Христина заміж не хотіла. Точніше, вона б вийшла, але не за Олександра, за якого хотіла віддати її мати.
– Нічого ти, дурна, не розумієш. Олександру ще тридцяти немає, а в нього своя трикімнатна квартира. Зарплата хороша, стабільна. У відрядження часто їздить? Так і нехай. Подарунки привозитиме. Хапайся за своє щастя, я взагалі не розумію, що він у тобі знайшов. Тільки що красива на обличчя та фігуриста, а більше нічого. Коледж насилу закінчила, касиркою працюєш.
– Навіщо мені цей Сашко! Мені знаєш, за день скільки компліментів говорять! Квартира! Зарплата! Мені його квартира як клітка буде. А я вільно жити хочу. І кохати хочу! – пручалася Христина.
Мати знала, в чому справа. Не раз вона бачила доньку з Генкою – місцевим хуліганом і неробою. Хлопець у школі вчився погано, матір постійно викликали до директора, він перебував на обліку. Після дев’ятого класу вступив до коледжу, але звідти його відрахували за неуспішність і прогули.
Зате він був веселим хлопцем і мав мотоцикл, на якому мріяли покататися багато дівчат. І Христина теж.
– Май на увазі, якщо з Генкою зв’яжешся, додому не приходь – не пущу. Хочеш із ним жити – живи, але з дому нічого не візьмеш, навіть трусів на зміну не дам, – лякала Христину мати.
Може, Христина й не послухалася б матері, але Генка її заміж не кликав, та й кликати було нікуди – він жив із матір’ю в однокімнатній квартирі.
А тут ще біда трапилася: посадили Генку. Казали, що він із двома приятелями підстерегли біля банку і пограбували двох жінок – відібрали в них гроші.
Що робити? Вийшла Христина заміж за Олександра, переїхала в його нову квартиру, стала там господарювати. Христина була не безрука, будинок у порядку утримувати вміла, готувала непогано, тож Олександр дружиною був задоволений.
А ось вона чоловіком – ні. Нудно їй було з чоловіком, який готовий був виконувати майже всі її забаганки, і ласки його були їй неприємні.
Коли Христина зрозуміла, що чекає дитину, вона плакала два дні. Молода жінка не раділа, ба більше, вона вже заздалегідь не любила дитину, яку носила.
Натомість Олександр радів за двох. Плаксивий настрій і дратівливість дружини він виправдовував її становищем і намагався догодити їй у всьому. Але від цього було тільки гірше.
Христина часто йшла до батьків і просто лежала на дивані в колишній своїй кімнаті. Вона уявляла, що все залишилося по-старому, що вона не виходила заміж, що ось-ось під вікном пролунає свист і вона поїде кататися на мотоциклі, щосили обіймаючи Генку.
Найбільше Христина любила, коли чоловік їхав у відрядження. Вони були різні – і на тиждень, і на два місяці. Вона не нудьгувала і не чекала чоловіка.
Коли стало відомо, дітей буде двоє, у Христини взагалі сталася істерика – лікарі в консультації ледве привели її до тями.
За два тижні до появи дітей Олександр взяв відпустку і не відходив від дружини. Потім сам відвіз її в лікарню, за той час, поки вона була там, зробив ремонт у найсвітлішій кімнаті, виділивши її під дитячу, зібрав ліжечка і приготував усе, що було потрібно.
До ролі матері Христина звикала довго. Вона була абсолютно байдужа до дітей. Навіть право вибору імен для дівчаток вона надала чоловікові.
Він назвав одну доньку Вікою, а іншу – Поліною. Вони були двійнята, але не близнюки. І різниця в їхній зовнішності та характерах була помітна з перших днів.
Помітна всім, крім рідної матері – вона постійно плутала імена дочок. Чоловік списував усе це на модну зараз депресію.
Нарешті відпустка в Олександра закінчилася, він вийшов на роботу, а через місяць знову полетів у відрядження.
Допомагати Христині стала мати. Щоправда, вона не могла бувати в доньки щодня, бо ще працювала. На відміну від Олександра, вона не давала їй спуску:
– Яка така депресія? Навигадували! Трьох корів тобі і дванадцять соток городу – ось уся депресія разом і мине. Вставай, поки я тут, сходи в магазин, прийдеш – будеш прибирання робити. Білизна дитяча непрасована лежить. Чого чекаєш?
Так потроху Христина звикла до того, що вона тепер має відповідати не тільки за себе. Вона доглядала за дівчатками, заплітала їм косички, стежила за їхнім здоров’ям, коли доньки пішли до садочка – вчила з ними вірші до свят.
