні…
– А що тоді?
– А він що, свою стару продав машину? – замість відповіді на запитання дружини поставив він своє.
– Ні, дружині віддав…
– Звичайно! Він же багатий! Дружині нову машину, собі нову машину! – одразу ж забурчав невдоволено Стас. – А ми з тобою цю іпотеку виплатити все ніяк не можемо!
– Ну, а що ти хотів? У нас роботи не такі, як у Сашка! Він…
– Та злодій він, злодій та обманщик! Не можна чесною працею заробляти стільки, щоби кожні півроку міняти машини! Не можна!
– Та-ак зрозуміло! – простягла Євгенія. – Поки ти заспокоюєшся, я піду вмиюся краще! А вислуховувати твої заздрісні тиради мені не дуже хочеться з ранку!
– Заздрісні?! – крикнув він навздогін Жені. – А чого мені заздрити? Я чесно працюю, заробляю! На цих автобусах здоров’я собі псую!
А твій братик що робить? Влаштувався в якусь шарагу, сидить за комп’ютерами цілими днями, потім у залі робить видимість, що займається спортом? І за все це він заробляє сто тисяч? Сто тисяч! – Закричав Стас.
– Та краще б він пішов фури розвантажувати! Я ще повірив би, що він щось робить! І спортом одразу там зайнявся б нормальним! А не як ці… !
– Слухай, ось що ти до нього причепився, я не розумію? Звідки в тебе стільки заздрості? Ти ж раніше таким не був, Стасе!
– Та я просто не можу мовчки дивитися на все це! Дістало…
– Що тебе дістало? Що хтось живе краще за нас? Ну так, вибач! – теж трохи підвищила голос Євгенія на чоловіка, повернувшись із ванної. – Сашко навчався вісім років, потім стажером був, та хлопчиком на побігеньках , ще два роки йшов до цього місця! Він усе життя з компами порався і добився того, до чого йшов!
А що ти? Тільки отрутою плюєшся зараз від заздрості та в телефончику своєму зависаєш постійно? – Розставила все по своїх місцях вона. – А! Хоча ні! Ти ще вечорами на дивані лежиш перед телевізором! Точно! Як це я…
– Я взагалі втомлююся на роботі і маю повне право розслабитися вдома ввечері! А він що робить? Красується перед дівицями у цих залах, а потім їде додому?
– Хоч би що він не робив, це його життя, і я дуже рада за свого брата! А ти… — вона зупинилася на півслові.
– Що я?
– Замість того, щоб когось у чомусь звинувачувати, краще якось розвиватися почав би! А там, дивися, і теж нові машини з’являтися почнуть раз на півроку!
– Ти ж не хотіла це сказати! – злісно заперечив він дружині.
– Та я це тобі кажу з того часу, як ти почав так ставитися до мого брата! Він для тебе, наче ворог народу!
– А навіщо мені цей розвиток? Я сім’ю утримую? Утримую! Працюю? Працюю! То що ти мені тут моралі читаєш з приводу якогось розвитку? Я он відео різні дивлюся ще? Чим тобі не розвиток?
– Усі ці відео більше для деградації, якщо ти не знав, Стасе…
На цьому Євгенія закінчила суперечку з чоловіком, швиденько вмилася і зібралася на роботу, поки він там продовжував голосити щось на тему того, що її брат шахрай .
Що він, Стас, і так у житті багато чого досяг і перетруджуватися не збирається, щоб ставати таким же, як її дорогий брат.
Ця тема у них вдома порушувалася кожні півроку протягом півтора року. Як тільки Сашко, брат Євгенії, почав підніматися кар’єрними сходами, заробляти пристойні гроші, їздити в різні відрядження і країною, і за кордон і обмінюватися досвідом різноманітних айті-технологій.
Стас взагалі не розумів того, чим займався його дівер, але завжди і все засуджував.
