– Дивись у мене! – погрожувала мати. – Тільки спробуй! Інго!
– Що?!
– Куди ти пішла?
– На заняття. Малювати.
– Точно? – мама підозріло примружилася.
– Мамо! – Інга звела очі до стелі й відчула, що ось-ось розплачеться.
– Галю, ну, справді! Не треба так із дівчинкою, – докірливо сказала Клавдія Матвіївна.
– Я її мати. Мені краще знати, як із нею треба! – заявила Галя.
– А я твоя мати. І теж багато всього знаю, – сумно посміхнулася Клавдія Матвіївна. – Не треба перекладати на дитину свої гріхи. Що ж поробиш, коли доля так розпорядилася? Навіщо їй весь час про це нагадувати?
– Про всяк випадок, – не здавалася Галя. – Нехай буде готова до реалій життя…
За Інгою давно зачинилися двері. Дівчинка пішла на заняття з малювання, схлипуючи і змахуючи сльози, а мати Клавдія Матвіївна (бабуся Інги) та донька ще довго сперечалися, згадували минуле, яке й започаткувало нескінченні підозри Галі та прискіпування до Інги. Яке зробило життя дівчинки нестерпним.
…П’ятнадцять років тому Галя привела у світ Інгу від хлопця, якого кохала шалено. Вона щойно закінчила школу, подала документи до вишу, але потім усе пішло шкереберть.
Галя чекала на дитину, а хлопець зник у невідомому напрямку, щойно дізнався цю новину. Номер телефону змінив. На зв’язок не виходив. Виявилося, що дурненька Галя навіть не знала, де він живе. Не знала, де вчиться. Знала тільки, що йому двадцять років.
Самій їй тільки в травні виповнилося вісімнадцять, і хлопець двадцяти років їй здавався шалено дорослим. Наївна Галя повністю покладалася на нього, вірила йому.
Зустрічалися тільки в Галі вдома, коли Клавдія Матвіївна була на роботі. Про себе хлопець нічого не розповідав, відбувався жартами й примовками. А потім…
Галя приховала від матері про дитину. Ще одна дурість. Вона деякий час узагалі не зрозуміла, що чекає на дитину. Потім усе чекала, що хлопець одумається і запропонує Галі вийти за нього заміж. Потім ще чогось чекала. Мучилася, боялася, а потім було вже пізно.
Інститут довелося відкласти. Вступити вступила, але відучилася тільки перший курс і то не до кінця. Потім пішла в академічну відпустку.
Клавдія Максимівна звинувачувала себе. Вважала, що недогледіла, що проґавила доньку. Що надто багато працювала, втомлювалася, мало проводила часу з дочкою. Не було в них часу на задушевні бесіди і посиденьки. А інакше як могло так статися, що вона дізналася про диттну від дочки тільки на четвертому місяці?
У Галі ж настало “прозріння”. Вона журилася, що була такою дурною і наївною, її мучила думка про те, що хлопець, напевно, сміявся над нею і сміється зараз. Вона вирішила нізащо більше не довіряти чоловікам…
Клавдія Матвіївна дуже допомагала доньці з малятком. Звільнилася зі своєї роботи, пішла прибиральницею в школу, що була біля будинку, щоб не потрібно було надовго відлучатися. Галя змогла закінчити інститут, влаштуватися на роботу. Не змогла тільки вийти заміж: ця тема була для неї закрита.
Мати часто розмовляла з нею про це, але Галя залишалася при своїй думці. Образа на чоловіків глибоко ранила її душу.
Дівчинка підростала. І Галя все частіше починала турбуватися з приводу її долі.
– Їм потрібно тільки одне, – заявляла вона чотирнадцятирічній Інзі. – Ніколи не можна втрачати пильності. Жоден засіб не оберігає на сто відсотків. Усяке може трапитися. Слухай мене. Мати поганого не порадить. На гіркому досвіді пройдено. Не хочу тобі такої долі.
Тільки Інга абсолютно не цікавилася темою кохання і відносин. Вона була від цього неймовірно далека. Дівчинка дуже любила малювати. Малювала буквально на всьому: на зошитах, на обривках листочків із блокнота. Бабуся їй подарувала гарні фарби і відвела на курси з малювання. Галя бурчала. Вона була проти.
– Звідки нам знати, куди вона ходить? Пішла, а може з цими фарбами з хлопцем якимсь шляется?
