– Треба, щоб ти з чоловіком до мене заїхала, – серйозно сказала Софія Андріївна, – вікна помити, килими повибивати!
– Яка цікава пропозиція, – з усмішкою промовила Лера, – але я, мабуть, відмовлюся!
– Леро, ти чого? – розгублено промовив Вадим. – Треба допомогти твоїй мамі!
– Ні, не треба! – упевнено заявила Лера, зігнавши з обличчя посмішку.
– Як це, не треба, – Вадим ще більше розгубився. – Це ж мама!
– Вадиме, ми з тобою одружені вже дев’ять років! Невже в тебе є привід сумніватися в моїй адекватності? – запитала Лера в лоб.
– Нібито не було такого, – відповів Вадим, невпевнено вказуючи в бік тещі.
– Тому не треба мені пояснювати, що мама – це мама!
– А чого не треба допомагати твоїй мамі, якщо вона просить про допомогу? – запитав Вадим.
– Ти в її фразі хоч натяк на прохання почув? – поцікавилася Лера. – Вона повідомила, що ми маємо зробити! Ми з тобою, виявляється, їй винні!
– Так, повинні! – вигукнула Софія Андріївна. – Ти моя дочка! А він – мій зять! Але із зятя попит менший буде! А з доньки… Я тебе на світ привела, це вже передбачає, що ти не можеш свою матір залишити в складній ситуації!
– Ммм, – задумливо протягнула Лера. – Можу!
– І що ж ти за дочка така? – вигукнула Софія Андріївна.
– Точно така сама, як ти мати! – випалила Лера.
– Леро, як тобі не соромно! – вигукнув Вадим. – Як ти можеш так грубо відповідати матері?
– Маю повне моральне право! – заявила Лера. – А якщо ти не все знаєш, то на твоєму місці я б на рідну дружину голос би не підвищувала!
– Леро, – Вадим зробив серйозне обличчя. – Я, можливо, чогось і не знаю! Але матір потрібно поважати! І взагалі, батькам допомагати потрібно! А ось грубити – не можна! – він перевів погляд на тещу: – Софіє Андріївно, вибачте мені за її поведінку! Ми приїдемо до вас на вихідних і все зробимо!
– Ні, не приїдемо! – Лера стукнула кулачком по столу.
– Добре, значить, я з’їжджу один! – Вадим не встиг загальмувати, щоб розібратися в ситуації, а увімкнув главу сім’ї, який усе вирішує сам.
– Якщо ти до неї поїдеш, додому можеш не повертатися! – сказала Лера і відвернулася.
– Так, – похитала головою Софія Андріївна. – Донька в мене просто чудова!
– Так, ось я така! – Лера повернула голову до матері. – А чого ти до Томки не звернулася, щоб вона тобі вікна мила і килими вибивала?
– А Томка, це хто? – запитав Вадим.
– Тобі сказано було, що ти нічого не знаєш! – зло вимовила Лера. – А лізеш же! А Тома, це моя рідна сестра! Рідна!
Так от матуся щось до мене звернулася, а не до неї! – Лера повернулася до матері: – А чому, матусю, ти Томочку не попросиш?
Чи вона тобі не винна за тим самим правом, що ти мені в ніс тикаєш?
Вадим запитально подивився на тещу, а та почервоніла, але відповідати не поспішала.
– Що, матусю? – запитала Лера з усмішкою. – Мовлення пропало? Або слів підібрати не можеш? Ось у цьому я тобі допоможу, а то тут Вадик у здогадках губиться!
А матуся до Томочки не звертається, тому що Томочка послала матусю далеко й надовго, коли заміж вийшла! І було це шість років тому!
Ось якраз тоді, Вадиме, – ім’я чоловіка Лера окремо виділила інтонаційно, – коли моя матуся вирішила повернутися в життя своєї іншої доньки! Тоді ж ти з нею і познайомився! Згадай!
– А, ну, так! – усміхнувся Вадим. – Ніколи про неї ніхто й слова не говорив, поки вона шість років тому не з’явилася! Я навіть думав, що в тебе мами взагалі немає. І тесть жодного разу, жодним словом.
– Який ти уважний! – розсміялася Лера. – То не було в мене мами, то з’явилася. А ти так і не здогадався запитати, як це так вийшло!
– Я збирався! Просто замотався, забув, – він зніяковів. – А потім ніби як спілкування пішло, то я уваги цьому не приділяв.
– А хочеш, я тобі все розповім, як воно було насправді? – натхненно запитала Лера.
– Ні! Не треба! – вигукнула Софія Андріївна.
– А що сталося, мамо? Соромно? Чи совість десь прокинулася?
– Йому це знати не потрібно! І взагалі, це його не стосується!
– Як це не стосується, якщо він зібрався тобі вікна мити й килими вибивати? Дуже навіть стосується! – твердо вимовила Лера. – А ще я хочу, щоб він зрозумів, чому я тобі відмовляю!
***
Коли батьки розлучаються, насамперед страждають діти. У будь-якому разі в дитини буде травма, але зробити її менш болючою можуть тільки адекватні батьки. Можна домовитися про зустрічі. А під час зустрічей не згадувати минуле і не чіплятися за старі конфлікти.
Для дитини батьки як були улюбленими, так ними і залишаються. А зрозуміти, в силу віку, чому батьки більше не живуть разом, часом, не виходить.
Тобто, навіть якщо двом більше не хочеться бути разом, то для дитини їм варто зберегти людські стосунки.
Батьки Лери і Томи цими питаннями взагалі не переймалися. Їм головне було розбігтися!
