Коли мені було 25, я вийшла заміж. У нас було шалене кохання. Мені здавалося, що це на все життя. За рік після весілля у нас народився син. Життя здавалося чарівним.
Так і було кілька років, а потім казка закінчилася. Чоловік почав мені брехати, а потім уже й відкрито зраджувати. Я довго терпіла, не хотіла, щоб син ріс без батька. Але в один момент терпець урвався.
Я із 5-річною дитиною повернулася до батьків. Олег не дуже засмутився, він швидко знайшов собі нову даму. Після розлучення він взагалі виїхав за кордон і більше не з’являвся у нашому житті. Із сином не спілкувався. Загалом зник з нашого життя на довгі 20 років. Я виростила сина одна, моїх батьків рано не стало.
Мій син Антон після школи вступив до університету в іншому місті. Весь цей час він жив там, винаймав квартиру. Я допомагала йому всім, чим могла. Однак своїм житлом забезпечити самотужки так і не вийшло. Але він ніколи мені цим не дорікав. Казав, сам у всьому розбереться.
Але нещодавно все змінилося. Син надумав одружитися. З роботою зараз проблеми, тому винаймати квартиру стало складніше. Він часто почав скаржитися на те, що не має свого житла. І лише недавно я зрозуміла, у чому причина цих скарг. Я дізналася, що його горе-батько з’явився у місті. Не знаю, як вони знайшли один одного, але тепер вони спілкуються. Я нічого не чула про колишнього чоловіка 20 років. Їй-богу, краще б ще стільки не з’являвся.
Він навіяв синові ідею, що подарує молодим двокімнатну квартиру, яка дісталася йому від батьків. Ось тільки є одна умова: я маю знову вийти за нього заміж і пустити його жити до себе в квартиру. Син серйозно прийшов просити мене про це. Каже, я все одно одна, після розлучення ні з ким так і не зійшлася. навіщо доживати життя на самоті?
Ось тільки усі ці 20 років мені чудово жилося. Та й зараз мені ніхто не потрібний. Пам’ятаю, коли була одружена, практично перетворилася на хатню робітницю, поки чоловік гуляв. Воно мені зараз треба? У мене налагоджене та комфортне життя.
Синові я так і сказала, але Антон образився на мене. Почав кричати, що я не думаю про нього. Ні тоді, коли чоловіка покинула, ні зараз.
Ці слова дуже поранили мене. Адже все життя я намагалася все вкладати в сина. А зараз він приходить до мене з абсурдними проханнями та ображається, що я відмовляюся. Хіба я не права? Що мені тепер робити і як помиритись із сином?
