Як чудово все починалося! Тамара від душі раділа тому, як усе складалося в житті єдиного сина. Нарешті, Олександр і Настуся вирішили одружитися.
Підготовка, передвесільні клопоти і хвилювання – все це залишилося позаду. Прекрасне свято вийшло. Тамара милувалася гарною парою, від душі веселилася, навіть у конкурсах узяла участь. Радіючи, мати нареченого не відразу помітила, що її чоловік Микола вже був добре під градусом. Взагалі-то, зазвичай Микола вживав мало, але цього дня, мабуть, дав слабину.
“Зазвичай, якщо таке трапляється, то йде спати або сидить собі тихенько, – раптом подумала Тамара, – а тут прямо розговорився”.
Жінка не чула, про що розмовляє чоловік із батьками нареченої, але чомусь захвилювалася. Та й сваха якось дивно поглядала на неї.
Микола не зупинявся, він закидував чарку за чаркою. Раніше за ним такого не водилося, тому Тамара й не знала, як у таких випадках поводяться дружини. Ну не відбирати ж чарку в дорослої людини!
У якийсь момент, коли тамада запросила на сцену охочих сказати добрі слова молодим, Микола попрямував до мікрофона. Ось тільки те, що він почав говорити, збентежило всіх присутніх у залі.
– Ех, Сашко-Сашко! – голосом, сповненим трагізму, вимовив Микола. – Чудовий ти хлопець, шкода не мій син!
У залі почалося хвилювання, усі відчули себе ніяково. Тамара залилася фарбою сорому й подивилася на сина. Олександр був просто в ступорі, не знаючи, як реагувати на випад з боку батька. Наречена нетямущо переводила погляд зі свого нареченого на Миколу, що говорив зі сцени дивні слова.
Тамара кинулася до чоловіка, щоб відвести його зі сцени. Їй це вдалося, от тільки провокаційна фраза була вже виголошена. Відволікти присутніх на щось інше не було можливим, хоча тамада відчайдушно намагалася повернути свято у веселе русло.
– Ти що несеш? – зашипіла Тамара, виводячи чоловіка із залу. – Зганьбив мене і Сашка! Що це на тебе знайшло?
– Томе, – дивлячись, сповненими смутку очима, вимовив Микола, – я завжди це знав. А мовчав, тому що кохав, шалено кохав.
– Яке ж це кохання, що ти на весіллі власного сина вимовив цю нісенітницю! – вигукнула дружина. – Сашко вилитий ти!
Микола усміхнувся. Його завжди дратувало, коли він чув від інших людей ці слова. Йому зовсім не хотілося мати щось спільне з тим собакою, від якого Тамара нагуляла сина.
– Том, я все знаю, – промуркотів чоловік, обіймаючи дружину, – завжди знав. І мати моя мені казала, що Сашко не від мене, і батя казав. А я, дурень, кохав… і кохав.
– Ти жалюгідна нікчема! – обурилася Тамара, відштовхуючи від себе чоловіка. Як же він їй був огидний у той момент. Але ж вона завжди поважала свого тихого, спокійного чоловіка за розсудливість і благородство.
Багато років тому вона вибрала Миколу серед інших претендентів на її серце, будучи впевненою, що він гідна і порядна людина.
Микола щось промямлив у відповідь, але Тамара не стала продовжувати з ним розмову. Вона побачила, що чоловік попрямував прямо до своїх батьків і усміхнулася. Ось-ось, нехай сидить тепер із тими, хто все життя налаштовував сина проти неї.
Тамада продовжувала розважати гостей. Тамара ж, побачивши, що Олександр тримається молодцем, хоча й, імовірно, засмучений, трохи заспокоїлася. Чомусь вона вдарилася у спогади про те, як двадцять п’ять років тому була нареченою на такому ж святі.
Згадала вона про дні своєї яскравої молодості, які безповоротно канули в минуле.
***
Томка була яскравою, чарівною дівчиною з ямочками на щічках. Характером вирізнялася веселим, хоча й норовливим. Тамарі подобалося модно одягатися, вона із задоволенням вбиралася у відверті сукні, носила підбори.
Ах, скільки чоловічих сердець було поранено пострілом пронизливих синіх очей, обрамлених чорними пухнастими віями.
У Тамари була чудова фігура, яку вона вдало підкреслювала. Дівчина чудово танцювала, і на дискотеках була завжди зіркою танцполу.
А які в неї були шанувальники! Коли подруги Томи могли про це тільки мріяти, заможні чоловіки водили її ресторанами, дарували дорогі подарунки і катали на шикарних машинах.
Чимало пліток ходило про Тамару, але вона ніколи не слухала, що кажуть заздрісники. Рідко, коли палкі залицяння приводили до серйозних стосунків. Тома знала собі ціну і не дозволяла шанувальникам нічого зайвого.
Так, траплялися в її житті романи, але до серця дівчини було не так просто підібратися. А з тим, хто не зачепив її серця, справа не доходила навіть до поцілунку. Знаючи, які плітки ходять про неї, Тамара знизувала плечима. Нехай пліткують, їй-то що?