Загалом, вона робила все, що повинна була робити мати, але не було в усьому цьому одного – любові.
Зате Олександр обожнював своїх дочок. І вони любили батька. Ті дні, коли він бував удома, ставали для всіх трьох святом. Але при цьому батько не балував їх, пояснював, “що таке добре, а що таке погано”.
Може, з часом у цій сім’ї все якось владналося, але, коли Віці та Поліні йшов уже шостий рік, Христина дізналася, що в місто повернувся Генка.
Вона побачила його, коли той виходив із під’їзду. Генка зупинився, почекав, поки вона підійде, схопив її за руку і затягнув у під’їзд.
– Ну, що подружка, не дочекалася? Кажуть, заміж вийшла, діти у вас, – сказав він, притиснувши її до стіни.
– Геночко, та мені мати весь мозок з’їла з цим Сашком. Якщо скажеш, я все кину: і чоловіка, і дітей – і з тобою піду, куди покличеш.
– Не поспішай кидати, ми з тобою і так поки поживемо, а потім вирішимо, що робити, – зупинив її Геннадій. – Ти де працюєш?
– Там же, на касі, минулого року вийшла – у чоловіка ледве випросилася на роботу.
– Завтра працюєш? – запитав він.
– Ні, завтра одна вдома буду. Доньки в садочку, чоловік два тижні тому полетів, з’явиться тільки через місяць.
– Ось і чудово. Чекай мене завтра. А зараз іди, щоб хто-небудь нас не засік.
Так вони весь цей місяць, поки не було Олександра, і зустрічалися: то вдень, коли дівчатка були в садку, то пізно вночі, коли діти вже спали. Настрій у Христини тепер завжди був гарний, вона навіть наспівувала, коли прасувала або мила підлогу.
Коли повернувся чоловік, зустрічатися стало складніше, найчастіше Генка водив її в чужі квартири – приятелі на кілька годин давали ключі.
Через деякий час Христина зрозуміла, що знову чекає на дитину і розгубилася – що робити? Генці вона нічого говорити не стала – боялася, що змусить позбутися дитини.
“А чому Віка і Полінка живуть, а цей малюк від коханої людини не може?” – думала Христина. “Скажу чоловікові, що це його дитина”, – вирішила вона.
Першою, хто помітив зміни у фігурі Христини, стала мати. Прикинувши терміни, вона накинулася на доньку:
– Ти знову з Генкою, цим хуліганом сплуталася?! Розумієш, що робиш? Залишишся без чоловіка і без дітей!
– Не кричи на мене! Ну й залишуся! Остогиднув мені вже цей Сашко з його любов’ю. Одна тільки користь від нього – квартира та зарплата. Я скажу йому, що це його дитина. Зрозуміла? І ти мовчи! – закричала у відповідь Христина.
Але Олександр, хоч і кохав дружину, але сліпим і глухим не був. Тож якось увечері, коли Христина, наспівуючи, терла моркву, Олександр попросив її сісти і прямо запитав:
– І давно ти з Геннадієм зустрічаєшся?
– З чого ти взяв? – почала було виправдовуватися Христина.
– Давай обійдемося без подробиць. У мене тільки одне запитання: дитина, яку ти зараз носиш, чия? – зупинив її чоловік.
– Твоя, – спочатку сказала Христина, потім глянула на чоловіка і додала, – а може, його. Не знаю.
– Зрозуміло. Я завтра знову їду. Приїду – житиму в матері. Після зробимо тест. Але розлучення буде в будь-якому разі. Дівчат на вихідні буду забирати.
Тест показав, що Олександр не є батьком Катрусі – так Христина назвала доньку. Він подав на розлучення і хотів забрати двох старших доньок собі.
Їх розлучили, але дівчаток йому не віддали. Христина спочатку не була проти, але її зупинив Геннадій:
– Квартира чия? – Його. Якщо діти в тебе будуть, він стане аліменти платити. Сашко дівок забере разом із квартирою, і ти з Катькою на вулиці залишишся.
Дивно, але мати в цьому випадку підтримала Генку:
– На нас із батьком можеш не розраховувати. Він сильно хворіє – половина його пенсії на ліки йде. А в мене сама знаєш, яка зарплата.
Тому на суді Христина розіграла роль люблячої матері, яка не може розлучитися з дітьми. І ще вона додала, що робота Олександра пов’язана з постійними відрядженнями і навіть порахувала, що за останній рік він був у від’їзді загалом три з половиною місяці.
– А дівчаткам наступного року йти до школи, хіба він зможе весь час бути поруч із ними, – додала Христина.
