Ліля жила у звичайній родині. Після школи пішла в інститут, закінчила його, влаштувалася на роботу у відділ кадрів на великому підприємстві. Там і познайомилась із Андрієм.
Чоловік користувався у всього жіночого колективу великою популярністю: його посада передбачала носіння костюмів та білих сорочок, він завжди чудово виглядав.
Андрій був привабливий, милий, умів жартувати, не дивно, що біля нього завжди було багато шанувальниць.
На Лілю чоловік звернув увагу тільки тому, що вона не підтримувала загальне захоплення і до місцевого красеня, була абсолютно байдужа.
Андрій вирішив будь-що домогтися цієї дівчини: почав часто з’являтися у відділі кадрів, приносив каву і цукерки до чаювання, заводив з Лілею бесіди, які ні до чого не зобов’язували.
Через деякий час запропонував підвезти до дому, Ліля погодилася, тим більше, що жили вони недалеко один від одного.
Відносини між Андрієм та дівчиною почали активно розвиватися після новорічного корпоративу: там він запросив Лілю на танець та вперше поцілував.
Роман закрутився запаморочливий, молоді люди багато часу проводили разом, гуляли, зустрічалися у кафе, виїжджали за місто із друзями.
За півроку одружилися, ще за рік жінка пішла в декрет . З’вився на світ синочок, назвали його Павлом.
Люблячим чоловіком і дбайливим батьком Андрій був недовго: через два роки він почав пропадати вечорами, повертався додому із запахом парфумів та помадою на комірці сорочки.
Кілька разів Ліля виганяла його зі скандалом, але чоловік, вибачившись і подарувавши подарунки, повертався знову і знову.
Ліля розуміла, що майбутнього з Андрієм у неї немає, він як зраджував, так і продовжить це робити, але на розлучення жінка подавати не хотіла. Боялася залишитися сама і не впоратися з вихованням та утриманням сина.
Чаша терпіння у жінки переповнилася лише, коли її екстрено забрали з апендицитом до лікарні. Вже з швидкої вона набрала чоловіка, але у відповідь йшли довгі гудки.
Ліля подумала, що він на нараді і відправила чоловікові голосове повідомлення:
“Андрію, у мене апендицит, треба терміново оперувати. Я вже у швидкій, їду до лікарні. Павлика залишила із сусідкою. Якнайшвидше забери його, а то їй потрібно після обіду кудись йти”.
Операція пройшла успішно, Ліля відійшла від наркозу вже надвечір. Виявилося, що на стіл до хірурга вона потрапила вчасно, ще кілька годин і розвинулися б серйозні ускладнення.
Жінку поклали переночувати до відділення інтенсивної терапії, де телефони були під забороною.
Вранці, взявши смартфон до рук, Ліля здивувалася, що Андрій жодного разу не зателефонував, набрала його кілька разів, але відповіддю були довгі гудки. Вона стурбовано набрала сусідку:
– Машенько, скажи, Андрій забрав Павлика? Я чомусь до нього не можу додзвонитися.
– Ні, Лілю, він так і не подзвонив і не приїхав. Малюка твоя мама забрала, вона приходила до тебе, але в квартиру не змогла потрапити і до мене зазирнула, ну я їй все і розповіла.
Через чотири дні Лілю виписали з лікарні, за цей час Андрій так жодного разу не зателефонував і не приїхав. З’явився чоловік лише за два дні, коли жінка вже була вдома.
Андрій зайшов у квартиру явно в грайливому настрої, на шиї розцвітали сліди палкої пристрасті, а погляд – каламутний і мрійливий.
– Лілю, я повернувся!
– Бачу, і де тебе носило всі ці дні?
– Був у відрядженні. Розумієш, терміново відправили, відмовитись не міг, зв’язку там не було. Ось тільки повернувся: нічний рейс, втомився як собака, та ще й дозволив собі трохи розслабитися, щоб у літаку заснути, голова болить жахливо. Я спати, – оголосив чоловік і зачинив двері кімнати.
Зателефонувавши подругам на роботу, Ліля підтвердила свої здогади: жодних відряджень у чоловіка не було, він зник з роботи на кілька днів і не виходив на зв’язок.
Подруга, з якою вони сиділи в одному відділі, таємно сказала, що Андрій давно дивився на Настю з відділу бухгалтерського обліку:
– До речі, вона теж не була на роботі цілий тиждень. Здається, пара проводила час разом.
Ліля розлучилася з чоловіком: син залишився жити з нею, Андрій цьому факту зовсім не заперечував.
Жінка негайно подала на аліменти: працюючи з чоловіком, вона знала розмір його зарплатні. Вона одразу оформила всі папери, але Андрій, зайнятий новою любов’ю, не встиг нічого зробити.
Він не домовився з начальником, зарплатня залишалася високою, тому сума виплат за дитину була пристойною.
Життя без Андрія виявилося тихим і спокійним: тепер Лілі не потрібно було хвилюватися, де чоловік був, коли він з’явится вдома.
Вона вийшла на роботу (хоча місце довелося змінити, щоб більше не зустрічатися з колишнім чоловіком), виховувала дитину.
Через деякий час друзі сказали, що Андрій вирішив одружитися – та сама дівчина з бухгалтерського відділення виношує їх дитину.
