Анна ненавиділа своє ім’я. Бути названою на честь коханки батька – це ще те задоволення. Але батько вважав інакше. Він наполіг, щоб його першу дочку звали не інакше як Анна.
Мама пішла на поступки і дозволила назвати дівчинку так, як він хотів.
Але якби вона знала, що батько вибрав ім’я для дочки не випадково, то ніколи не дозволила б цьому статися. Мотиви батька були зрозумілі – вирішив довести коханці свою вірність, потішити її самолюбство. Коли правда розкрилася, Анна, як зараз пам’ятала сльози і питання матері:
– Мабуть, вона була дуже задоволена? Раділа тому, як ти мене принизив?
– Вона тут зовсім ні до чого. – Батько не виправдовувався. – Мій вибір. На мене і злись.
Але розлучилися батьки не через зраду батька і його рішення назвати дочку на честь коханки. Ці два вчинки мати готова була пробачити. Розлучення сталося через розтоптану самооцінку. Батько захищав свою коханку, відстоював її ім’я і в гніві підняв на маму руку.
Його удар і поставив крапку в їхніх стосунках. Мама не змогла пробачити пережитого приниження.
На Анні сварка батьків відбилася найнегативнішим чином. По-перше, дівчинку довго не покидало відчуття, що батьки розійшлися саме через неї. У скандалі так часто звучало її ім’я, що вона просто заплуталася.
А по-друге, ставлення матері і батька до неї змінилося. Мама і тато немов перестали її любити. Не те, щоб вони і раніше балували її своєю увагою. Але тепер так і зовсім забули про неї.
Тепер, коли мати хотіла її покликати, то, не приховуючи презирства і ненависті в голосі, говорила:
– Нюра.
У цьому було мало приємного.
Якби тоді восьмирічній дівчинці хтось пояснив, що справа зовсім не в ній, то вона все одно не повірила. Її ім’я звучало так часто в негативному ключі, що до вісімнадцяти років замість здорової самооцінки Анна мала купу комплексів.
Будь-яка суперечка з мамою закінчувалася несправедливими звинуваченнями. Але це було півбіди. Гіршими були мамині пророцтва про подальше життя Анни.
– Завжди тобі в коханках ходити. Скажи спасибі батькові. Він тобі долю вибрав. – Звучало це, як прокляття. Саме тоді Анна і заріклася ніколи не ставати нічиєю коханкою.
Звичайно, через роки, мама вибачилася за свою поведінку, ставлення, зіпсоване дитинство і взагалі за всі помилки. Але Анна так і не змогла її пробачити, хоча дуже намагалася. У душі назавжди залишилася образа.
Коли Анні виповнилося двадцять, вона зустріла, як тоді здавалося, чоловіка всього свого життя. Ігор був старший всього на кілька років. Стосунки розвивалися стрімко. Швидше за все, справа була в тому, що Анні хотілося кохання, розуміння, якогось схвалення.
Ігор дав їй все це. Не скупився на красиві слова. Роман нагадував чудову казку. Не без гордості Анна хвалилася подругам, що деякі люди все життя шукають своє кохання, а у неї все так просто і легко вийшло з першого разу. Зовсім скоро вона вийде заміж, знайде роботу, народить дітей і буде жити, як всі нормальні люди.
Рожеві окуляри злетіли, коли Ігор, напив…сь, зізнався, що одружений. Анна назвала це зрадою. Його одкровення було схоже на зізнання в зраді. Однак зраджували не їй, а з нею. А це означало, що жертва не вона.
Протверезівши, Ігор зрозумів, яку жахливу помилку зробив. Переконував, що кине свою дружину, дитину. І з кожним його словом Анна розуміла, що ця людина їй огидна. Ким, ким, а коханкою вона бути не хотіла.
Другі серйозні стосунки у Анни трапилися, коли вона закінчила інститут. Влаштувавшись у місцеву друкарню, створювала макети і виконувала верстку, готуючи до друку матеріал.
Робота Анні подобалася, як і колектив. Саме там вона і познайомилася зі Стасом.
Він влаштувався на роботу трохи пізніше, і Анна вводила його в курс справи. Спільних тем для розмов було більш ніж достатньо, але ці стосунки більше нагадували дружні, ніж мали романтичний підтекст. Хоча натяки з його боку були.
Зовсім іншими очима на нього Анна подивилася, коли він взяв провину на себе за її помилки. Вигородив перед начальством.
