Лідія Аркадіївна завжди була жінкою самостійною і серйозною. Багато років тому вона розлучилася з чоловіком, одна виростила доньку Аліну, оплатила їй навчання і весілля і нарешті змогла почати збирати на свою мрію. Лідія Аркадіївна була педагогом, зараз обіймала посаду директора школи.
Вона мріяла в шістдесят п’ять років піти на заслужений відпочинок і купити будиночок біля моря в тихому місці, де не буде вічного шуму і нескінченних натовпів туристів. Про це знали всі близькі.
– Мамо, як чудово ти придумала! – захоплювалася Аліна. – Ми зможемо приїжджати до тебе з Сергієм і онуками у відпустку.
– Поки, як я розумію, онуки не плануються? – зітхала Лідія Аркадіївна. – Що твій Сергій взагалі думає? Вам скоро по сорок років, ні кута,ні дітей.
– Зараз складно купити житло! – обурювалася Аліна. – І взагалі, ти занадто скептично проти нього налаштована. А мій чоловік старається.
– Ага, як не прийду, він все в комп’ютері сидить в навушниках в іграх своїх! – обурилася Лідія Аркадіївна. – Твій Сергій буде спокійно жити і в коробці від холодильника, якщо туди інтернет провести.
Донька ображалася, а Лідія Аркадіївна розуміла, що більше не може все вивозити на своїх плечах. Пенсійного віку вона вже досягла і тепер захоплено дивилася будинки, виставлені на продаж, намагаючись відкладати буквально кожну копійку. Тим часом комунальні платежі зростали такими темпами, що квартира поступово перетворилася на розкіш, а гаряча ванна – на привілей, який можна було дозволити собі не щодня.
Та ще й на роботі виникали проблеми. До них у школу прислали працювати дочку начальниці відділу освіти Карину, тій було сорок років, і вона явно мітила в директорське крісло, неделікатно натякаючи на це Лідії Аркадіївні.
– Ви ж самі кажете, молодим всюди дорога! – заявляла їй Карина. – А самі вчепилися в цю посаду і нікого туди не пускаєте.
– Кариночко, я допрацюю скільки зможу, і нехай вже хтось інший цей прапор підхоплює, – посміхалася їй Лідія Аркадіївна. – Ти попрацюй хоч пару років, у справи вникни.
– Знаєте, я починаю думати, що ви взагалі і не збираєтеся йти! – заявила їй Карина. – Треба маму попросити влаштувати перевірку вашої діяльності.
– Давай, а я їй покажу невідповідність твоєї реальної зайнятості та звітів. Хочеш, почнемо фіксувати всі уроки, з яких ти дітей відпускала? – поцікавилася Лідія Аркадіївна і нажила собі ворога.
Тепер в її школі перевірки йшли одна за одною, мабуть, Карині дуже хотілося директорську зарплату.
А Лідія Аркадіївна рахувала дні до того моменту, коли їй все-таки вистачить на покупку того самого будиночка. Свою квартиру вона планувала залишити дочці та її недолугому чоловікові в надії, що у них хоч так з’являться онуки.
У самий розпал конфлікту з Кариною після виснажливої низки перевірок в гості до Лідії Аркадіївни одного разу нагрянули дочка з зятем. Поводилися вони немов дві лисиці в курнику, весь час викручувалися, посміхалися і перезиралися. Нарешті Лідія Аркадіївна не витримала:
– Та годі вже, кажіть, що відбувається.
– Мамо, розумієш, нам більше немає на кого розраховувати, – урочисто почала Аліна. – Ми вирішили брати іпотеку. Тим більше я при надії, термін маленький.
– Чудова новина! – зраділа Лідія Аркадіївна. – Тепер зрозуміло, чого ви такі загадкові. А від мене чого хочете?
– Нам не вистачає всього лише першого внеску, – заканючила дочка. – Мамочко, ми ж знаємо, у тебе є гроші. Якщо зараз не внести, квартира піде.
– А у вас самих скільки накопичено? – поцікавилася Лідія Аркадіївна. – Для мене це солідна сума, через яку доведеться ще відкласти вихід на пенсію.
– Мамо, у нас нічого немає, але Сергій обов’язково заробить, – весело казала Аліна, косячись на чоловіка. – Він мені обіцяв.
– Ну не знаю, – зітхнула Лідія Аркадіївна, – досі не заробив, а тут раптом все зміниться?