До списку для скарг, заздрощів та засудів у нього входив не лише брат дружини. Там також були деякі однокласники та інші знайомі. А ще він дуже не любив, якщо хтось із знайомих дівчат, жінок домагалися чогось у житті, він вважав, що жінки в принципі на це не здатні, звичайно, тільки якщо через ліжко, то так, але не від великого розуму точно. Але брат дружини – це, дійсно, для Стаса була мета номер один.
Тільки висловлював він це лише Євгенії. Ніхто нічого такого від нього не чув. Ні слова докору він не говорив усім цим людям, але поступово всі ці люди переставали з ним спілкуватися.
Він вважав, що вони просто справді щось приховують і тому так поводяться.
Але насправді, їм просто не було про що розмовляти зі Стасом, тому що він застряг на одному рівні розвитку, і з тих пір наполегливо чинив опір ставати розумнішим, успішнішим, не хотів ні до чого прагнути. Та й ще всі його знайомі начебто починали відчувати всю цю заздрість та лицемірство. І бажання бачитися, спілкуватися зі Стасом у всіх з часом зникало.
Усе його коло спілкування тепер складалося з колег по роботі, таких самих водіїв автобусів, як і він, батьків та подружжя.
Але й Євгенія починала теж розчаровуватись у чоловікові. Коли вони познайомилися, він мав абсолютно інші цілі і прагнення в житті. Він хотів відкрити свій бізнес, хотів багато чого досягти у своєму житті. І Євгенія його завжди й у всьому підтримувала.
Але тільки після трьох невдалих великих грошових вкладень без належної підготовки в різні, здавалося б, прибуткові справи, він залишався на дні. І це в ньому погасило всі іскри до чогось ще. Ось він і почав озлоблюватися.
Адже йому нічого не вдалося зробити, а він усе робив чесно, отже, інші, у його розумінні, робили свої гроші незаконними і неправильними шляхами. Інакше бути не може просто, був упевнений він.
Цього дня Євгенія не хотіла після роботи повертатись додому. Вона добре знала, що істерика чоловіка ще не закінчилася. Та й якщо чесно, це вже дуже сильно її напружувало, бо вона не знала, як йому допомогти позбутися ціх заздрощів.
Раніше вона його справді у всьому і завжди підтримувала, але ці напади гніву та заздрощів починали переростати у постійний стан чоловіка.
Жодні поради, прохання, розмови не допомагали їхньому сімейному життю. А якщо й допомагали, то тільки дні на два-три, а потім все знов починалося.
У неї навіть іноді закрадалися думки про те, щоб розійтися зі Стасом, але ці думки вона намагалася припиняти на корені. Адже він її чоловік, вона повинна бути йому опорою у всьому.
Так було в її батьків, вони завжди підтримували один одного. Були погані часи в них, були й добрі, а були такі, що її з Сашком мати мало не вночі піднімала дітей з ліжка, щоби відвезти до своїх батьків, щоб вони не потрапили під руку батькові. Але вони якось упоралися і живуть душа в душу.
Ось і вона хотіла жити саме душа в душу, а не так як зараз, і все сподівалася постійно, що Стас прийде в норму, позбудеться заздрощів і ненависті до всіх навколо.
Так вона прогулювалася містом і міркувала про все це, поки випадково не перетнулася з братовою дружиною.
– Євгенія, привіт! А ти тут якими долями? – Радо привітала сестру чоловіка Марія ,і кинулася до неї обійматися на знак вітання.
– Привіт, Марію … — теж була дещо здивована цією зустріччю Євгенія.
А ще Марія висмикнула її з роздумів про її сімейне майбутнє, про те, чи буде взагалі якесь майбутнє у неї зі Стасом, якщо чоловік не зміниться найближчим часом.
– Ти чогось сама на себе не схожа. Щось сталося? – спитала Марія, тільки зрозумівши, що сестра брата в засмучених почуттях.
– Та ні! Що ти? Все гаразд! – Натягла на себе посмішку Євгенія.
