Піднесений настрій Максима Петровича зник, щойно він, припаркувавши машину, увійшов у під’їзд. Вдома його зустріла передбачуваність: капці – увійшов і взув, апетитний запах вечері, чистота, квіти у вазі.
Не зворушило: дружина вдома, що ще робити цілими днями літній жінці? Пироги пекти та шкарпетки в’язати. Про шкарпетки перебільшив, звичайно. Але важлива суть.
Марина звично вийшла чоловікові назустріч з посмішкою:
– Втомився? А я пирогів напекла – з капустою, яблуками, як ти любиш…
І замовкла під важким поглядом Максима. Стояла в брючному, домашньому костюмчику, волосся під хусткою – завжди в ній готувала.
Професійна звичка прибирати волосся: все життя працювала кухарем. Очі злегка підведені, на губах блиск. Теж звичка, яка зараз здалася Максиму вульгарною. Що за манера розфарбовувати свою старість!
Напевно, не варто було так грубо, але випалив:
– Косметика в твоєму віці нонсенс! Тобі не личить.
Губи Марини здригнулися, вона промовчала, але й накривати йому стіл не пішла. Це й на краще. Пироги під рушником, чай заварений – сам впорається.
Після душу і вечері, доброта до нього почала повертатися, як і спогади про день. Максим, в улюбленому махровому халаті, розташувався в кріслі, яке чекало тільки на нього, і зробив вигляд, що читає. Як там сказала ця нова співробітниця:
– Ви цілком привабливий чоловік, до того ж цікавий.
Максиму було 56 і він очолював юридичний відділ великої компанії. У його підпорядкуванні був вчорашній випускник інституту і три жінки за сорок. Ще одна співробітниця пішла в декрет. Ось на її місце і була прийнята Ася.
У момент оформлення, Максим перебував у відрядженні і сьогодні побачив жінку вперше.
Запросив до кабінету – познайомитися. Разом з нею увійшов аромат тонких парфумів і відчуття молодої свіжості. Овал ніжного личка був обрамлений світлими локонами, сині очі дивилися впевнено. Соковиті губи, родимка на щоці. Невже їй 30? Максим би їй і 25-ти не дав.
Розлучена, мама восьмирічного сина. Сам не зрозумів чому, але подумав: “Добре!”
Розмовляючи з новенькою, він трохи пококетував, сказавши, що тепер у неї ось такий старий начальник. Ася сплеснула довгими віями і заперечила словами, які його схвилювали і які він тепер згадував.
Дружина, яка відійшла від образи, з’явилася біля крісла з щовечірнім чаєм з ромашки. Він нахмурився: «Вічно недоречно».
Втім, випив не без задоволення. Раптом подумав, а що зараз може робити молода, гарненька жінка – Ася? І серце отримало укол давно забутого почуття – ревнощів.
****
Ася після роботи зайшла в супермаркет. Сир, батон, собі кефір на вечерю. Додому прийшла нейтральною, але без посмішки. Швидше автоматично, ніж з ніжністю, обійняла сина Василя, який вибіг.
Батько порався на лоджії, де у нього була обладнана майстерня, мама займалася вечерею. Виклавши покупки, відразу оголосила, що болить голова і її не чіпати. Насправді було тужливо.
Ася, як розлучилася кілька років тому з батьком Василя, так і тужилася в марних спробах стати для когось гідною головною жінкою життя.
Всі гідні виявлялися міцно одруженими і бажали легких стосунків.
Ось і останній, працювали разом, здавався закоханим по вуха. Два палких роки. Навіть квартиру їй орендував (швидше для своєї зручності), але як тільки запахло смаженим, заявив, що їм потрібно не тільки розлучитися, але і їй неодмінно звільнитися.
Навіть місце сам підшукав. І тепер Ася знову жила з батьками і сином. Мати її по-жіночому жаліла, а батько вважав, що дитина повинна рости хоча б з матір’ю, а не тільки з дідом і бабусею.