– Мамусю, ну хочеш, я на коліна стану? – продовжувала тріщати Аліна. – Ну це востаннє я тебе про щось прошу. Тільки не заводь знову свою платівку про оплату нашого весілля і мого навчання. Просто скажи, можеш дати гроші чи ні.
– Добре, я дам вам ці гроші, – зітхнула Лідія Аркадіївна, у якої сильно боліла голова. – Коли вони потрібні?
– Чим швидше, тим краще, нас ріелтор квапить, – посміхнулася Аліна.
Зять слідом за дружиною просвітлів обличчям.
Домігшись згоди на передачу грошей, вони майже відразу пішли, Лідія Аркадіївна випила чай з лимоном, намагаючись вгамувати головний біль, і задумалася про те, що новину про дитину сприйняла побіжно. Хоча це було великою подією, але самі Аліна і Сергій, мабуть, не надавали цьому великого значення.
Наступного дня з самого ранку дочка і зять поперемінно мучили її дзвінками, запитуючи, чи встигла жінка вже сходити в банк і зняти гроші. Лідія Аркадіївна злилася, але в обідню перерву все ж сходила у відділення, де їй довелося чекати велику чергу.
– Створили ви мені зайві проблеми, – сказала вона Аліні ввечері.
– Ну, матусю, зате ти це зробила, – обняла Лідію Аркадіївну дочка. – Це найголовніше. До речі, давай їх швидше, і я поїду.
– У вас що, ріелтор ночами працює? – посміхнулася її мати. – Ні, Аліно, при всій любові, гроші тобі і Сергію я дам тільки під розписку від вас обох.
– Та що ти ще вигадала? Ми просили не в борг, а назовсім! – обурилася Аліна.
– Ну ось. Виділіть мені частку в купленій квартирі, – посміхнулася Лідія Аркадіївна. – Вважай, що це страховка, надивилася я на недобросовісних чоловіків своїх подруг при розлученні.
– Сергій на таке не погодиться, – тут же заявила Аліна. – Його і так ображає твоє ставлення. Наче він нікчемна людина.
– А так і є, – посміхнулася Лідія Аркадіївна. – Так що, вам потрібні гроші чи ні?
Неохоче Аліна покинула будинок матері і пізніше повернулася з ще більш незадоволеним Сергієм. Той швидко підписав складений тещею папір, потім довго і ретельно перераховував гроші, демонстративно косячись на Лідію Аркадіївну. Тій було неприємно, але довелося потерпіти.
Після передачі грошей дочка не показувалася більше місяця, на дзвінки відповідала коротко.
Лідія Аркадіївна відчувала, що справа нечиста, і одного разу приїхала до дочки і зятя, щоб поговорити. На роботі в той день у неї вже відбулася розмова на підвищених тонах. Настрій був напружений, а тут ще й Аліна з порога заявила матері:
– Тільки недовго, нам скоро йти.
– Ну, звичайно, а як поживає квартира? Ви її вже купили, можу я поглянути на документи?
– Ні ще, мамо, – винувато почервоніла Аліна. – Розумієш, там у продавця якісь проблеми з альтернативною угодою.
– Ну давайте хоч на огляд з’їздимо? – запропонувала Лідія Аркадіївна. – І взагалі, якщо гроші не витрачені, нехай лежать у мене.
– А їх немає, – буркнув Сергій, – ми аванс внесли, щоб квартиру ніхто не забронював.
– Усю суму. Аванси за квартири обчислюються в кілька тисяч? – ахнула Лідія Аркадіївна. – Дайте-но мені телефон цього ріелтора.
– Це знайомий Сергія, мамо, – швидко заговорила Аліна. – Йому ніколи, нема чого турбувати зайняту людину через дрібниці.
Зрозуміло, Лідію Аркадіївну ці пояснення не влаштували, і вона зажадала, щоб дочка і зять завершили покупку або повернули гроші. Але дочка ошелешила проханням.
– Мамо, нам потрібно ще стільки ж.
Лідія Аркадіївна деякий час приголомшено дивилася на Аліну і Сергія, а потім поцікавилася:
– Ви думаєте, у мене друкарський верстат, чи що, в коморі? Самі нічого за роки шлюбу не накопичили, тільки вимагаєте.
– Але, мамо, ми подумали, що можемо обійтися і без іпотеки, якщо ти додаси грошей.