За палкими залицяннями дівчина завжди бачила бажання володіти її красою. Із сумом вона розуміла, що серед чоловіків не так-то просто знайти споріднену душу.
Яскраві поїздки, розваги, освідчення в коханні, заздрість подруг – усе це було в Тамари. Час минав, а людини, якій вона могла б довіряти, у неї так і не з’явилося.
Про почуття скромного тихого Миколи Тома, звісно, знала. Він не вмів яскраво й ефектно залицятися, та й грошей у молодого хлопця було небагато. Не міг він водити її по шикарних ресторанах і дарувати дорогі подарунки.
А все ж саме Микола був поруч, коли потрібно було допомогти батькам на городі або серед ночі забрати Тамару з дискотеки.
Коли в Томи пішла з життя улюблена бабуся, і серце її розривалося від туги, поруч не було ні подруг, ні палких шанувальників. Мабуть, якимось чуттям Микола здогадався, що потрібен Тамарі саме в той момент.
Він подзвонив їй серед ночі, вона відповіла, і ось уже хлопець мчав до неї нічним містом. Всю ніч проплакала Тома в обіймах Миколи, і з того дня вони більше ніколи не розлучалися.
– Та на ній пробу ставити ніде! – вигукнула Варвара Степанівна, мати Миколи. – Ця ж зараза роги тобі наставить, і оком не моргне.
– Мамо, ну не треба, прошу тебе, – поморщився син, – я Тому кохаю і хочу бути з нею.
Микола прекрасно знав, яке життя вела його кохана. Але він обожнював її, і готовий був присвятити їй своє життя. Великою удачею вважав він те, що вона була поруч. Всупереч заборонам матері й батька, Микола зробив коханій пропозицію, і на його здивування, Тома відповіла згодою.
***
– Ти кохаєш його? – запитала Галина, подруга Томи. Вона знала, які шанувальники оточували Тамару. Це були дотепні, веселі чоловіки, готові кожен день дівчини перетворювати на свято.
Микола ж здавався нудним і нецікавим. Галя не могла уявити яскраву, сміхотливу Тамару поруч із ним. І все ж подруга обрала саме його.
– Напевно, кохаю, – знизала плечима Тома, – він надійний, порядний, я в ньому впевнена. І батьком буде чудовим.
Незабаром після весілля Тамара дізналася, що в неї буде дитина. Микола порадів стримано, як, утім, він висловлював усі емоції. Але щойно Сашко з’явився, батько в усьому допомагав молодій матері. Він гуляв із дитиною, допомагав сповивати, купати, міняв підгузки.
За довгі роки шлюбу Тома жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір. І все ж життя поруч із Миколою не було таким вже спокійним. Причиною всьому були його батьки. Свекруха відразу дала зрозуміти, що вибір сина не схвалює.
-Кажуть, днями Томку хтось із роботи на машині підвозив, – сказала якось Варвара Степанівна синові, – мені Людка шепнула, вона в них на вахті сидить.
-Мамо, я знаю, це їхній менеджер Василь Григорович, я з ним знайомий, – терпляче відповідав Коля.
-На твоєму місці я не був би таким спокійним, – втрутився в розмову батько, – Томка баба вільних поглядів, навряд чи їй штамп у паспорті на заваді стане, якщо засвербить де-не-де.
Микола не сперечався з батьками, виховання не дозволяло. І все ж уникав подібних розмов про Тамару. Ось тільки занадто часто мати з батьком вказували йому на те, що його дружина далеко не зразкова дружина.
На сімейних святах Варвара Степанівна дозволяла собі критикувати Тамару. То про зачіску неприємно висловиться, то по сукні пройдеться. Мовляв, порядні жінки не фарбуються ось так, і коротке не носять.
-Отже, уваги від чоловіків хочеться, якщо спідницю таку одягла, – сказала якось свекруха. Вона, звісно, тут же отримала відсіч від жвавої на язик Тамари. Але це не заважало їй невтішно висловлюватися про невістку потім.
Згадувала Тамара, як у молодості свекри їй життя не давали, і розуміла, чому раптом чоловік напідпитку, висловив “наболіле”. Ніколи напряму не висловлював він їй сумнівів, а, мабуть, у самого думки такі були.
Наступного дня після весілля Тома поставила це питання чоловікові. Поїжившись під суворим поглядом дружини, Микола зізнався.
-Я завжди знав, що Сашко не мій син, – вимовив він, – знав, відчував, та й мати казала.
-Що ж ти мовчав усі ці роки? – вигукнула Тамара, з презирством дивлячись на свого тихоню чоловіка.
-Боявся тебе втратити, – зізнався чоловік, – я кохав тебе понад життя… і зараз кохаю. Мені все одно, чий Сашко син, і я ненавиджу себе за те, що на весіллі так засмутив тебе.
-Ти не просто мене засмутив, – усміхнулася Тома, – а принизив перед гостями. А вже яку рану ти завдав своєму синові, я навіть уявити не можу.
