Коли мама познайомилася з моїм чоловіком, у неї стався тектонічний зсув. Виявляється, є чоловіки, які кажуть «ми», а не «я». Зустріч зі свахою-свекрухою була для мами не меншим потрясінням.
У той самий момент, коли мама вже було кинулася цілувати сваті руки на знак подяки за те, що “її недолугу доньку нарешті влаштовано”, свекруха попросила перекласти мамі англійською, що її сину дуже пощастило з дружиною.
Мама почала ловити ротом повітря і важко дихати. Ц помітили всі присутні і занепокоїлися. Шокована мама пролепетала, що не звикла чути хороші слова про невістку від свекрухи.
Коли багато років тому тато привіз знайомити мою маму зі своєю матір’ю, остання кинула крізь зуби, де він таке нещастя відкопав. І мама це почула. Вона була вогненно-руда, вся у веснянках.
Веснянки були навіть на губах, але мама була при цьому кінематографічно гарна. Мама не знала про те, що вона гарна, адже “дівчинці не можна говорити, що вона гарна, щоб вона не стала гулящою.
Мама дуже старалася сподобатися свекрусі. Каторжно працювала на городі, піднімала два замість одного мішка картоплі. Щодня мила крижаною водою з колодязя підлогу в хаті, повністю взяла на себе кухню.
Але бабуся залишалася Сніговою королевою: ряба й ряба, її знецінення було непохитним. Потім моя “ряба” мама доглядала за свекрухою в нашій крихітній квартирі, прибираючи з-під неї все, чим та була сповнена.
Снігова королева пішла на спочинок, так і не сказавши своїй “рябій” невістці дякую. Добре, що сімейні сценарії можна і потрібно переписувати. У більшості випадків під гнітом непідйомного почуття провини.
Ти ніби йдеш проти роду свого. Але їх можна і потрібно переписувати. У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду.
Ролі дівчаток-селянок, у яких був незавидний старт: без паспорта, без точної дати народження і практично без вибору. Мама, яка вважає, що цінність жінки в тому, скільки мішків вона може звалити на плечі.
Бабуся, яка стала сніговою королевою, щоб вижити. Іноді мені буває шкода: як же довго я крутилася, як мені здавалося, вхолосту. Але коли я дивлюся на свою дочку, я розумію, що все не даремно.
Все-таки в доньки був зовсім інший старт. І це, мабуть, найкраще, що я могла для неї зробити. Любити її без умов і завжди говорити їй про це. Жінки мого роду оцінювалися за кількістю картоплі, яку вони можуть підняти. Тепер нас цінують за кількістю любові, яку ми можемо дати.