– Гаразд, не хочеш – не кажи! Не лізтиму! – Зрозуміла та, що це не її справа. – А взагалі, якими долями ти в цьому районі, та ще й так пізно? Зазвичай ти в цей час вдома з чоловіком і тебе нікуди не витягнеш, тим більше після роботи.
– Ось якраз після неї й вирішила трохи пройтися і… А скільки зараз, до речі? – злякалася раптом Євгенія і подивилася на годинник. – Ого! Так… Стас точно буде злий, що я так пізно додому прийду…
– Може, тебе підвезти?
– Та ні, не треба! Ти ж тут…
– Та кинь! Мені все одно по дорозі ! – Перебила і не прийняла відмови Марія.
Вона відразу ввзяла Євгенію під руку і повела до своєї машини. До тієї самої, що їй зовсім недавно віддав чоловік.
Дівчата майже всю дорогу їхали мовчки. Марія продовжувала відчувати якусь незрозумілу напругу, але все одно намагалася не лізти з розпитуваннями.
Коли вони майже під’їхали до будинку Євгенії, вона попросила братову дружину:
– Ти на подвір’я не заїжджай, будь ласка! Тут зупини, а я дійду!
– Впевнена? Мені не складно! – Здивувалася Марія.
– Так-так! Впевнена! А то, сьогодні й так буде лайка вдома, не хочу, щоб ще й це додалося… — проговорилася трохи Євгенія а потім одразу схаменулась і замовкла.
– Так ось у чому річ? Стас усе ще сердиться на тих, хто успішніший за нього, і зривається на тобі…
– Ні, ні! Що ти…
– Та гаразд тобі, Женю! Мені можеш сказати правду не ховаючись! Ми з Сашком давно все це зрозуміли, хоч ти йому нічого і не говориш про це.
– Правда?
– Ти ж його сестра! Він тебе зчитує за одним поглядом! Я навіть раніше трохи ревнувала, що ви так добре розумієте один одного! – Усміхнулася трохи Марія.
– Ну, загалом, так… Вдома у мене ось такий дурдом твориться…
– Ти знаєш, це ненормально! Звичайно, це не моя справа, але я не змогла б жити в такій родині! Адже ти ні в чому не винна, а всі проблеми тільки у твого Стаса в голові…
– Тільки як мені йому донести?
– А ніяк! Він сам має до цього прийти! І зазвичай якісь стресові ситуації до такого призводять, але стресова ситуація для нього це така ж і для тебе, так що я б не радила…
– Гаразд, Марію… Дякую, що підкинула, піду додому… — приречено попрощалася з дружиною брата Євгенія і вийшла з машини.
Як тільки вона зайшла додому, Стас одразу ж спитав:
– Отже, ти з цими мажорами щодня бачишся? Так? Моє суспільство тебе вже не влаштовує?
– Ти про що? – не зрозуміла його дружина.
– Та про те, що тебе спочатку брат твій на своїй новій машинці підвозить! Сьогодні, ось… Його підстилка! – кивнув Стас головою у бік вікна.
– Слухай, що ти так поводишся? Це мої родичі, і я не маю перед тобою звітувати, коли і з ким із них я бачусь! – Розлютилася Женя.
– А те, що в тебе якісь комплекси, то це вже твої особисті проблеми! Набридло мені вислуховувати твої скарги, що всі навколо шахраї та нечисті на руку! Все! Дістав!
– Та мене просто дратує, що вони постійно купують ці…
– Що? Машини? Ти машину собі хочеш? – перебила чоловіка Євгенія.
– Та не лише! Я хочу, щоб…
– То ти візьми і зароби собі на нову машину, Стасе, а не давись заздрістю постійно!
Женя вже просто не могла перебувати вдома під цим тиском. І свідомо чи несвідомо, але вона сама почала кричати на чоловіка і не давала йому закінчити фрази, постійно перебивала.
– Та я ж намагався!
