– Алло, мамо? Привіт! Як ся маєш, що робиш? Зі здоров’ям все нормально? Пенсію дають вчасно? Крани вдома не течуть?
– Все рівненько, доню, слава Богу. Нам, пенсіонерам, чи багато треба? Новина у мене тобі хороша, до речі. До лікарні я йти збираюся.
– До лікарні? Що ж тут хорошого, мамо? Зуби мучать? Спина ниє? Печінка?
– Ні, дочко, інший привід. Скажи мені, кого ти хочеш? Братика чи сестричку?
– А… а… а…
– Зраділа, доню? Я так і гадала. Знаєш, як зраділа, коли тест зробила? Відразу прям помолодшала років на двадцять!
– Мамо, не жартуй так! Мамо, що верзеш?
– Повідомляю святкову звістку! Кого хочеш, доню? Братика чи сестричку?
– Який до біса братик? Мамо, мені сорок шість років! У моєму віці жінкам потрібен тільки тверезий чоловік, повний спокій та пів тумбочки пігулок!
– Все буде, люба! А я ось перевірилася, переконалася, піду тепер із легкою душею на облік вставати…
– Мамо, не дури! Тобі до іншого кабінету на облік час, до психіатра! Що ти там затіяла?
– Дитину заводити я затіяла, ось що! Тобто він сам ніби завівся… недогледіла трохи. Чи ти не рада братикові?
– Убила ти мене мама! Навіщо мені брат, який мені у онуки годиться?
– Любити та плекати, ось навіщо! Давай приходь до тями і розділи зі мною радість майбутнього материнства.
– Я в шоці, мамо. Тобі ж шістдесят п’ять.
– Ну так, прикро, до ювілею вже не встигла. У шістдесят шість народжувати буду. Якщо народиться дівчинка – думаю назвати Степанідою.
– Яка до біса Степаніда? Мамо, дітей зараз ніхто так не називає!
– Ну так у шістдесят шість і народжують не всі, а тільки найвідважніші дівчата типу мене! Значить, доньку думаю Степанідою назвати, а ось для хлопчика придумала ім’я – Альхеро Хосе Домінго! Як воно?
– Мамо, я з тебе в шоціі! Надивилась своєї латиноамериканські серіали! Ти бабуся … вже майже прабабуся – і таке видала! Слів немає!
– Виростимо, доню, які наші роки? Машину куплю, кататимемося з ним, побачимо світ!
– Час від часу не легше! Мамо, звідки в тебе гроші на машину?
– Так назбираємо!
– Я в глибокому трансі, мамо… Хто батько дитини? Хто цей обскубаний лелека з Паркінсоном?
– Гарне питання, дочко, тут я теж здивований. Як не крути, а на двох одразу думаю…
– На двох?
– Ну, так! За числами рахую. З Прокопичем гуляли п’ятнадцятого, бо він завжди в день пенсії приходить.
– Боже … боже …
– Але ж шістнадцятого ми з Івановичем у сауну пішли – це теж треба врахувати!
– Жах … жах … мамо, як же я тебе з виду випустила … ти впала в розпусту на старості років!
– Яка розпуста? Про рідну матір такі слова говорити! У нас все з великого кохання! Поклавши руку на серце, я швидше все-таки на Івановича грішу.
– О-ох… Чому на Івановича, мамо?
– У нього пенсія більша… Нехай одружиться тепер!
– Мамо, жарти жартами, але я вважаю, тобі треба піти до іншого лікаря і … зупинити це неподобство!
– Записалася я до іншого лікаря, не хвилюйся. Пластику хочу зробити. Я ж матів, не личить мені потворною ходити! Там підтягнути, тут додати … Ух, скільки веселих турбот належить! Згадую як дітей сповивати, ліжечко вже знайшла…
– Зовсім з глузду з’їхала! А годувати ти його чим будеш, мамо? Годувати – чим?
– Не даремно я, шістдесят п’ять років на світі маюсь? Я й пиріг можу спекти і м’ясо на кісточці!
– Спокійно… мамо, вибач, мені треба випити ліки та прилягти. Можливо, мені доведеться викликати санітарів… а потім я їх до тебе заразом відправлю, гаразд?
– Доню, вгамуйся! Не хвилюй вагітну жінку! Навіщо мені санітари? Я вже таксі собі викликала, раз своєї машини поки що немає.
– Я вмираю з твоїх фокусів, мамо! Навіщо тобі таксі?
– На манікюр – і до Івановича на вогник, порадую дурня старого! А ти лежи, не кашляй! Це я тобі ще не сказала, що на двійню чекаю…
Ледь не довело мама донечку до лікарні, але все ж таки зізналася, що жартує, коли почула, що з голосом щось не те… От на старості років нудно стає, тільки й залишається жартувати…