Марина, дружина Максима, давно помічала, що чоловік переживає вікову кризу. Начебто все є, а головного не вистачає. Боялася думати, що може стати головним для чоловіка. Намагалася пом’якшити ситуацію. Готувала те, що він любить, завжди була доглянута, не лізла з розмовами по душах, хоча їй цього дуже не вистачало.
Намагалася захопити онуком, дачею. Але Максим нудьгував, хмурився.
Напевно, тому, що обоє прагнули змін у своєму житті, роман Максима і Асі закрутився миттєво. Вже через два тижні після її появи в компанії, він запросив її пообідати і з роботи підвіз додому.
Торкнувся руки, вона обернулася до нього рум’яним личком.
– Не хочу розлучатися. Поїдемо до мене на дачу? – хрипло сказав Максим. Ася кивнула і машина зірвалася з місця.
По п’ятницях чоловік закінчував роботу на годину раніше, але тільки о дев’ятій вечора, стурбована дружина отримала смс: “Завтра поговоримо.”
Максим і не підозрював, наскільки влучно висловив суть майбутньої і, по суті, непотрібної розмови. Марина розуміла, що неможливо горіти вогнем після 32-х років шлюбу.
Але чоловік був настільки рідним, що втратити його – це як втратити частинку себе. Нехай хмуриться, бурчить і навіть дуріє по-чоловічому, але залишається ось у цьому своєму улюбленому кріслі, вечеряє, дихає поруч з нею.
Марина, у пошуках слів, здатних зупинити руйнування життя (швидше тільки її), не спала до ранку.
Напевно, від відчаю, дістала весільний альбом, де вони, молоді і все попереду. Яка ж вона була красива!
Багато хто мріяв назвати її своєю. Чоловік повинен це згадати. Здалося, ось він прийде, побачить (нехай з умовою) фрагменти їхнього щастя і зрозуміє, що не все підлягає утилізації.
Але він повернувся лише в неділю, і вона зрозуміла: все скінчено. Перед нею був інший Максим. Здається, адреналін заповнив його доверху. Незручність, сором у ньому були відсутні.
На відміну від дружини, яка боялася змін, він жадав їх і з готовністю прийняв. Навіть продумав. Говорив тоном, що не терпить заперечень.
З цього моменту Марина може вважати себе вільною. На розлучення подасть завтра. Сам. Син з родиною повинен переїхати до Марини. Все за законом. Дійсно, двокімнатна квартира, в якій жила родина сина, за документами належала Максиму – дісталася у спадок.
Переїзд у трикімнатну, до матері, житлові умови молодої сім’ї не погіршить, та й їй буде кого опікувати. Машина, зрозуміло, йому. Щодо дачі – він залишає за собою право там відпочивати.
Марина усвідомлювала, що виглядає жалюгідно і непривабливо, але не змогла стримати сліз. Вони заважали їй говорити, виходило незрозуміло. Просила зупинитися, звернутися до пам’яті, подумати про здоров’я, хоча б своє… Останнє викликало в ньому лють. Наблизився впритул, прошепотів, як крикнув:
– Та не тягни ти мене в свою старість!
… Було б нерозумно стверджувати, що Ася полюбила Максима і тому відповіла згодою на його пропозицію руки і серця, в їх першу ж ніч, на дачі.
Статус заміжньої жінки приваблював її, а ще дуже гріла відповідь коханцю, який відмовився від неї .
Набридло жити в квартирі, де заправляв батько з його суворими поглядами. Хотілося стабільного майбутнього. Все це міг дати Максим. Не найгірший варіант – визнавала вона.
Незважаючи на шостий десяток, дідусем він не виглядав. Підтягнутий, моложавий. Начальник відділу. Розумний у справах і приємний у спілкуванні. І в ліжку виявляв захоплення, а не егоїзм. Імпонувало, що не буде орендованої квартири, безгрошів’я, крадіжок. Одні плюси? Ну, були сумніви щодо віку.
