“Добре, – подумав Сергій, – прийму душ, а потім замовлю щось на вечерю. Здивую Марішку”.
Він якраз виходив із ванної, коли у двері подзвонили. Сергій здивовано подивився на годинник – було близько шостої вечора.
– Невже Марина раніше повернулася? – зрадів він, прямуючи до дверей.
Передчуваючи зустріч, Сергій відчинив двері і… злякався. На порозі стояв чоловік.
– Вам кого? – розгублено спитав Сергій.
Незнайомець, високий брюнет років тридцяти, здивовано підняв брови:
– А ви хто? Я до Марини.
У Сергія всередині щось обірвалося. До Марини?
– Я чоловік. А ти хто? – Сергій був збентежений появою у квартирі незнайомця.
Повисла незграбна пауза. Незнайомець явно не очікував на такий поворот подій.
– Ох, вибачте! – нарешті видавив він. – Я Андрій, колега Марини. Вона просила заїхати за якимись документами.
Сергій недовірливо примружився. Історія звучала правдоподібно – Марина справді часто брала роботу додому. Але чому вона не попередила його про цього “колегу”?
– Проходьте, – буркнув Сергій, відступаючи убік.
Андрій невпевнено переступив поріг. У передпокої зависло напружене мовчання.
– А Марина вдома? – спитав нарешті Андрій.
– Ще немає. Напевно, затримується на роботі, – відповів Сергій, уважно роздивляючись гостя.
По обличчю Андрія було незрозуміло, що він відчуває – чи розчарування, чи полегшення.
– Ясно… Ну, я, мабуть, піду тоді. Передайте їй те, що я заходив.
Сергій кивнув, проводжаючи непроханого гостя до виходу. Коли двері за Андрієм зачинилися, він важко опустився на пуф у передпокої. У голові роїлися тривожні думки.
“Хто цій Андрій? Чому Марина не розповідала про нього?”
Нарешті на порозі з’явилася Марина – втомлена, але така ж красива.
– Сергію! – Вигукнула вона, кидаючись чоловікові на шию. – Ти вже повернувся! А я думала, що ти завтра приїдеш.
Сергій міцно обійняв дружину, вдихаючи рідний аромат її волосся. На мить усі тривоги відступили. Але потім він згадав про недавнього гостя.
– Марино, тут до тебе приходив якийсь Андрій, – якомога недбаліше сказав він. – Каже, ви колеги.
Марина завмерла в його обіймах.
– Андрій? – Перепитала вона, і в її голосі Сергію почулися нотки переляку. – А… так, точно. Я забула, що просила його забрати документи.
– І чи часто він у нас буває? – спитав Сергій, уважно дивлячись на дружину.
Марина відвела погляд:
– Та ні, що ти. Так, кілька разів заходив по роботі.
Сергій відчув, як усередині все стислося. Вона щось недомовляє.
– Марино, у нас все гаразд? – тихо спитав він.
Вона підвела на нього здивовані очі.
– Звичайно, любий! С чого ти взяв,що у нас проблеми?
– Просто… останнім часом ми ніби віддалилися один від одного. Ти стала якоюсь потайливою, часто затримуєшся на роботі…
Марина зітхнула:
– Сергію, ну ти ж знаєш, яка в мене зараз завантаженість на роботі. Великий проект. От і доводиться іноді затримуватись.
Вона ласкаво погладила чоловіка по щоці.
– Не вигадуй нісенітниці. Я кохаю тебе і лише тебе.
Сергій хотів повірити їй. Дуже хотів. Але черв’ячок сумніву вже оселився у його душі.
Розв’язка настала раптово.
Якось увечері, повернувшись з роботи раніше, Сергій почув голоси з кухні. Один з них належав Марині. А другий…
Серце Сергія болісно стислося. Він упізнав голос того самого Андрія.
Намагаючись ступати якомога тихіше, Сергій підкрався до дверей кухні.
– Не можна більше так ризикувати, – казав Андрій. – А якби твій чоловік здогадався?
– Не здогадається, – відмахнулась Марина. – Він надто зайнятий своєю роботою, щоб щось запідозрити.
Сергій відчув, як до горла підступає ком. Значить, ось як? Усі його підозри виявилися правдою?
Не в силах більше стримуватися, він відчинив двері. Марина та Андрій, що сиділи за столом, здригнулися від несподіванки.
– Сергію! – злякано вигукнула Марина. – Ти… ти вже вдома?
– Так, я вдома, – процідив Сергій крізь зуби. – І, здається, якраз вчасно. Ну що, розкажете мені, що тут відбувається?
Марина та Андрій переглянулися. На їхніх обличчях читалася розгубленість та… провина?
– Сергію, любий, це не те, що ти думаєш, – почала Марина тремтячим голосом.
– А що я маю думати?! – Вибухнув Сергій. – Я повертаюся додому і застаю свою дружину наодинці зі стороннім чоловіком! Про що тут ще можна думати?
– Послухайте, Сергію, – втрутився Андрій. – Давайте ми все спокійно обговоримо…
– А ти взагалі мовчи! – гаркнув Сергій. – Яке ти маєш право перебувати в моєму домі?
Марина схопилася зі стільця:
– Сергію, припини кричати! Дай мені все пояснити!
– Що пояснити? Як ти мені зраджуєш?
– Та не зраджую я тобі! – у розпачі вигукнула Марина. – Ми з Андрієм… ми готували тобі сюрприз!
Сергій здивувався:
– Що?
Марина глибоко зітхнула:
– Пам’ятаєш, ти завжди мріяв відкрити свою справу? Отож ми з Андрієм… Він бізнес-консультант, розумієш? Ми розробляли тобі бізнес-план. Хотіли зробити подарунок до нашої річниці.
