Повертаючись із магазину Ксенія знову зустріла свого колишнього чоловіка Андрія. Він був один. Якщо раніше він проходив повз, ніби не помічаючи її, адже поряд із ним завжди була його нова дружина, то цього разу він зупинився і привітався.
Біль образи за себе, за дочку, давно покинули серце Ксенії, давно пробачила колишнього чоловіка. І хоч не було зараз у неї часу, але вона зупинилася. Заміж Ксенія вийшла за Андрія з великого кохання. Він мало не на руках носив свою молоду дружину, дбав, оберігав від усього поганого.
Вся його сім’я прийняла її, як рідну, ставилися з добром та ласкою. Ніколи не чула від свекрухи грубого слова, у Андрія була доброчесна та відкрита родина. Вона навіть і не сумнівалася, що Андрій буде найкращим чоловіком. Про дитину дізналися, коли вони із чоловіком прожили близько двох років.
Вони вже жили одні у сімейному гуртожитку. Ксенія досі пам’ятала, як світилися очі чоловіка, коли він дізнався про дитину. Батьки і ті, й інші теж були дуже раді звістці про поповнення в сімействі, давно вже мріяли про онуків. Андрій від радості почав купувати в дитячому магазині іграшки.
Ксенія важко переносила свій стан, вона стала примхливою та дратівливою. Могла з нічого роздмухати скандал, образитися на чоловіка, а він терпів. Треба віддати йому належне, терпляче переносив примхи дружини та намагався згладити ситуацію.
Коли Ксенії залишалося до пологів три місяці, Андрій змінився, дружина це відчула відразу. Він також став дратівливим і вже після сварок міг піти з дому надовго. Але якось у них вибухнув скандал, Ксенія вже й не пам’ятає через що, Андрій пішов до батьків і не повернувся.
А через півтора місяці вона дізналася, що її чоловік пішов до жінки з двома дітьми, і живуть вони неподалік неї. Ксенія розуміла, що чоловік пішов із сім’ї, у цьому є її вина. Вона була примхлива, а терпіти все в нього не було сил. Ї
й було прикро, що він так швидко знайшов іншу жінку, причому з двома дітьми, а в неї ось-ось має народитись його дитина. Не давало їй спокою, чому чоловік так швидко здався та знайшов іншу. Донька з’явилася на світ без нього.
Додому Ксенію з донькою привезли лише її батьки, вона жила в них. Звичайно, це були для неї важкі дні. Коли вона гуляла з донькою у візку могла випадково зустрітися з колишнім чоловіком та його пасією. Доньку в колясці він намагався не помічати. Та він ніколи не ходив один.
Та жінка, побачивши Ксенію з коляскою тісніше притискалася до чоловіка і дивлячись прямо їй у вічі, йшла гордо повз неї, а іноді кидала злісні слова вслід. Ксенія дивувалася, що жінка, яка в неї вкрала чоловіка, її ненавидить так, наче все було навпаки. Минали роки.
Батьки Ксенії допомагали у всьому, навіть колишня свекруха приходила до внучки, приносила подарунки, грала з нею, і з добром спілкувалася з Ксенією. Шанобливо ставилася до неї і до її батьків. Донька ходила до садка, потім пішла до школи, Ксенія працювала.
Коли донька навчалася у першому класі, Ксенію познайомила колега зі своїм родичем. Було видно, що Антон ґрунтовно підготувався до зустрічі. Акуратно підстрижений, одягнений у новий костюм із великим букетом квітів та тортом.
Він усміхався, був привітний, ввічливий, вона відчувала, що він трохи боїться. Ксенії відразу сподобалося, що він заговорив про доньку. Зустрічалися часто і буквально через два місяці Антон уже запропонував їй вийти за нього заміж.
Вирішили, що їм добре разом, а на вивчення один одного час лишили на потім. Весілля не було, просто зібралися родичі після реєстрації у батьків у квартирі. Антон був з іншого міста, але його сестра та мати теж були на урочистості.
Мати Ксенії переживала, що вони до пуття не впізнавши один одного вже одружилися. Хоч і побралися вони швидко, до ладу не впізнавши один одного і не встигнувши полюбити, час все розставив по своїх місцях. Їхня міцна і надійна дружба згодом перетворилася на таку ж міцну любов.
Якось одразу їм було добре разом, і Ксенія швидко завагітніла. Вона була настільки щаслива, що навіть трохи побоювалася, що одного разу він теж зникне. Друга вагітність проходила теж не зовсім легко, але терпимо. В цей раз її додому з дитиною привіз чоловік. Радості не було меж.
Донька раділа, коли вперше побачила братика, цілий день не відходила від нього. Час минав, діти підростали, і Ксенія знову чекала на дитину. Народилася ще донька. Всі переживання Ксенії та думки про колишнього чоловіка залишилися далеко у минулому.
Іноді їй здавалося, що це просто сном. У них була справжня міцна та щаслива родина. Кохання Антона давно вилікувало її душу. Іноді випадково перетиналися Ксенія з колишнім чоловіком, він з нею ніколи не вітався, проходив наче незнайомець, про доньку ніколи не питав.
Життя його йшло своєю чергою. Із спільними їхніми друзями давно Андрій обірвав усі зв’язки. Вони з дружиною ніколи не ходили в гості ні до кого, навіть зі своїми батьками Андрій не спілкувався, хоч раніше любив їх. Його родичі, бачачи Ксенію, розповідали, що Андрій змінився, став замкнутим.
А батьки його спілкувалися з Ксенією і дуже любили свою онучку, вона була у них єдиною, бо Андрій з тією жінкою не мав спільних дітей. Якось ще навчаючись у школі дочка Ксенії потрапила до лікарні, бабусі обидві відвідували її.
Колишня свекруха навіть сказала Ксенії, що скаже синові про хворобу доньку. Але, мабуть, не послухав він свою матір і до доньки не прийшов. Вже донька вийшла заміж і бабусі з дідусями теж були на весіллі, тільки не було батька. Дочка його не знала.
Ксенія давно вже забула Андрія, у неї зараз інше життя, коханий чоловік, улюблена робота, діти, а що ще потрібне жінці. І ось зустрівся колишній чоловік і навіть зупинився та привітався вперше за 25 років. Вперше не відвів погляду, коли він був їй близьким і дорогим, але зараз навіть ніде не ікнуло.
У неї не було часу та бажання розмовляти з Андрієм, але він попросив поговорити з ним. Він розповів, що жив наче під гіпнозом і от нещодавно прокинувся, наче пелена з очей спала. Озирнувся назад, оцінив своє життя та жахнувся, бо зрозумів, що не його те життя.
Так одного разу згадав про колишню дружину, про дочку, про батьків. Ксенія не знала, що відповісти. Раніше могла б і відповісти, вона звинувачувала його, але зараз він стояв перед нею страшенно постарілий, недбало одягнений і жалюгідний. Вона дивилася на нього жалісним поглядом, він це бачив. Андрій опустив голову, розвернувся та пішов…