– Намагався, так! Але тоді ти не був підготовлений до цього! А просто наслухався якихось верхівок і вважав себе найрозумнішим і найуспішнішим! Але так це не працює! Треба багато і вперто працювати, он як Сашко, і тоді ти досягнеш чогось! А ти взагалі забив на все і тільки ниєш! Скільки можна?
– А ти, як дружина, могла б і на мій бік стати хоч раз!
– Настоялася я вже на твоєму боці! Все! З мене вистачить!
Єгенія жбурнула з психу свою сумку, яку все ще тримала в руках, і попрямувала до кімнати, де вона дістала з документів їхнє свідоцтво про шлюб із Стасом і розірвала його на дві частини.
– Ти з глузду з’їхала, ненормальна?! – Закричав чоловік на Євгенію. – Ти що, переспілкувалася з цими недоносками в елітних тачках?! І тепер така сама, як і вони? Ти як тепер відновлюватимеш це? – вказав він на свідоцтво. – Тому що я не збираюся до цим займатися …
– А ніяк, любий! Це був просто символічний жест того, що з мене вистачить! Хочеш далі давитися своєю заздрістю? Будь ласка! Але вже без мене!
– Ти піти від мене зібралася? – з нахабою в голосі спитав Стас.
– Так!
– І що робитимеш? Жити одна будеш? – посміхнувся він.
-Та краще так, ніж із тобою і твоєю постійною заздрістю, і скандалами!
– Ось вона твоя підтримка, кохана, так? Супер просто!
– Моя підтримка вже зникла, а ти її ніяк не заряджаєш! Так що так, супер!
Євгенія зібрала деякі свої речі під крики чоловіка і написала братові:
“Сашко, ти можеш за мною приїхати? І якщо це не надто нахабно, можна я деякий час у вас поживу ?”
“Я ще на роботі! А що сталося? Удома щось? Звичайно, можна в нас залишитися, живи скільки треба! Зараз Маші подзвоню, вона якраз десь у твоєму районі начебто була!”— прийшло їй у відповідь від Сашка.
Вона закінчила збори і, поки Стас вийшов на балкон охолонути , вона одяглась і вибігла надвір, щоб там дочекатися Маші.
Та під’їхала буквально за кілька хвилин, якраз до того місця, де менше години тому висадила Євгенію.
– Що? Довів таки? – Запитала дівчина зі співчуттям.
– Завтра на розлучення піду подавати! Начхати, що доведеться ділити квартиру, іпотеку цю, краще так, ніж далі жити у всьому цьому!
– Як скажеш! Якщо захочеш про це поговорити – я завжди до твоїх послуг! – Зрозуміла Марія, що Євгенія ще не відійшла від домашньої сварки за тоном голосу і рішучості.
– Ти головне, якщо зважилася, не згортай, не давай собі слабину завтра! А то повертатимешся постійно до одного й того ж! У мене подруга вже п’ять років живе так…
– Ні! Я вже точно вирішила! Годі з мене цього!
І справді. Наступного дня Євгенія подала на розлучення.
А на своїх вихідних, поки чоловік був на роботі, попросила брата та його дружину допомогти їй вивести свої речі з квартири, бо розуміла, що повертатися туди вона більше не хоче , і її все одно треба буде продавати, щоб поділити.
Коли було все зроблено і речі були в коробках, сумках і пакетах в будинку у Сашка, тільки тоді Євгенія змогла вільно зітхнути і поглянути на світ іншим поглядом, не затуманеним постійним негативом чоловіка.
А Стас навіть більше не написав їй і не подзвонив. Він так розлютився на поки ще дружину, що просто викреслив її у своїй голові, як неіснуючу людину, і так само продовжив вже після розлучення і поділу майна ненавидіти всіх, хто успішніший за нього, навіть на зовсім небагато.
Тільки тепер він не ховався і не лицемірив, як раніше. І навіть його колеги більше не хотіли спілкуватися з ним. Він залишився зовсім один у своїй заздрості та злості до світу…