Стас жартома називав себе її недбалим учнем, хоча, правду кажучи, у нього вже був досвід роботи. Він показав Анні багато цікавих «фішок». Не переставав хвалити і жартома захоплювався її роботою.
Все це лестило і змушувало серце битися частіше. Анна і сама не зрозуміла, коли закохалася. Особливих зусиль не склало дізнатися, що чоловік був неодружений. Все інше було вже не так важливо.
Поруч зі Стасом Анна відчувала себе розумницею і красунею. Не було в його словах ні фальші, ні удавання.
Стосунки тривали два роки, і хто знає, скільки б це тривало, якби одного разу Анна не побачила його з іншою. Вкотре вмиваючись сльозами, вирішила поставити крапку і в цих стосунках. Наївно вважала, що їй зраджують. А виявилося, що знову з нею.
– Але я дійсно не одружений. – Для переконливості Стас навіть паспорт показав, – а дівчина та, вона просто…
– Хто вона? Сестра? Подруга? – Анна ридала і не давала чоловікові ступити навіть на поріг. Знущально додала. – Або брат, сват?
– Просто співмешканка. – Він знизав плечима. – У нас все складно. Давно стосунки не ті. Мені просто жити ніде. Я в цьому місті чужий. Так би давно стосунки порвав… Я тебе кохаю. Зрозумій. Але піти від неї поки не можу.
Але Анна хитала головою, витирала сльози і думала, як їй ще раз пережити зраду.
Стас, зрозумівши, що Анна не хоче більше мати з ним нічого спільного, сором’язливо попросив:
– Ти тільки це… Їй не кажи, якщо раптом знову нас побачиш разом і на роботі мовчи. Не люблю плутати особисте життя з робочими відносинами.
Чути це від чоловіка, який щойно зізнавався в коханні, було неприємно. Однак після його слів на душі з’явилося вже знайоме почуття огиди і відрази. Трохи пізніше Стас переключив свою увагу на нову колегу.
Для того, щоб заспокоїтися і відволіктися, Анна набула дивну звичку дивитися фільми жахів і всілякі передачі про ман…в. Мама, помітивши, як Анна проводить час, сміялася.
– Хто б міг подумати, що Нюра для заспокоєння душі буде дивитися огидні фільми.
Слів підтримки Анна від неї не чула. Лише після того, як розлучилася зі Стасом, мама якось сумно зітхнула і сказала:
– Твоєї провини тут немає. Я тільки зараз подумала про те, що та Анна… – Мама зробила паузу, вимовити це ім’я їй досі було важко, – могла зовсім і не знати, з яким козлом зв’язалася. Хоча навряд чи… Вона все знала. І наполягла, щоб тебе Анною назвали.
Все самооцінку піднімала собі. Знаєш що, донько, найпростіше одруженого відвести. А ти спробуй з вільним стосунки почати.
З третім чоловіком Анна познайомилася на вулиці. Несла важкі сумки з магазину додому, і незнайомець запропонував їй свою допомогу.
Славко виявився приємним співрозмовником. Розповідав багато цікавих історій, цитував класиків, дарував квіти. Перебуваючи поруч з ним, Анна відчувала себе добре і спокійно. В’ячеслав не поспішав переходити межу і довгий час не дозволяв собі зайвого.
Мамі чоловік теж сподобався. В’ячеслав нерідко приходив в гості і допомагав по господарству. Збирав меблі, лагодив техніку. Працював він артистом в театрі юного глядача. Любив дітей і тварин.
Якось непомітно став приходити і залишатися на ніч. Анна намагалася до його приходу приготувати всілякі смаколики. Мама теж брала участь, допомагала з приготуванням і знаходила нові рецепти.
– Чому б для зятя не постаратися? Людина хороша, відкрита. Інтелігент. Мені тільки в радість. Та й тобі легше буде.
Анна ніяковіла, чуючи від мами слово «зять».
– Всьому свій час, – заспокоювала вона. – Обов’язково зробить пропозицію. Треба почекати. Та й що цей статус дає? Від зради і обману точно не захистить. А так… Дізнаєтеся один одного краще.
– Штамп у паспорті дав би мені статус заміжньої жінки, а не якоїсь там, яка нібито десь з кимось живе. – Зітхала Анна.