Лідія Аркадіївна докірливо подивилася на дочку і зятя, взулася і вийшла за двері. За її спиною клацнув замок, а потім з-за дверей почулися злі голоси. Аліна і Сергій явно сварилися. Сама не знаючи навіщо, Лідія Аркадіївна припала до замкової щілини, щоб краще чути. На щастя, двері були, старі, дерев’яні, без шумоізоляції, вони чудово пропускали всі звуки.
– Ти ж бачиш, у неї є гроші! – кричав Сергій. – Потрібно придумати, як їх виманити.
– У квартиру мама вже не повірить, – зітхнула Аліна.
– Тисни на те, що в нас буде дитина, не знаю, поплач! – закричав на дружину Сергій. – Взагалі, чому я повинен один з цим розбиратися?
– Може, тому, що це твої борги?! – накинулася на нього Аліна. – А я ще й матері брешу про дитину. Страшно подумати, що почнеться, коли все розкриється.
– А якщо ми гроші не віддамо, я взагалі не знаю, що буде, – насідав на неї Сергій. – Мені кредитори вже всі телефони пообривали.
– Нема чого було захоплюватися цими дурними іграми. Якби я раніше про все дізналася, – простогнала Аліна. – Взагалі б з тобою не зв’язувалася, з ігроманом.
– Але тепер ми в одному човні, якщо зі мною щось трапиться, спитають з тебе, – посміхнувся Сергій.
Лідія Аркадіївна зрозуміла, який спектакль перед нею до цього розіграли. І все життя, ці накопичення, посада директора школи раптом стали неважливими. На ватних ногах вона спустилася сходами у двір, не пам’ятала, як дісталася додому.
Наступного ранку Лідія Аркадіївна написала заяву на звільнення і пішла на лікарняний.
У школу якраз нагрянула чергова перевірка, учасники якої поводилися по-хамськи. Лідія Аркадіївна хвацько висунула Карину на посаду директора і з насолодою дізнавалася, як та вислуховує претензії перевіряючих.
Потім Лідія Аркадіївна зателефонувала подрузі юності, та якраз жила в Одеській області,біля моря, і домовилася приїхати до неї погостювати.
Лише після цього Лідія Аркадіївна поїхала до дочки з візитом, Аліна з нудьгуючим виглядом відчинила двері і сказала:
– Мамо, квартиру ми поки не купили, тебе першу запросимо на новосілля. Чи ти вирішила грошей дати?
– Ні, я прийшла сказати, що їду, зі школи звільнилася.
– Як це, а квартира? І куди ти зібралася?
– Знаєш, я думала, ось переїду, а ви займете мою квартиру. Але зрозуміла, що ігроману і брехунові залишати абсолютно нічого не хочу. Тому квартира буде продана, а гроші я додам до своїх накопичень. І все-таки здійсню мрію.
– Ти що, нас підслуховувала?! – обурено накинулася на матір Аліна. – І не соромно так поводитися?
– А брехати мені і виманювати гроші тобі як? Не соромно було, донечко? – поцікавилася Лідія Аркадіївна.
– Це все Сергій, – почала звалювати провину на чоловіка Аліна. – Він мене обдурив, а потім змусив тобі брехати.
– У будь-якому випадку грошей, я так розумію, немає, – відповіла їй Лідія Аркадіївна. – А ось розписка у мене є.
– Мамо, ми борги його роздали, і цього навіть не вистачило, – зітхнула Аліна. – Я не знаю, що робити.
– Розлучатися. Я куплю тобі кімнату, будеш працювати і потихеньку виплачувати мені свою частину боргу.
Пробачати цей вчинок і робити вигляд, що грошей не було, ніхто не стане, – відповіла дочці Лідія Аркадіївна. – Інакше я подам до суду, будете виплачувати примусово.
Після цієї розмови вона взяла квиток на найближчий потяг. Два тижні біля моря дозволили подивитися величезну кількість будинків. І нарешті вона визначилася з вибором і домовилася про угоду, навіть внесла аванс, але не фальшивий, а справжній.
Донька розлучилася з чоловіком, живе в купленій їй кімнаті в гуртожитку. Від неї мати отримує регулярні перекази, а ось колишній зять платити нічого не збирається. Лідія Аркадіївна вважає, що вони обидва отримали гідний урок.