Сергій розгублено переводив погляд із дружини на Андрія і назад:
– Але… чому ви мені нічого не сказали?
– Тому що це мав бути сюрприз, – усміхнулася крізь сльози Марина. – Я знаю, як сильно ти втомився від своєї роботи. Хотіла допомогти тобі здійснити твою мрію.
Андрій кашлянув:
– Е-е… мабуть, я піду. Вам треба поговорити наодинці.
Він поспішно вийшов із кухні. Стукнули вхідні двері.
Сергій та Марина залишилися одні. Повисла незграбна тиша.
– Пробач мені, – нарешті тихо промовив Сергій. – Я… я такий дурень.
Марина підійшла до нього і обійняла:
– Ні, це ти мене вибач. Я не мала приховувати від тебе наші зустрічі з Андрієм. Просто так хотіла зробити тобі приємне.
Після цієї розмови Сергій та Марина вирішили, що їм потрібно більше часу проводити разом. Вони домовилися що на вихідних будуть влаштовувати “сімейний день” – без роботи, телефонів і факторів, що відволікають.
Однієї суботи вони вирушили до парку неподалік. День видався напрочуд теплим для пізньої осені. Золоте листя шаруділо під ногами, повітря пахло прелим листям і яблуками.
– Пам’ятаєш, як ми тут познайомились? – усміхнулася Марина, беручи чоловіка під руку.
Сергій розсміявся:
– Ще б пак! Ти тоді із подружками на роликах каталася. А я якраз на пробіжку вийшов.
– І налетів на мене, як танк! – підхопила Марина. – Я потім тиждень із синцями ходила.
– Зате познайомилися, – підморгнув Сергій.
Вони дійшли до невеликого ставка і присіли на лаву. Марина поклала голову Сергію на плече.
– Знаєш, я тут подумала… – почала вона невпевнено. – Може, нам варто замислитись про дитину?
Сергій здивовано глянув на дружину:
– Ти серйозно? А як же твоя кар’єра?
Марина зітхнула:
– Та яка там кар’єра… Я зрозуміла, що всі ці роки гналася за чимось несуттєвим. А найголовніше – це родина. І потім, тепер же в тебе буде новий проект!Сергій міцно обійняв дружину:
– Я так радий це чути. Знаєш, я теж думав про дитину. Але боявся тобі сказати – мені здавалося, що ти не готова.
Вони глянули один одному в очі і засміялися. Як багато часу вони втратили через недомовки та страхи!
– Ну що, спробуємо? – лукаво спитала Марина.
– Безперечно! – кивнув Сергій. – Може, прямо зараз і почнемо?
– Прямо тут? – Марина жартівливо шльопнула його по руці. – Ну ти й зухвалий!
Вони, сміючись, побігли додому як пара закоханих підлітків.
Наступні кілька місяців пролетіли як одна мить. Сергій із головою пішов у здійснення свого бізнес-проекту. Виявилося, що ідея Марини та Андрія була справді те, що потрібно.
Відкрити майстерню з ремонту та реставрації старовинних меблів – це було, звісно, ризиковано, але Сергій відчував, що це саме його.
Якось увечері, коли він у черговий раз засидівся допізна над бізнес-планом, Марина присіла поряд.
– Слухай, може, вистачить на сьогодні? – М’яко сказала вона. – Вже пізно, настав час спати.
Сергій утомлено потер очі:
– Так, напевно, ти маєш рацію. Просто хочеться все передбачити, розумієш?
Марина обійняла його за плечі:
– Розумію. Але ти не можеш передбачити все. Потрібно й відпочивати, інакше тебе надовго не вистачить.
Сергій зітхнув:
– Легко сказати. А якщо нічого не вийде? Якщо ми залишимося без грошей? Особливо зараз, коли ми плануємо дитину…
– Ее, – Марина повернула його обличчя до себе. – Схоже, вже не плануємо, ми перейшли на іншу стадію.
– Як це? – Запитав Сергій.
Марина загадково посміхнулася:
– Здається, у нас вийшло. У мене під серцем наш малюк .
Сергій завмер, не вірячи своїм вухам:
– Ти… правда? Ти певна?
Марина кивнула, і в її очах заблищали сльози:
– Так. Я зробила тест сьогодні вранці.
Сергій схопився, підхопив дружину на руки і закрутив по кімнаті:
– Господи, яке щастя! Я тебе кохаю!
У цей момент усі його страхи та сумніви відступили. Він зрозумів, що готовий гори згорнути заради сім’ї.
Наступні тижні пройшли, як у тумані. Сергій розривався між підготовкою до відкриття майстерні та турботою про Марину. Її трохи мучив цей стан – виношування дитини, і він намагався у всьому їй допомагати.
Нарешті настав день відкриття. Сергій нервував як ніколи у житті. А раптом ніхто не прийде? А раптом усе не піде?
Але його страхи виявилися марними. Люди зацікавилися незвичайною майстернею. Хтось приносив старовинні стільці, хтось – бабусині комоди. Роботи виявилося навіть більше, ніж Сергій очікував.
Увечері, закривши майстерню, він повернувся додому стомлений, але щасливий. Марина зустріла його з усмішкою:
– Ну як, герой-підприємець? Як минув перший день?
Сергій плюхнувся на диван:
– Навіть не віриться. Знаєш, у мене таке почуття, що я все життя цим займався. Наче знайшов своє місце у світі.
А через п’ять місяців у їхній родині з’явився маленький Мишко – копія тата, але з маминими очима.
А що ж Андрій? Він став хрещеним Мишка і найкращим другом сім’ї.