Ці стосунки тривали три роки. У чоловікові їй подобалося абсолютно все. Про те, що у нього хтось може бути, Анна не думала. Славко чесно їй сказав, що розлучений і у нього є дочка. Живе поки що з мамою, тому що свою квартиру залишив колишній дружині і доньці.
Анну це анітрохи не збентежило. Навпаки. Захопилася його благородством. У свої тридцять п’ять років вона рідко зустрічала однолітків, які не обпеклися у стосунках і не мали дітей.
Причиною розлучення В’ячеслава з дружиною стала її зрада. І він, незважаючи на образу, не став виганяти дружину. Розумів, що дочці потрібне житло.
Коли Славко зробив їй пропозицію, Анна відчула таке щастя, що спочатку не вірила, що це відбувається саме з нею. Але все зруйнувалося в той момент, коли він вирішив познайомити її зі своєю родиною.
– А ти в курсі, що у нього є дочка? – Запитала її майбутня свекруха.
Про те, що у Славка є дитина, вона знала. З дівчинкою була знайома. Міла нагадувала їй саму себе у вісім років. Була сором’язливою і мовчазною. Її закритість Анна сприймала як збентеження. А грубість за страх втратити батька.
– Це не проблема, – відповідала вона.
– А те, що він досі з колишньою дружиною живе?
– Як?!
– Мамо! – Славко гримнув на матір і стукнув по столу.
– Нехай всі знають! Не буду мовчати. Мені онуку шкода. Влаштували хтозна-що на очах у дитини. Моя невістка, кандидат наук, зраджує направо і наліво своєму чоловікові зі студентами. Син, артист театру, романи в помсту крутить.
У нас, Ганно, інтелігентна сім’я одним словом! Ласкаво просимо!
Анна вмить все зрозуміла: і чому Славко не знайомив її зі своєю матір’ю, і чому намагався не говорити про колишню дружину, і чому його дочка дивиться на неї так вороже і не бажає спілкуватися, і чому питання про переїзд постійно його дратувало.
В’ячеслав ще довго приходив до Анни додому. Благав не руйнувати стосунки.
Анна не хотіла розлучатися, але по-іншому не могла. Її душила образа і злість на свою долю.
Трохи пізніше до неї в гості прийшла і його колишня дружина. Жінка клялася, що між нею і Славком давно немає кохання. А живуть разом, тому що вирішили так заради дочки.
Колишня дружина вмовляла не рубати з плеча і не палити мости. Складалося враження, що вона відчуває провину за свою зраду і тепер, вмовляючи Анну повернутися до Славка, намагається її спокутувати. А ще їй здалося, що жінці досі не байдуже на колишнього чоловіка.
Анна не сумнівалася в щирості її слів. Її ображало те, що Славко відразу не сказав їй всю правду.
– Але якби ти дізналася все з самого початку, то хіба дала б мені шанс?
Анна похитала головою. Це було питання, яке не вимагало відповіді.
– Як ти уявляєш наше спільне життя?
– Як і зараз, я буду приходити в гості. Нас же все влаштовувало? Чому питаєш? А потім, коли дочка стане дорослою… – Більше його Анна не слухала. Вона знову помилилася.
Після цих стосунків довго не могла отямитися. Були, звичайно, ще кілька романів, які нічим не закінчилися. Але про них навіть згадувати нема чого.
Десь до сорока п’яти років Анна зневірилася зустріти ту саму людину, з якою була б готова прожити все життя. Після останнього розставання її все ще душила образа. Завжди коханка і ніколи дружина. Що за прокляття?
З іншого боку, хто знає, як склалося б її життя, якби вона продовжила стосунки з Ігорем або Стасом. Навряд чи добре. У ролі коханки немає нічого привабливого.
Про Славка взагалі згадувати не хотілося. Їй здавалося, що саме його вона кохала по-справжньому.
Анна втратила будь-яку надію на жіноче щастя.
Після того як поховала матір, вирішила, що пора б щось змінити у своєму житті. В черговий раз увімкнувши фільм жахів про голову, який збожеволів і полював на садівників, відзначила красу природи. Сюжет її не цікавив, вона відразу зрозуміла, хто ма…к, а ось доглянуті ділянки, атмосфера і затишок дачних будиночків відгукнулися в серці.
Вирішила купити дачу в якомусь садовому товаристві. Ділянку знайшла швидко за дуже вигідною ціною. Колишні власники, уклавши договір купівлі-продажу, зникли «з радарів», так нічого не пояснивши.