Через рік в Асі почало зростати розчарування. Вона відчувала себе ще цілком дівчиною, хотілося вражень від життя. Регулярних, а не раз на рік і не поважних. Її вабили концерти, хотілося з’їздити в аквапарк, вона любила засмагати на пляжі в зухвалому купальнику, посиденьки з подругами.
В силу молодості і темпераменту, легко поєднувала все це з побутом, сім’єю. Навіть син, який тепер жив з нею, не заважав жити активно.
А ось Максим явно здавав. Досвідчений юрист-керівник, він швидко орієнтувався, вирішував безліч питань протягом дня, але в домашній обстановці вона отримувала, м’яко кажучи, втомлену людину, якій хочеться тиші, поваги до її звичок. Гості, театр і навіть пляж приймалися, але дуже дозовано.
Не заперечував проти інтиму, але тоді відразу спати, хоч о дев’ятій вечора.
А ще доводилося оглядатися на його слабкий шлунок, який не терпів смаженого, ковбаси, магазинних напівфабрикатів. Колишня дружина розбестила його, звичайно.
Траплялося, навіть ностальгував за її паровими стравами. Ася готувала, орієнтуючись на сина, не розуміючи, як це від котлет зі свинини може боліти бік.
У голові не тримала перелік обов’язкових таблеток, вважаючи, що дорослий чоловік цілком може сам їх купити і пам’ятати, коли і що приймати. І якось так склалося, що частина її життя стала проходити без нього.
Вона брала собі в супутники сина, враховуючи його інтереси, об’єднувалася з подругами. Дивно, але вік чоловіка, немов підстьобував її поспішати жити.
Разом вони вже не працювали – дирекція вважала це неетичним і Ася перейшла в нотаріальну контору. Навіть зітхнула з полегшенням, що не доведеться цілими днями бути на очах чоловіка, який нагадував їй батька.
Повага – ось те почуття, яке Ася відчувала до Максима. Хто знає мало цього або достатньо, щоб пара була щасливою?
Наближалося 60-річчя Максима і їй хотілося грандіозного свята. Але чоловік замовив столик в невеликому, знайомому йому ресторані, де він не раз за своє життя бував. Здається, він нудьгував, але це так природно в його віці. Ася не переймалася.
Вшановували ювіляра колеги. Ті сімейні пари, з якими він колись спілкувався з Мариною, запрошувати було незручно. Родина далеко, та й не знайшов він розуміння, одружившись з молоденькою.
Сина у нього, вважай, не стало. Відрікся. Але хіба у батька немає права розпоряджатися своїм життям?! Правда, одружуючись, вважав, що «розпорядження» це буде виглядати дещо інакше.
Перший рік з Асею здався медовим місяцем. Він любив бувати з нею на людях, посміхаючись заохочував її витрати (не надто марнотратні), подруг, захоплення фітнесом.
Цілком витримував гучні концерти і божевільні фільми. На цій хвилі він зробив Асю і її сина повноправними господарями своєї квартири. А через деякий час, зробив дарчу на свою частину їх з колишньою дружиною дачі.
Ася, за його спиною, дістала Марину проханням поступитися їй і свою половину. Погрожувала продати свою частку великого будинку пройдисвітам.
Викупивши, зрозуміло на гроші Максима, оформила дачу на себе. Аргументувала, що там річка, ліс. Добре для дитини. Тепер весь літній період на дачі жили батьки Асі з онуком. І загалом це пішло на користь: Максим не особливо любив вертлявого сина молодої дружини. Він одружився з кохання, а не для виховання чужого нащадка, до того ж галасливого.
Колишня сім’я образилася. Отримавши гроші, продали свою трикімнатну квартиру і чомусь роз’їхалися. Син з сім’єю знайшов двокімнатну квартиру, а Марина, його колишня, переїхала в студію. Як вони живуть, Максим не цікавився.