Щоправда, суддя, який зрозумів усю ситуацію, після засідання порадив Олександру ще раз спробувати забрати доньок, коли їм виповниться десять років – суд у цьому віці враховує бажання дітей.
Але батько зумів це зробити тільки коли Віці та Поліні виповнилося чотирнадцять. Якраз за кілька місяців до цієї події Олександр повернувся з найтривалішого відрядження – йому довелося провести за межами країни майже три роки.
Звісно, він іноді дзвонив своїм дівчаткам, та й вони, дорослішаючи, могли самі провідувати свою другу бабусю – матір Олександра, яка жила зовсім недалеко від школи, де вони навчалися.
Тут вони проводили дуже багато часу. Мати дівчаток цьому не перешкоджала.Та й мати Христини теж шанувала онучок, вона жаліла Віку і Поліну і, відчуваючи свою провину перед ними через доньку, навіть трохи балувала їх.
Чоловік її – батько Христини – до цього часу вже пішли з життя, і вона раділа, коли онучки забігали до неї, щоб скрасити її самотність.
Геннадій, який у цей час уже одружився з Христиною, повністю оселився в їхній квартирі. Але дівчат не ображав, навіть іноді зупиняв Христину, яка розійшлася.
Він узагалі не цікавився ними, і лише один раз на місяць, коли на картку Христини надходили аліменти, Геннадій намагався погладити одну з дівчаток по голові й ласкаво сказати:
– Годувальниці ви наші.
Аліменти, справді, відігравали значну роль у бюджеті сім’ї, бо зарплата Христини за ці роки не надто збільшилася, а сам Генка працював – від випадку до випадку. Та й те, що заробляв, найчастіше прогулював із дружками.
І ось Олександр повернувся. Його перевели на іншу посаду, не пов’язану з відрядженнями. Він звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дівчаток, і цього разу все вийшло вдало.
Після того, як дівчатка перебралися у квартиру батька і бабусі, Олександр сказав їм, що він і його мати – їхня бабуся – завели для кожної з них рахунок у банку і вносили туди однакові суми:
– Ми хотіли зробити вам подарунок на вісімнадцятий день народження. Сподіваюся, у нас це вийде – адже попереду ще чотири роки, – сказала бабуся.
– Навіть якщо й не вийде – не біда, самі заробимо, – відповіла Віка.
Але Олександр знав, що вийде. Він вирішив, що Христина і Геннадій уже досить довго користувалися його майном – час це припинити.
Він зателефонував Христині і дав їй тиждень, щоб вони звільнили його квартиру:
– Я буду її продавати. Якщо хочете, можете купити.
– Продавати? Ага! Зараз! Подивлюся я, як ти її продаси! – пожартувала Христина.
Але Геннадій стривожився:
– Чому ти думаєш, що він не продасть квартиру? Адже він її власник. Прийде поліція, і викинуть нас.
– Щоб нас викинути, нас із Катею треба спочатку звідси виписати. Добровільно я не випишуся. Нехай знову йде до суду, якщо йому зі мною ще не набридло судитися. Але ніякий суд Катю не випише, поки їй вісімнадцять не виповниться. Тож у нас ще цілих десять років попереду. Живи – не хочу, – пояснила Генці Христина.
– Клас! – засміявся Генка.
Але Гена марно радів. За рішенням суду Христину і Катю виписали з квартири, що належала Олександру. Христина після розлучення втратила право проживати в ній. А з Катею все було складніше і цілком могло закінчитися так, як Христина пояснювала Гені.
Але підвела Христину її жадібність. Колись вона з батьками приватизувала їхню трикімнатну квартиру. А коли батько захворів, вона попросила, щоб він свою частку подарував Каті.
Це було всього півтора року тому. Вона тоді пояснила матері:
– Якщо що, у Каті буде своя частка, і їй не треба буде ділитися з сестрами.
– Що ж ти заздалегідь нас усіх ховаєш! – розсердилася мати, але відмовляти чоловіка не стала.
Так шестирічна тоді дівчинка виявилася власницею двадцяти двох квадратних метрів. Саме ця обставина і послужила підставою для задоволення позову Олександра.
Звичайно, йому довелося витратитися на хорошого адвоката, але справу було виграно.
Христина з донькою оселилися в матері, а незабаром на правах законного чоловіка туди вселився і Геннадій. Тепер вони жили там учотирьох.Спеціально для сайту Stories
Якось увечері мати Христини довго не могла заснути, і все думала:
“А що було б, якби Христина тоді одразу вийшла заміж за Геннадія, а не за Олександра”?