Її батько виявився суворим полковником у відставці і негайно встановив умову для шлюбу, подітися колишньому Лілії було нікуди.
Одного вечора пролунав дзвінок у двері. Андрій стояв на порозі, він дуже не приємно пахнув:
– Я хочу побачити свого сина!
– Ще чого не вистачало! Дитина давно спить, а в такому стані я тебе і близько до нього не підпущу!
– Ось нахабна баба! Ти ще мені умови ставити будеш, коли бачити сина? І взагалі, я тобі такі гроші плачу, що ти маєш у мене в ногах валятися!
А не слухатимешся, я зроблю так, що ти від мене більше ні копійки не отримаєш!
– Як це, цікаво, у тебе вийде?
Андрій просто не міг утримати у собі інформацію:
– Я скоро одружуся, можу взяти собі прізвище дружини. У неї тато при грошах, обіцяв нам квартиру в столиці, тож ми скоро поїдемо.
Ти мене більше не знайдеш і твої пристави теж. От поживеш без моїх грошей, сама приповзеш і проситимеш, щоб я з сином бачився!
– Не приповзу, не чекай, я достатньо отримую. А про аліменти не хвилюйся! Сина ти утримуватимеш: я тебе з-під землі дістану, якщо знадобиться.
Через деякий час Ліля звернула увагу, що аліменти від Андрія не прийшли в призначений термін.
Вона списала все на банківську затримку та забула про це. Однак до осені, коли настав час купувати дитині новий зимовий пуховик, вирішила взяти гроші з карти, куди приходили виплати.
Але була дуже здивована, коли побачила, що нових надходжень там давно не було.
Ліля вирішила порадитися з подругою:
– Ти уявляєш, мій колишній приходив перед весіллям, просив сина побачити. А коли я відмовила, погрожував перестати аліменти платити і сховатися від мене та приставів.
І що ти думаєш? Я думала, він це зі злості наговорив, а це все всерйоз виявилося. Як мені тепер вчинити?
Подруга порадила звернутися до приставів, щоб ті розпочали пошуки колишнього чоловіка та з’ясували, куди він зник і чому перестав платити гроші на сина.
Через деякий час Андрій з’явився, він зателефонував і заявив:
– Ну, як дорогенька, залишилася без аліментів? Чи задоволена тепер? А в мене тобі ще один сюрприз є! Квартира, в якій ви живете з малим, насправді не моя.
Друг дозволив мені оселитися там, доки я свою не куплю, він сам за кордоном живе. А тепер повертається, тож можеш збирати речі та з’їжджати.
Ліля була розгублена: вона навіть ніколи не замислювалася про те, кому належить квартира. Після весілля Андрій привів її до цього житла, сказав, що воно його.
Коли в платіжках по комуналці спливло чуже прізвище, колишній чоловік сказав, що це дівоче прізвище матері. Зі свекрами вони майже не спілкувалися, тому жінка нічого перевірити не могла.
Ліля опинилася у безвихідному становищі: мама її жила в тому самому місті, але нещодавно вдруге вийшла заміж.
До неї, в однокімнатну квартиру, жінка попроситися не могла, з чоловіком жив ще молодший син десяти років, який залишився від першого шлюбу, їм і так там було тісно.
Зарплатні Лілі, хоч і була немаленька, але ледве покривала оплату орендованої квартири, якби приходили аліменти від Андрія, полегшало б.
Жінка влаштувалась на другу роботу віддалено, почала вести кадри ще двох підприємств, але жити було важко.
Все вирішила випадкова зустріч: на вулиці їй потрапила давня колега, яка працювала раніше в одному відділі з її чоловіком і зараз ще спілкувалася з ним. Вона й розповіла Лілі про те, де зараз живе та працює Андрій, яке прізвище носить.
Розповіла вона і про те, що пара планує великий тур Європою: одружилися вони три роки тому, але у весільну подорож так і не вирушили, а тепер ось зібралися.
Не гаючи більше часу, жінка одразу ж звернулася до приставів. Вона вже була у цій службі, але без нових даних чоловіка їй нічим допомогти не змогли.
Тепер у Лілі була вся необхідна інформація і вона поділилася нею з фахівцем.
Андрія знайшли досить швидко, виявилося, що у чоловіка вже накопичився значний борг щодо аліментів і служба поставила йому заборону на виїзд за кордон.
Реакція чоловіка не забарилася:
– Та як ти могла! Та ти ж мені зіпсувала всю подорож! Мене просто на кордоні в аеропорту зупинили і не випустили!
Там сума накопичилася така, що довелося б купу грошей відвалити і навіть якби я їх заплатив відразу, мене так швидко не пропустили б.
Ти знаєш, скільки квитків у мене зникло? А ще готелі! Бронь ніхто не повертав!
Колишній ще кілька разів дзвонив і обурювався, потім скаржився на життя та просив почекати, дати йому час на поступову виплату боргу.
Життя у Лілі почало налагоджуватися, на новій роботі їй запропонували оселитися у службовій квартирі.
За рік, який вони з дитиною там прожили, жінка змогла накопичити на початковий внесок та взяти в іпотеку однокімнатну квартири.
Від Андрія поступово почали йти гроші на погашення боргу за аліментами, а потім самі виплати. Жити стало легше, грошей на все вистачало.
