Мачуха прекрасно бачила, що Ліза не хотіла виходити заміж за вдівця, і не тому, що у нього була маленька дочка, і не тому, що він був старший, а тому, що вона його дуже боялася.
Його колючий погляд проникав до самого серця, і від страху воно починало прискорено битися, немов намагалося відбитися від стріл погляду. Очі Ліза ховала в підлогу і довго не хотіла піднімати, а коли піднімала, всі помічали, що очі були наповнені сльозами.
І ці сльози лавиною спускалися по рум’яних від збентеження щоках. Руки тремтіли і маленькі кулачки хотіли відбиватися від мачухи і від її нареченого.
Язик-зрадник, хай він буде проклятий, сказав: «Піду».
-Ось і домовилися. У такий-то будинок, до такого чоловіка, до такого господаря гріх не піти! Адже він з першої дружини пилинки здував, вона ж була невміла, малосильна, квола, все ходила кашляла. Бувало, йдуть, він три кроки, вона один. Зупиниться і дихає як паровоз, він її обіймає, заспокоює, не кричить, як твій татусь, божевільний.
Коли вона при надії була, то її ходячою майже ніхто не бачив. Все лежала, а потім після по..гів він всі ночі до дитини сам вставав, а вона зовсім знесилила.
Мати його так говорила.
-А ти кров з молоком. Ти ладна, привчена до всього. Гріх тебе віддавати за молодого, у них ще характер хиткий, не сформований, ще дурість не показана, а у цього все відкрито, все ми знаємо про нього. Як же тобі пощастило!
Вечір посидимо, а вдівцю весілля і не потрібне, нема чого покійну танцями гнівити. А придане він велів не збирати, сказав, що дім повна чаша.
Федір одружився вперше з кохання, знаючи, що Віра часто хворіла, була слабенькою, та й мама його казала, що він чоловік видний, сильний, йому справжня жінка потрібна, господиня, а не це непорозуміння, але не могли переконати його ні люди, ні свій розум, тільки Віру йому подавай і все.
По селу ходили чутки, що його зачарували, бо тільки зачарована людина, не проживши віку, вирішила своє життя перетворити на лазарет, страждання, біль.
Лікарі говорили, що у Віри дуже слабкі легені, будь-яка застуда призводить до запалення, до астми, а там хто знає, може і гірше.
Федір думав, що своєю любов’ю відкине сме… від дружини, буде лікувати її, доглядати за нею і недуга піде. Спочатку і справді після весілля все йшло добре.
Щасливі, веселі молодята не могли натішитися своєму щастю.
Потім, коли Віра завагіт…а, немов все нутро у неї вивернули навиворіт, постійна слабкість у всьому тілі, запаморочення, сонливість, зробили її настільки слабкою, що вона не могла ні випрати, ні корову подоїти, навіть розчесати своє шикарне довге волосся вона не могла.
Лікарі говорили, що це токс..оз, ось народить і зміцніє. Федір доглядав за Вірою з любов’ю, без докорів. Його мама дорікала йому день і ніч за те, що привів в дім не господиню, а проблему. Федір захищав дружину, як коршун своє гніздо, і маму попросив до них не приходити.
Народила Віра дівчинку і Федір сподівався, що щастя і радість повернуться в сім’ю. Так, щастя повернулося, але ненадовго. Захворівши одного разу, Віра так і не змогла одужати, а танула на очах.
Забрали її в лікарню, але лікар прямо сказав:
-У неї легені відвалюються.
Сказав просто, по-селянськи. Віра знала, що їй залишилося небагато, спочатку трималася і не показувала цього. З себе витискала посмішку, яка більше нагадувала хворобливу усмішку, губи посміхалися, а очі видавали біль і переляк за завтрашній день, за дочку.
Ніби погляд прощався і наказував запам’ятати її усміхненою, веселою. Її худорба з виступаючими ребрами на спині, запалі груди, висохлі кисті рук, опущені худі плечі без слів говорили, що см…ть ходить поруч і чекає останнього подиху своєї обраниці.
Передчуваючи свій відхід, Віра попросила чоловіка вислухати її прохання.
-Ще не народилася та людина, яка порушила б плани Бога. Наша любов втомилася боротися зі сме…ю, сил більше немає, та й я втомилася від болю, від думок. Я прошу у тебе вибачення, і у доньки теж.
Сама народжена у горі, і вас прирекла на страждання.
Федір взяв її палаючі руки в свої і почав цілувати. По важкому, переривчастому диханню зрозумів, що вона поспішає сказати щось важливе, він відчував, що жити їй залишилося лічені хвилини.
Вона плутано почала говорити про свою любов до них, про переживання за дочку, говорила захлинаючись, а потім перевела дух і повільно сказала:
-Одружуйся з Єлизаветою, вона буде хорошою дружиною, ти хороший чоловік, батько, вона буде хорошою матір’ю, так як сама впоралася з мачухою, з зведеними сестрами, з п’я…цею-батьком. Я то її життя знаю, та й мама вхожа в їхній будинок, а у неї око орлине, все бачить наперед.
Ліза дуже ласкава, працьовита, терпляча, доньку не образить, тебе вона полюбить. Будь тільки з нею, як зі мною. Стався до неї так, ніби я в її оболонці з тобою поруч перебуваю.
Пробач мене за ці слова, але у мене не тільки легені чорні, але і душа почорніла від думок за дочку, а там сам дивись, твоя доля теж Богом писана, як вирішиш, так і буде.
Але запам’ятай, дочку не ображай, інакше прокляну з того світу.
Останні слова вона вимовила повільно і виразно.