Доводилося дізнаватися все самій. Голова в селищі виявився дивною людиною. Чомусь згадався ма…к з фільму. Такий же красивий, високий, доброзичливий, але божевільний. Чоловік представився і сказав, що одружений і має дітей.
Анна зрозуміла, до чого це було сказано, і саме це її збентежило.
– Я, звичайно, як і будь-яка здорова жінка, ціную чесність, але ваш натяк…
– А натяку не було. Просто знайомство.
– Аааа. Коханкою бути не збираюся, дітей немає. – Відповіла Анна. – Ви краще розкажіть про товариство. Я взагалі нічого не знаю. Кажуть, якісь гроші треба платити.
Чоловік на пару секунд забарився, а потім коротко пояснив, що до чого, і попросив найближчим часом внести внесок за цей рік, пояснивши, на що йдуть гроші.
Анна занесла гроші голові через два тижні. Від задухи в голові була каша. Липень видався спекотним.
– А книжка де? – Запитав він, маючи на увазі членську книгу садівника.
– А ви просили? – Анна нічого не знала про садові книжки та інше, тому зовсім його не зрозуміла. Подумала, що він має на увазі якийсь роман або детектив.
– Звичайно. Хіба колишні власники вам нічого не залишили?
Анна замислилася. У дачному будиночку дійсно були якісь книжки. Під час прибирання вона багато чого витягла з дачного будиночка. Але чужий мотлох не розглядала. Складала все в мішки і виносила в сарай.
– Ну, якщо вам дуже потрібно, то можу принести.
– Це вам треба. А як я у вас гроші прийму? Мені відзначити треба.
Анна розвернулася і вийшла. Потім повернулася.
– Знаєте, мені не шкода книжок. Але якщо вам так треба, то могли хоча б «будь ласка» сказати. Я не знаю, як у вас тут прийнято, але підлещуватися перед вами я не збираюся. Книжки не буде. І якщо ваша дружина займається тим самим, що й ви, то надалі я хотіла б мати справу тільки з нею.
Подумалося, що голова трохи не в собі. Книги з неї вимагає, якісь дивні натяки робить. Не пощастило його дружині. Тільки поспівчувати і залишається.
Чоловік так і залишився сидіти в німому здивуванні і подиві.
Через пів години Анна зрозуміла, що наробила. Гроші віддала, а розписку не взяла. Голова тепер скаже, що вона нічого не приносила. Потім доказуй.
З іншого боку, їй вже не двадцять років, щоб мовчати. Сьогодні вже пізно, а завтра все висловить.
Але завтра чекати не довелося. Голова повернувся того ж вечора, тримаючи в руці маленьку книжку. Він посміхався.
– Ви мене, напевно, не так зрозуміли, – немов вибачаючись, вимовив він.
– Все я так зрозуміла. І маю намір спілкуватися тільки з вашою дружиною. Ви займаєтеся вимаганням.
– Я мав на увазі членську книжку садівника. – Спробував пояснити голова. Але Анна його вже не слухала.
– Тільки з дружиною. – Повторила вона.
– Немає ніякої дружини і дітей. Не склалося, не збулося. – простягнув маленьку книжечку. – Це байка, щоб не сваталися зайвий раз. Знаєте, скільки разів вже мене одружувати намагалися? Онуків, дочок, сестер під різними приводами приводили. Втомився я. Просто хочу тихо і мирно жити. Ось відразу всім і кажу, що одружений.
Анна закашлялася. Відчула, як загорілися її щоки. Було соромно, що вона стільки років пропрацювавши в друкарні не знала, що таке книжка садівника і для чого потрібна. А може і знала, просто забула. Та й фільми ці… Пора зав’язувати з ними. Може, це не голова дивний, а вона сама.
Анна книжку взяла, але вибачатися за грубість не стала. Було соромно.
– Тільки у мене одне прохання, – сказав голова, перш ніж піти. – Ви нікому про моє сімейне становище не розповідайте. Втомився я від уваги. Відчуваю, що якщо хтось дізнається, то одружуся.
Анна кивнула і придивилася до чоловіка. Натяк чи просто нарікає?
– Я не з балакучих. – Запевнила вона його, навіть не підозрюючи, що вже через рік порушить дану обіцянку. Адже зовсім не хочеться приховувати свій сімейний стан, коли відчуваєш себе щасливим. А Анна і її чоловік були щасливі.
Спеціально для сайту Stories