І ось день шістдесятиріччя. Стільки людей від душі бажають йому здоров’я, щастя, кохання. А він не відчуває драйву. Давно. З кожним роком домінувало вже знайоме незадоволення.
Молоду дружину, безсумнівно, любив. Не встигав за нею, ось що. А притиснути, підкорити собі не виходило. Посміхалася і жила по-своєму. Нічого зайвого собі не дозволяла – він відчував, але це дратувало.
Ех, якби вкласти в неї душу його колишньої дружини! Щоб підходила до крісла з ромашковим чаєм, вкривала ковдрою, якщо задрімав. Максим із задоволенням би неспішно гуляв з нею по парку. І шепотівся б вечорами, сидячи на кухні, але Ася не витримувала його довгих тем. І, здається, почала нудьгувати в ліжку. Він нервував і це заважало.
Максим таїв у собі жаль, що поспішив розлучитися. Розумні чоловіки перетворюють коханок на свято, а він – на дружину!
Аська, з її темпераментом, мінімум років 10 грайливою конячкою протримається. Але і за сорок залишиться відчутно молодшою. Це прірва, яка буде лише поглиблюватися. Якщо пощастить, він закінчить своє життя в одну мить. А якщо ні?
Ці «не ювілейні» думки застукали в скронях тупим болем, розігнали ритм серця. Пошукав поглядом Асю – вона була серед танцюючих. Красива, з блискучими очима. Щастя, звичайно, прокидаючись, бачити її поруч із собою.
Використавши момент, вийшов із ресторану. Думав – подихати, провітрити смуток. Але до нього попрямували колеги-гості. Не знаючи, що робити з наростаючою всередині нестерпністю, він кинувся до таксі, що стояло біля бордюру. Попросив швидше поїхати. Пізніше він визначиться з маршрутом.
Хотілося туди, де важливий лише він. Щоб тільки увійшов, а його вже чекають. Де цінують час, проведений з ним, і можна розслабитися, не боячись здатися слабким або, не дай Бог, літнім.
Зателефонував синові і, майже благаючи, попросив нову адресу колишньої дружини. Вислухав заслужено-образливе, але наполягав, повторюючи, що це питання життя і см…ті.
Обмовився, що у нього сьогодні все-таки ювілей. Син трохи пом’якшав і сказав, що мати може бути не одна. Ніякого чоловіка. Просто друг.
– Мама сказала, що вони вчилися разом. Прізвище смішне… Здається, Булкович.
– Булкевич, – поправив Максим, відчувши ревнощі. Так, він був в неї закоханий. Вона тоді багатьом подобалася. Красива, зухвала.
Збиралася заміж за цього Булкевича, а він, Макс, відбив. Давно це було, але настільки “вчора”, що відчувається більшою реальністю, ніж його нове життя з Асею.
Син запитав:
– А для чого тобі це, тату?
Максим здригнувся від забутого звернення і зрозумів, що страшенно за всіма ними скучив. На питання відповів чесно: «
– Не знаю, синку.
Син продиктував нову адресу. Водій, на прохання, зупинився. Максим вийшов, йому не хотілося говорити з Мариною при свідках. Глянув на час – майже дев’ята, але вона ж сова, що поєднувала в собі, для нього, жайворонка.
Він набрав домофон.
Але відповіла не колишня дружина, а чийсь глухуватий голос. Чоловічий. Він сказав, що Марина зайнята.
– Що з нею?! Вона здорова? – занепокоївся Максим. Голос зажадав назватись.
– Та я чоловік, між іншим! А ти, мабуть, пан Булкевич, – прокричав Максим.
«Пан» його нахабно виправив, що чоловік він – колишній, а значить права турбувати Марину не має. Пояснювати, що подруга приймає ванну, не вважав за потрібне.
– Що, стара любов не іржавіє? – з ревнивим сарказмом запитав Максим, налаштувавшись на тривалу перепалку з Булкевичем. Але той коротко відповів:
– Ні, вона стає срібною.
Двері йому так і не відкрили…