При цьому, що було сил у неї, стиснула руку чоловіка.
Федір плакав, і сльози затулили образ дружини, він відчував по її диханню, як кохана йде. Ангельське, спокійне личко з посмішкою на губах дивилося в одну точку. Рука як і раніше стискала його руку.
Федір почав її цілувати з голови до ніг, при цьому голосячи, виючи, обіцяв зробити все, як вона веліла. Ось тому після року см…ті дружини прийшов свататися до Лізи.
Мачуху підготувала теща Федора, вона теж бажала для своєї онуки хорошу маму. Сама вона хворіла і боялася, що жити їй залишилося небагато, і хотіла, щоб онука і зять влаштували своє життя.
Їй, як нікому, було відомо, через що пройшов її улюблений зять, і за його ставлення до її дочки вона була готова цілувати йому ноги і просити у Бога на колінах щастя для Федора.
Як у тумані пройшло сватання. Бачачи, як доньці важко без уваги мами, та й йому важко без господині, вирішив прохання дружини виконати. Він заздалегідь почав придивлятися до Лізи і помітив, що вона дуже покірна, слухняна, красива і навіть чимось нагадує дружину. Така ж коса, така ж посмішка, така ж хода.
Часом йому хотілося підійти ближче і обійняти міцно, міцно, помовчати хвилину, уявляючи образ дружини. Сама Ліза не могла пояснити, чому вона погодилася вийти за Федора.
Чи то набридло бути прислугою мачухи, чи то набридло приводити батька додому і захищати його від нападок мачухи, чи втомилася від насмішок сестер, а може було шкода дочку Федора?
Але як би там не було, давши згоду, вона зрозуміла, що на неї чекає ще одне випробування — це полюбити і закохати в себе Федора.
Після сватання Федір вирішив познайомити доньку з Лізою ближче.
Віра рідко виходила на вулицю, весь час перебувала з донькою. Кожну хвилину, та що там, кожну секунду, вона милувалася Оленою.
Іноді, прокидаючись вночі, чоловік бачив, як дружина, схиляючись над донькою, щось шепотіла, ніби наставляла, радила, як потрібно жити після її відходу.
Федір не міг без сліз думати про те, що говорила Віра своїй маленькій частинці свого серця. Оленка була домашньою дитиною, до чужих взагалі ніколи не підходила, у неї був тато, мама, бабуся і ще одна сварлива, незадоволена бабуся.
Федір привів Лізу до свого дому для того, щоб вона подивилася на дочку, щоб побути разом без надто радісної мачухи, яка поводилася так, ніби нарешті з двору забирають корову, яка не дає молока.
Ліза наодинці з Федором в основному мовчала, але помітила, що він анітрохи не похмурий, а навпаки дуже ввічливий, уважний. Він відкрито запитав у майбутньої дружини, що, якщо у неї є коханий хлопець, то він відійде в сторону. Про прохання дружини він не говорив ні слова.
Будинок Лізу шокував своїм оздобленням. Прекрасні меблі, зроблені своїми руками, багато майстерно вишитих картин в дерев’яних ажурних рамах, покритих лаком. Великі, світлі кімнати. Оленка, побачивши Лізу, повелася дивно, вона не злякалася, а навпаки.
Оленка винесла свої іграшки і почала просити Лізу з нею пограти. При цьому намагалася доторкнутися ручкою до гості. Дивилася дуже цікавими очима і іноді посміхалася.
Ліза кілька разів під час гри її обіймала і своєю рукою поправляла шикарне, як у мами, волосся.
— А давай, я тобі зачіску зроблю, і будеш ти у мене як принцеса.
Федір спостерігав за їхніми іграми, за їхнім спілкуванням, і душа його заплакала від радості.
Йому було страшно приводити Лізу в будинок, так як Оленка постійно питала про маму, постійно дивилася у вікно, ніби вишукувала її на вулиці, а коли хтось заходив у будинок, то стрімголов зустрічала в надії, що нарешті повернулася мама.
Федір намагався їй все пояснити, але Олені йшов четвертий рік, і її маленькому сердечку не потрібні були пояснення, їй потрібна була ніжна, добра мама.
Федір розумів, що при всьому бажанні його увага, його любов, його обійми ніколи не замінять материнських ніжних рук, материнської ласки, материнського душевного тепла.
Він розумів і боявся помилитися щодо Лізи. Але побачивши, як Оленка скривила ротик, збираючись заплакати від того, що йде Ліза, Федір заспокоївся.
Оленка взяла Лізу за руку і повела до своєї кімнати, прибрала покривало, ручками, як господиня, почала збивати подушки, від радості залізла на ліжко і почала підстрибувати до стелі.
Ліза згадала себе, як до них прийшла мачуха, як вона надалі дорікала їй шматком хліба, як ховала і потайки давала солодощі своїм дочкам, як била по руках за погано виконану непосильну роботу, як завжди доношувала за її дочками штопані сукні, як тата клали на підлогу, а у неї від жалю розривалася душа, і вона вкривала його своєю ковдрою.
Згадала, як мачуха сказала, що за першого зустрічного віддасть її, згадала прокляття і з комком у горлі підійшла до Оленки.
Міцно, міцно обійняла і прилягла з нею поруч. Заснула донечка міцним, щасливим сном. Федір від радості не знав, як поводитися з Лізою. Пили чай і просто дивилися один на одного, посміхаючись. Лізу він не відпустив додому.
Не відпустив і все!
Дружина повинна бути з чоловіком, а не йти туди, де її не чекають…
Спеціально для сайту Stories