– Ну, навіщо ти так? – докоряла Клавдія Матвіївна. – Інга не така. Ти ж бачиш. Не дружить навіть ні з ким. Дівчата з її класу дивлюся, щосили гуляють парами, а наша все одна, та не гуляє. Тільки на заняття ходить. Та вона дитина ще! Мультики он, любить зовсім дитячі, малює квіти та фрукти. А дехто і в її віці вже чорт-зна-що коїть… Набачилася я в школі всякого…
Галя мовчала і тільки хитала головою. Вона теж була така: тиха, домашня. Даремно мати їй довіряла. Знала б вона! Ось тому й не можна втрачати пильності.
– Навіщо тобі солоний огірок, навіщо?! – Галя зривалася на вереск.
Вона насмажила картоплі й Інга попросила солоний огірочок. Ніколи не любила, а тут раптом захотіла. Тремтячими руками Галя дістала з шухляди свого столу тест і буквально змусила доньку пройти “перевірку”.
Клавдія Максимівна, яка прийшла з роботи, застала онуку в сльозах. Вона сиділа в кімнаті за столом і на акварельний малюнок, який лежав перед нею, капали великі сльози. Бабусі стало неймовірно шкода дівчинку. Вона обійняла її, як маленьку і притиснула до себе.
– Мама змусила мене зробити тест. Бабусю, хіба я схожа на таку?
– Звичайно, ні, дівчинко моя! Не плач, люба, все буде добре, – вона гладила дівчинку по голівці й сама готова була розридатися.
– У мене повно цих тестів! – заявила Галя Клавдії Матвіївні. – Іду повз аптеку і купую. Хіба мало що? Однак усе одно не заспокоюся, поки в неї ці дні не почнуться…
– Галю. Так не можна, – вмовляла мати.
– Не втручайся! Навіщо їй огірок знадобився солоний?Га? Вона зроду їх не їла…
Інга вже й не знала, що їй їсти. Мати стежила буквально за всім. За будь-якими змінами і “відхиленнями від норми”.
Дівчинка була дуже худа, їла мало. Але іноді могла ні з того, ні з сього зжерти цілком шоколадку, подаровану бабусею або матір’ю на свято. Або шматочок солоного оселедця запити солодким чаєм. І тут же у Галі виникали підозри.
То дочка їй здавалася надмірно блідою. То здавалося, що вона приховує нудоту і тому в неї поганий апетит. Одного разу Інга не витримала і розплакалася. Кричала на матір, звинувачувала її у своєму зіпсованому дитинстві, з нею сталася справжня істерика.
Тоді Галина злякалася по-справжньому. Вона вирішила, що саме так і відбуваються зміни настрою жінки при надії через гормональні зрушення. Знову тест. Знову одна смужка. І знову недовіра.
– Залишишся одна з дитиною! Він кине тебе! Не думай, що він візьме тебе заміж. Їм тільки одне треба! А потім вони зникають. І взагалі! Тобі ще вісімнадцяти немає! Я його до в’язниці засаджу! Хто він? Зізнавайся! – Галя кричала на доньку.
А Інга дивилася на матір і думала, що та не в собі. Абсолютно точно. Адже вона не подавала жодного приводу! З чого мати її весь час перевіряє? Їй і відповісти то було нічого.
Усе про що вона думала, це був вдалий вступ до інституту. Дівчинка мріяла стати архітектором.
Інзі здавалося, що було б простіше, якби вона, і справді, вже чекала на дитину, щоб мати нарешті заспокоїлася, що найстрашніші її підозри справдилися і більше нічого статися не може…
А Клавдії Матвіївні було шкода їх обох: і доньку, і онуку. Вона розуміла і співчувала, і тій, і іншій, і тому металася між ними, не знаючи, чим допомогти.
Невдовзі така можливість випала. Інга закінчувала школу й обрала ВНЗ. В іншому місті.
Галя – ні в яку. Вона хотіла, щоб донька навчалася поруч, зовсім в іншому інституті й перебувала під її наглядом. Дівчинка плакала цілими днями. Тоді бабуся наважилася і поки Галя була на роботі, дала Інзі грошей, і від щирого серця побажавши удачі, відправила в сусіднє місто вступати туди, куди вона задумала. Купила квиток і посадила на електричку.
Дізнавшись, що дочка втекла, Галя була у нестямі. Вона метушилася і починала кричати і плакати, проклинаючи долю, дочку і матір одночасно. Пророкуючи все найгірше.
– Вона кине навчання! Не довчиться і дитину принесе! Я уявляю, що там коїться в гуртожитках! Я не буду сидіти з її дитиною, якщо вона в подолі принесе, чуєш! – зло виблискувала вона очима. – Самі розбирайтеся, раз такі розумні й дорослі.
Але Клавдія Матвіївна все одно вважала, що вчинила правильно. Дівчинку треба було рятувати. Чотири роки нескінченних перевірок похитнули психіку онучки. Вона вже всерйоз турбувалася за її здоров’я.
