Коли мені було 6 років, мені радісно повідомили, що мама поїхала до магазину за сестрою…
Мами не було 12 днів.А потім набігли всякі тітки, сусідки з подарунками та пінетками і всі раділи та дивилися на щось, що лежить на моєму ліжку і постійно позіхає…
Мені сказали, що це тепер моя сестра.
Добре розглянувши “сестру” я задала мамі тільки два питання: “Мам, ти що, в магазині краще вибрати не могла? І чого вона весь час пики корчить?”
Так у моєму житті з’явилася сестра.
Незабаром я зрозуміла, що весь світ, що належав раніше мені, тепер став належати тільки їй. А про мене всі забули. І мене ніхто не любить.
А ще її треба було постійно вигулювати на вулиці. І навшпиньки заходити в мою кімнату, щоб вона не прокинулася.
Скоро вона почала повзати і її треба було відусюди ловити.Один раз я не спіймала.
Мама сильно накричала , а я так і не зрозуміла за що. Не я ж поповзла з дивана на підлогу?
Коли вона почала ходити, я зрозуміла, що тепер все життя я буду найнещаснішою, бо з нею треба всім ділитися: моїми улюбленими іграшками та олівцями і навіть цукерками, що було найстрашніше.
Але ні, найстрашніше було ще попереду: тепер я нікуди не могла піти без неї – це була моя програма. Інакше мене не пускали на вулицю. При цьому, я повинна була стежити, щоб вона не сиділа на землі, не тягнула до рота брудні пальці і не їла всякої гидоти… На першу вимогу “хочу їсти” або “хочу писати” її треба було вести додому.
Ситуація погіршувалась з кожним днем і незабаром вона дісталася моїх скарбів, які діставалися мною у великі свята.
Одного разу, коли я повернулася зі школи, моя помада була зіпсована, тим, що не закрутивши на неї одягли ковпачок.
А моїми тінями була розфарбована якась газета, причому тіні використовувалися як фарби і були розбавлені водою.
Вирішила піти з дому.
Якось вчителька, перевіряючи твори, посміхнулася і, розгорнувши мій зошит перед усім класом, запитала: Що це? Під “цим” мали на увазі два страшні “таргани” (синій і коричневий), які тримали один одного за руки і були любовно намальовані моєю сестрою на весь розворот зошита.
Цілий день думала, коли вона встигла все це зробити та покласти назад у мій портфель?
Вирішила, що прийду додому, знову провчу її, а потім піду з дому.
До глибокої ночі довелося переписувати не тільки “розмальований” твір, а й усі попередні аркуші зошита.
Мама сказала, що вона маленька, а я маю краще стежити за своїми речами. “Точно піду з дому… від цієї світової несправедливості”.
Довго не могла заснути.Ще й тому, що вона уві сні постійно закидала на мене свої руки та ноги або приповзала на мій край двоспального ліжка. А мені було жарко.
А ще вона нічого не знала, їй все треба було показувати і пояснювати і постійно відповідати на безглузді запитання.
І чомусь, коли вона вдома робила гидоту ,і потім мило дивилась на батьків своїми великими очима, їй все прощали.
А я завжди була старша…
Якось настало перше вересня і ми пішли до школи: я – у сьомий, а вона до першого класу.
У школі їй не сподобалося ,і вона поступово (до третього класу) почала носити двійки, і не хотіла вчитися.
А мені було соромно… Я була відмінниця, а її вчили всі мої вчителі.
І прізвище у насбулао однакове.
І довелося мені вчитися заново разом з нею: розбирати правила, змушувати писати красиво в зошитах, вчити разом вірші та робити “домашку”, у тому числі заповнювати замість неї контурні карти про погоду.
І не одна сварка відбулася між нами з приводу : “Хочу на вулицю” і “Ти ще не всі уроки зробила”.
Частіше я перемагала, тому що була фізично сильнішою і могла відібрати ключі.А без них на вулицю не підеш.
Одного разу вона заявила, що уроки всі зробила, а по українській нічого не задавали, тому що вони писали твір.
Коли я непомітно залізла в її портфель, щоб переконатись, так це, чи ні.
Я виявила там твір на тему: “Моя сім’я” з оцінкою 5 /2. У ньому було 36 граматичних помилок, але за змістом вчительці він сподобався.
Так ось найбільший абзац був написаний про мене.
І виглядало це приблизно так: “У мене є старша сестра. Вона для мене найближча за всіх, тому що, скільки я пам’ятаю себе, я завжди разом з нею. Вона ніколи на мене не ображається навіть коли хоче спати. Вона дуже розумна і добра. А ще вона вміє грати на гітарі, а ще коли я була маленька, вона всюди брала мене з собою. Вона витягла в мене з ноги жало і потім мене заспокоювала.
Одягла мені свою куртку, бо було дуже холодно, а потім вона захворіла. А ще вона гарна і на неї заглядається якийсь наречений.
Стане старенькою, я допомагатиму їй у всьому. Зав’язувати шнурки і доглядати, як вона за мною в дитинстві.
А тепер моя сестра вже доросла. І завтра у неї день народження. Хоча різниця між нами 6 років,вона мене дуже любить, а я люблю її.
Щоб там не говорили, ніхто не зрозуміє тебе так, як зрозуміє сестра. Підтримає і потішиться . І мені так подобається, коли я чую фразу: “Ой, ви сестри?!У вас очі однакові!”
Так, у мене багато друзів, чудова сім’я, хороша робота. Але іноді я ловлю себе на думці, яким порожнім могло б бути моє життя, якби не було в ньому цієї чудової і рідної людини.
Якби багато років тому моя мама вирішила б не піти у магазин, де продаються діти.