Микола сів за стіл і обхопив голову руками. Він болісно переживав за те, що бовкнув зайве на весіллі, тим паче почав віщати про свої почуття зі сцени. І все ж… Чому навіть зараз дружина не визнає, що Сашко від іншого?
Того самого вечора Тамара зібрала свої речі й поїхала до матері. Мама жила на дачі, і її міська квартира пустувала. Тома частенько приїжджала до неї, щоб полити квіти, тому в неї були ключі.
Микола надзвонював дружині, але Тамара не брала слухавки. Вона не хотіла жодних розмов зі своїм чоловіком доти, доки не…
Жінка розуміла, що синові поки що не до неї. Молоді відзначали другий день весілля в колі друзів. І все ж вона зважилася на дзвінок.
-Синку, нам потрібно поговорити, – промовила Тамара, – моє прохання, можливо, здасться тобі дивним, але…
-Твоє прохання стосується того, що сталося на весіллі? – одразу ж запитав Олександр, позбавивши матір довгих пояснень.
– Так, синку, – відповіла Тома, – мені потрібно, щоб ти зробив тест.
– Ти в цьому впевнена? – трохи забарившись, запитав Сашко.
– Ні в чому іншому я так не впевнена, як у цьому, – твердо заявила Тамара.
Олександр погодився. Мабуть, після батьківського “виступу” на весіллі йому теж було важливо розвіяти сумніви. Про необхідність зробити аналіз Тома повідомила чоловіка телефоном. Вона говорила коротко і сухо.
– Люба, мені не потрібні ніякі тести, – благав Микола, – прошу тебе, повертайся додому, я не можу без тебе жити.
– Мені потрібно, щоб ви із сином зробили аналіз, – наполягала Тамара, – і тільки після цього ми поговоримо.
***
Аналіз підтвердив, що батьком Олександра є Микола. Хлопець відчув полегшення – це було очевидно. Від надлишку почуттів він обійняв батька.
Микола ж був розгублений. Скільки років він мучився, знаючи свою гірку “правду”. Тепер же йому було страшенно ніяково. Насамперед він показав результати тесту батькам. На його жаль, ні мати, ні батько не змінили своєї думки щодо невістки.
– Мамо, вона стільки років була мені гарною дружиною, – вигукнув Микола, – а я сумнівався в ній. Як же гірко це усвідомлювати!
Однак Варвара не бажала визнавати поразку. Вона вперто твердила, що всі ці тести “куплені”, а Тамарка гуляща жінка.
Дивлячись на матір презирливим поглядом, Микола махнув рукою. Уперше в житті йому було наплювати на думку батьків. У нього були важливіші справи.
Ледь не на колінах просив Микола у дружини вибачення, але погляд Томи був холодний. Вона говорила про те, як принизив її чоловік, та образив їхнього сина.
– Але ж Сашко навіть не тримає на тебе зла, – з презирством вимовила Тамара, – ось такий шикарний подарунок підніс тобі наш син.
Микола і сам усе розумів. Знову і знову благав він дружину пробачити його, але все ж по її очах він бачив, що їй досі боляче.
– Ти знаєш, Миколо, – сумно промовила Тома, – коли я виходила за тебе заміж, то була впевнена, що поруч зі мною надійна, порядна людина. Ти ж усі ці роки слухав своїх батьків, дозволяв їм мене ображати. І врешті-решт, так жорстоко принизив.
– Якби ти знала, як я картаю себе за це, – прошепотів у відповідь Микола.
Тамара чесно сказала, що не знає, чи зможе колись пробачити чоловіка. Ймовірно, так, але це трапиться лише в тому разі, якщо вона буде повністю в ньому впевнена. Жодні зізнання в коханні, квіти й подарунки не допоможуть повернути довіру.
– І все ж таки я намагатимуся знову заслужити твою віру в мене, – вимовив Микола, – і навіть якщо в мене немає на це шансів, я буду поруч до останнього свого подиху.
***
Час минав, біль у серці Тамари вщухав. Бачила вона, що Микола, справді, щиро кається за те, що багато років не вірив їй.
Микола значно скоротив своє спілкування з матір’ю. Він не міг пробачити матір за те, що багато років вона налаштовувала його проти дружини.
Подружжя жило окремо, але Микола завжди був незримо поруч. Якщо Томі була потрібна допомога, він робив усе, що було в його силах. З дня весілля минув рік, і сталося страшне. Пішла засвіти Варвара Степанівна.
У ту саму мить Тома зрозуміла, що в її серці вже не залишилося ні гіркоти, ні образ.
Свекруху не вибирають. Усі свої сили кинула Тамара на те, щоб підтримати свого чоловіка в скрутну хвилину.Спеціально для сайту Stories
Одного разу, коли не стало її бабусі, підтримка Миколи допомогла Томі зрозуміти, що він її доля. Тепер же, через багато років не стало Варвари Степанівни. За іронією долі, підтримуючи чоловіка, Тамара знову зрозуміла, що їхні життя навік пов’язані.