В інституті Інга вчилася на відмінно. Крім того, вона писала на замовлення портрети, непогано на цьому заробляючи. Щоправда бабуся все одно регулярно висилала їй гроші. Галя ж робила це тільки у свята і, як і раніше, цікавилася лише одним. У них уже увійшло в звичку те, що коли Інга дзвонила, то насамперед повідомляла, що дитини в неї не буде, а потім розповідала всі інші новини.
Закінчивши навчання, Інга стала знімати в тому місті квартиру. Вона вирішила додому не повертатися. Бабуся її рішення підтримала. Вона розповіла, що мати потихеньку притихла. Тему дитини стала забувати і майже не піднімала. Навіть навпаки, почала заводити розмови про те, що пора б, мовляв, доньці заміж.
– Ні, бабусю, – заявила Інга Клавдії Матвіївні телефоном. – Не хочу поки що. У мене інші плани. Дуже багато ідей. Я ж людина творча…
Клавдія Матвіївна була рада за онуку. Та була талановита, красива, самодостатня, але ось саме сфера стосунків, судячи з усього, не хвилювала її ніяк. Бабуся всерйоз почала хвилюватися, чи не відбила мати своїми побоюваннями в Інги всяке бажання мати сім’ю?
– Я не при надії, – звично повідомила Інга матері під час чергового дзвінка.
Але мати чомусь не зраділа, а розплакалася. Вона сказала, що дуже скучила за донькою і дуже просила її приїхати.
– Пробач, донечко, пробач… Мабуть, я була не права, що так тиснула на тебе, – Галя обіймала Інгу і плакала.
– Ось яка розумниця ти в мене виросла! А я… Я весь час підозрювала тебе, Бог знає в чому. Плутала твоє життя зі своїм. Мені здавалося, що тобі дістанеться доля ще гірша за мою, і я хотіла захистити тебе. Але, напевно, перестаралася.
Я багато думала на цю тему останнім часом. Може на нашій родині лежить прокляття? Тепер мене турбує, що ти залишишся одна, так само як я, як бабуся. Чому ми всі самотні? Чому ти ніяк не вийдеш заміж? Навіть ні з ким не зустрічаєшся?
– Тебе більше не лякає,що в мене може бути дитина? – тихо запитала донька.
Інзі раптом стало шкода матір. Скільки сивого волосся вона собі нажила від цих переживань? І себе. Скільки ночей вона проплакала через її безпідставні підозри? Однак тепер це все було неважливо. Вона виросла. Їй виповнилося двадцять вісім років.
– Доню, я… Я боюся.
– Що тепер боятися? Ти все моє дитинство боялася… Ці тести… Це було так принизливо. Я ледь з глузду не зійшла від твоєї пильності. Ну, все. Виросла. Дитину у світ не привела. Заспокойся. Можеш тепер не боятися.
– Я боюся, що ти ніколи не вийдеш заміж. Ніколи не зможеш покохати. І що раптом ти взагалі не зможеш мати дитину? Або, можливо, щось трапиться і…
– Мамо. Будь ласка. Живи своїм життям, добре? Я якось далі сама, гаразд?
Розійшлися вони не дуже добре. Галя весь час плакала, донька мовчала, проте з бабусею вони про щось перешіптувалися, і від того Галі ставало ще гірше…
– Ну й добре, онучко. Я рада. Тільки матері скажи сама, – сказала Клавдія Матвіївна телефоном приблизно через півроку.
Інга зателефонувала їй, щоб повідомити про те, що вона скоро виходить заміж. Однак матері їй чомусь не хотілося про це розповідати.
– А жити будемо в його квартирі. Вона велика. Вирішили одразу дітей не заводити. Будемо кар’єру будувати. У нього хороші перспективи й у мене теж. Ми обидва творчі люди, художники. Загалом, усе добре бабусю, не хвилюйся, – розповідала Інга.
– Інго. Ти чуєш, що я кажу? Обов’язково скажи матері, – суворо промовила Клавдія Матвіївна.
– Добре, – зітхнула Інга, – Я постараюся. Тільки не зараз. Ну, потім якось, гаразд? Ми ж усе одно не збираємося влаштовувати весілля. Сходимо в РАЦС і все. Ми вирішили, що це не головне. Ми хочемо вкласти гроші в один спільний проект.
Звісно ж, Інга розповіла матері про весілля. Адже про це так просила бабуся! Тільки все одно між матір’ю і донькою ще довго зберігалася дистанція і якась відчуженість. Мабуть, це була пам’ять про ті тести…
