— Вона зіпсує тобі репутацію, — сичала мама. — Подумають, що ти така сама, як і Світлана!
Вона навіть не намагалася знизити голос. Світлана в сусідній кімнаті все чудово чула. І, як завжди, втискалася в крісло, ніби могла злитися з його строкатою оббивкою й зникнути.
Вона б і зникла, якби не донька. Її тепле тільце притискало Свету, не давало встати з крісла й вибачитися перед мамою та сестрою за свою погану поведінку.
— Зате зможе платити за квартиру, — прошепотіла у відповідь сестра. – Або ти хочеш, щоб вона залишилася тут і ганьбила тебе? Та й я вже втомилася жити з бабусею, так буде зручніше. А в школі якось дамо раду, я буду її прикривати.
Ось так усе й вирішилося. Света й не сподівалася, що мама прийме її після розлучення, Юра їй ніколи не подобався.
-Будеш потім кусати лікті, – говорила мама. – А буде вже пізно. Май на увазі, у нашій родині не розлучаються, назад я тебе не прийму!
Це Света добре засвоїла. Але що вона могла вдіяти, якщо вже була при надії? Мамі про це, звісно, не сказала, інакше та й на весілля не прийшла б.
-До весілля в ліжко й не думай стрибати! – казала вона. – Дивися на Тетяну, ось зразок для наслідування!
Таня була старшою на вісім років і на той час, як Света вступила до педагогічного, вже викладала в школі. А тепер ось і завуча іноді заміняла. Мама сподівалася, що скоро Таня стане завучем, а звідти до директора недалеко, не дарма ж стільки сил і часу на школу витрачає.
Сім’ї у Тані не було, Світлана думала, що сестра й ні з ким ніколи не зустрічалася. А, може, й справді не зустрічалася.
Сама Света не знала, ким хоче бути, і в педагогічний вступила за маминою вказівкою.
-Станеш такою ж людиною, як Тетяна
Але людиною Света не стала. На першому курсі пофарбувала волосся в рудий колір, на другому проколола пупок, на третьому зробила криве татуювання в дешевому салоні. Мама хапалася за серце і говорила, що Света її поховає своєю поганою поведінкою.
На четвертому курсі Света зустріла Юру, привела його додому знайомитися. А на п’ятому курсі Света зава..ніла і поспішно вийшла заміж.
Спочатку вони з Юрою жили добре. Він, звичайно, часто залишав її саму і йшов гуляти з друзями, але загалом дбав про неї, давав гроші і навіть ходив з нею на УЗД.
Коли народилася донька, Света повністю поринула в несподіване материнство, і Юра почав ревнувати. Казав, що вона мало уваги йому приділяє, тягнув її в ліжко, не розумів, що Світлана поки не може.
Коли доньці виповнилося три роки, Світлана дізналася, що чоловік їй зраджує.
Максималістка за характером, вона цього пробачити не змогла: зібрала речі й приїхала до сестри. Таня орендувала кімнату у буркотливої бабусі, яка зі скрипом дозволила Світлані з дитиною залишитися на тиждень.
За цей тиждень Таня знайшла однокімнатну квартиру, домовилася з директором, щоб Світлану взяли до школи — якраз влітку звільнився вчитель історії, — ще й місце в дитячому садку виб.ла.
Таня могла все, вона така. Але перш ніж почати нове життя, вона відвезла Свету до мами, щоб отримати дозвіл на такі зміни в житті. Таня нічого не робила без дозволу мами.
-Пом’яни моє слово: Светка на тебе дитину свою повісить, а сама побіжить нового кобеля шукати!
-Не повісить. У мене, знаєш, теж особисте життя є.
Навіть крізь стіну Света відчула, як сестра почервоніла. Їй вона таких подробиць не розповідала.
-Та ти що! І хто він?
-Батько одного хлопчика. Вони розлучені, не думай. Ну ось – я ж не можу його до старенької водити… А тут квартира буде, ніби своя, сестра з племінницею – відразу ясно, що я сімейна.
-Це ти добре придумала! Тільки Светку з ним не знайомь – забере.
-Та ну тебе, мамо, кому ця Светка потрібна!
Светка була потрібна чоловікові. На розлучення вона вже подала, але суд тільки через місяць, дали час на примирення. Він писав їй, дзвонив, пробачення просив. Але Света йому не відповідала.
Отримавши благословення від мами, сестри повернулися до міста. Переїхали в квартиру, яку орендувала Таня, владнали справи з дитячим садком, і Світлана пішла на роботу. До цього вона тільки на практиці вела уроки і спочатку злякалася, не знала, як себе поводити.
Але діти знали, чия вона сестра, і на уроках не галасували, слухалися Свету. Не те, щоб вона особливо хотіла бути вчителькою, але розповідати щось їй подобалося, а історію вона завжди любила. Тож робота з часом їй припала до душі.
Була лише одна проблема: донька постійно хворіла, і доводилося брати лікарняний.
-А що, не можна дати їй таблетку і відправити в садок? – запитала Таня, коли дівчинка захворіла через два тижні після того, як минула попередня хвороба. – Хто ж буде готувати уроки? Кінець чверті на носі!
-Гаразд, спробуємо.
У підсумку дочка три тижні ходила в садок з кашлем. Вихователька лаялася, але не виганяла: багато хто так ходив. Але коли під Новий рік температура підскочила, Світлані довелося взяти лікарняний.
-Скажи Марині Петрівні, – попросила вона Таню.
-Сама скажи. Соромитися ще за тебе!
-Чому соромитися?
-Та тому. Зараз підготовка до Нового року, квартал короткий, а ти знову на лікарняному. Скільки можна! Ще я, не дай Боже, заражуся!
Світлані було соромно – стільки проблем створює сестрі! На лікарняному ще й отримувала менше, добре хоч аліменти чоловік платив.
З Юрою вони розлучилися в жовтні. Дочку він відвідував іноді, гуляв з нею у дворі, до квартири Таня його не пускала.
За квартиру платили порівну. На гігієну та основні продукти теж скидалися. Таня все чітко рахувала. Решту купували кожна на свої гроші: Світлана — все для доньки, Таня — собі якісь смаколики. В принципі, було терпимо, якби не лікарняні.
-Може, я знайду підробіток на вечір? – запитала Света у сестри. – Годинку-дві-три?
-Ага, а я з твоєю хворою донькою сидіти, щоб заразитися? Я нянькою не наймалася!
На Новий рік поїхали до мами. У Тані й справді з’явився кавалер, з яким вона іноді ходила в театр або в ресторан, але Новий рік він святкував із сином.
Юра теж просився зустріти Новий рік із донькою, але це виходило і разом зі Светою, а вона, зрозуміло, не збиралася зустрічати з ним Новий рік.
-З коханкою своєю зустрічай, – відрізала вона.
-Та немає у мене ніякої коханки!
Мама хвалила Таню, яка вона великодушна, допомагає сестрі, і лаяла Свету, що та пішла від чоловіка: могла б і потерпіти, що такого – збігав набік. Так собі минув Новий рік.
А після Нового року дочка взагалі весь час хворіла: один лікарняний, інший… Таня вже відкрито говорила, що з цим треба щось робити, мовляв, директорка підходила до неї і пропонувала відправити дівчинку до бабусі.
-Тільки цього мамі не вистачало! – вигукувала вона.
Лютий видався теплим, але сніжним. Света тільки-но вийшла на роботу, як донька знову захворіла. Педіатр сказала, що їй це не подобається, і відправила на якийсь додатковий аналіз сечі.
У дитячій поліклініці його не робили, довелося везти до дорослої. Сніг засипав місто з самого ранку, створюючи на дорозі безнадійні затори. Простіше було йти пішки, що Світлана й зробила: розтоптувала мокрий сніг ногами, обганяючи сумні тролейбуси.
Результати аналізу видавали у спеціальному вікні, зовсім без черг, що було для Світлани незвично. Вона вдивлялася в дрібні літери, але, ще не прочитавши, вже розуміла, що нічого хорошого: еритроцити, лейкоцити, циліндри…
— Чорт! — виривається у неї, і старенька в засипаній снігом хутряній шапці відскочила вбік.
– Чорт, чорт, чорт!
Від злості й відчаю в неї виринули сльози. Вона вийшла на вулицю, щоб сльози змішалися з пухнастим снігом, перетворившись на сірі розводи на щоках. Даремно фарбувала очі, адже знала, що буде сніг.
-Це надовго? – запитала вона наступного дня у педіатра.
Педіатр роздратовано подивилася на Свету.
-У вашої доньки запалення нирок. Зараз пропишемо антибіотики на тиждень, потім перездамо аналізи.
Два тижні. Ось скільки доведеться сидіти вдома. Света ледве стримувала сльози, лише вдома дала їм волю, скаржачись сестрі.
— Та що в тебе за донька! — обурилася Таня. — Ми з тобою в дитинстві зовсім не хворіли. Загартуй її, чи що! Може, треба спати з відкритим вікном?
Мама мала рацію: Света зіпсує сестрі репутацію і життя заразом. А дочці зіпсує здоров’я. Вже зіпсувала.
Рішення прийшло раптово, ніби лежало на поверхні. Света набрала номер Юри та запитала:
— У тебе хтось є?
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, жінка.
-Світланко, нікого немає. Ти ж знаєш, я тебе люблю.
-Гаразд. Добре. Юра, я так більше не можу. Таня на мене злиться, директорка вже не може терпіти, мама собак спускає. А наша дівчинка весь час хворіє. Можна я до тебе повернуся? Звільнюся з роботи, буду на твоєму комп’ютері вдома щось робити?
Звичайно, Юра міг не погодитися. Але він погодився.
-Я хоч зараз за вами приїду! Можна?
-Можна…
Коли Таня почула, що Света звільняється і повертається до чоловіка, вона накинулася на неї не гірше за маму.
-Ти не можеш так вчинити!
-Можу.
-А як я за квартиру платитиму?
-У тебе ж є чоловік, нехай він платить.
-Светка, не дури! Тебе після такого в жодну школу не візьмуть! Не можна йти посеред року.
-А я не хочу в школу.
-І кому ти будеш потрібна! Не хоче вона…
-Тань, я все вирішила. Ось коли у тебе будуть діти, ти зрозумієш.
-Повертатися до чоловіка, який тобі зрадив? Ніколи не зрозумію!
Світлана лише знизала плечима. Зраджував, не зраджував. Яка тепер різниця.
Мама, звичайно, приєдналася до Тані: говорила, що Света невдячна, що вона не має права зараз кидати сестру. Але Света і це витримала. Раз вже вона погана, то й буде поганою.
У квартирі у Юри був, звичайно, безлад, справжня берлога холостяка. Умудрився ж за півроку. Света швидко навела там порядок, знайшла роботу через інтернет, донька майже перестала хворіти.
Юру вона пробачила не відразу, а через два роки, коли мама захворіла, а Таня не могла її взяти до себе: щойно вийшла заміж за того самого чоловіка, а він був проти тещі в домі. Юра не був проти, навіть обговорювати нічого не став: посадив Свету з донькою в машину і відвіз до мами в село. Ось тоді Света його і пробачила.