– Аліменти я тобі платити не збираюся! – заявила Софія.
– Я не наполягаю, але такі закони! – відповів Семен.
– Мені плювати! Якщо в мене із зарплати будуть щось утримувати, ти мені будеш так віддавати!
– Так, розбігся! – кинув Семен. – Це гроші, які йдуть на дітей!
– На твоїх дітей, от ти їх і утримуєш! – кричала Софія.
– Але це і твої діти! А батьківська відповідальність, вона, як би, порівну!
– Чути нічого не хочу! Ні про тебе, ні про дітей, ні про аліменти! – Софія махала руками в нападі злості.
– Судді це поясни!
Розлучення мало розпочатися за два дні. А ситуація не була прямо таки звичайною. Софія кидала не тільки чоловіка, а й двох дітей. Двох доньок, чотирьох і десяти років. І їй було абсолютно неважливо, як вони житимуть без мами.
Але єдине, що її розхвилювало, це факт аліментів, які їй доведеться платити.
Семен, якщо по-хорошому, без цих аліментів би обійшовся. Він сам пристойно заробляв. Але покарати дружину, тим більше, чужими руками, було приємно. Але і без цього він би прекрасно прожив, тільки б вивести дочок з-під істеричного впливу дружини.
Софія нічого пояснювати не стала, вона зробила хід конем. Вона підмовила десятирічну Тому, щоб та сказала, що хоче жити з мамою! А сестру вона взагалі терпіти не може!
Тома занадто багато спілкувалася з мамою, тому перейнялася її поведінкою і ввібрала мамин характер.
Суддя молодшу доньку залишив із Семеном, а старшу з Софією. Так теж, напевно, можна…
А в підсумку Семен був удостоєний всього лише однією фразою:
– Я ж сказала, що нічого тобі платити не буду!
Сперечатися Семен не став. Хоча хотів сказати, що раз дочка залишилася з нею, то її виховувати потрібно. Але Тома, за намовлянням матері, наговорила батькові і сестрі гидот прямо в будівлі суду.
Зрозуміло, що дитина не винна. Тома лише повторила, що їй у вуста вклала мати. Але мати, тобто, Соня, дуже скоро навчить Тому й думати так само!
Прикро було, що Семен втрачав одну з доньок, але в нього була інша. І відповідальності за неї з Семена ніхто не знімав.
А Тому він справді втрачав.
Дещо пізніше він намагався зустрітися з Томою, але Софія не дозволила. А коли Семен підстеріг Тому біля під’їзду, був посланий донькою так далеко, що соромно було дивитись в очі випадковим перехожим.
Після розлучення батьків Лера нічого не чула про маму і сестру добрих двадцять років. І, як би це несподівано не звучало, не сумувала.
Семен Петрович, улюблений тато, всю душу вкладав у виховання доньки.
Лера могла сміливо сказати, що в неї було прекрасне дитинство, чудова юність, а в доросле життя вона вийшла щасливою людиною.
І ніколи вона не почувалася покинутою чи ущемленою від того, що поруч не було мами. А мами, навіть прийомної, не було.
Лера вивчилася, здобула професію, вийшла заміж і привела у світ дитину. Гарне щасливе життя, про яке мріє багато хто.
А ось про що і сама Лера навіть не мріяла, що на її порозі з’явиться її мама. І бесіду мама розпочала так, ніби не двадцять років тому розлучилися, а не бачилися всього тиждень.
Це збентежило настільки, що Лера і в дім її пустила, і з чоловіком познайомила, і онукові бабусю представила. Та й розповідала спокійно, як живуть, чим займаються. І мамині розмови слухала.
Щоправда, Софія Андріївна нічого особливого не розповідала. Так, останні новини, та миттєві труднощі.
Поговорили й розійшлися. І тільки потім до Лери став доходити абсурд ситуації. Звісно, вона одразу батькові зателефонувала.
– Я ніколи тобі про неї нічого не говорив. Ні поганого, ні хорошого. І зараз казати нічого не буду, – говорив Семен Петрович. – Я виховав тебе дівчинкою розумною.
І тому сподіваюся, що ти сама розберешся для чого вона прийшла, і чого насправді хоче.
Єдине, що я можу тобі сказати, не просто так я з нею двадцять років тому розлучився! Але я не виключаю, що вона за ці двадцять років могла змінитися.
– Іншої відповіді я й не чекала, – відповіла Лера. – Дякую, тату!
– Але, якщо що, дзвони! – напучував Семен Петрович.
Він, наприклад, не вірив, що Софія могла змінитися на краще. Але про це він говорити не став.
Лера після розмови з батьком нервувати перестала. Він завжди на неї справляв заспокійливу дію. А раз заспокоїлася, почала думати.
Це двадцять, тридцять років тому пошуки людини могли викликати труднощі. Зараз – пара дрібниць. В інтернеті слід залишають усі. Головне, вміти шукати!
А Лера була розробником програмного забезпечення. Вона вміла шукати так, що органи б їй позаздрили.
Про свою матір Лера нічого особливо цікавого не знайшла. Два заміжжя, після розлучення з батьком. Дітей тільки двоє: Лера і Тома.
Ось про Тому Лері довелося і батька допитувати, і маму.
Батько назвав вік, а більше нічого конкретного.
Софія Андріївна володіла набагато більшою інформацією, але ділилася нею так, ніби на допиті. Тобто, деякі відомості вивудити вдалося, але подібний набір фактів можна було дізнатися і про сторонню людину.
– Навчалася, працювала, заміж вийшла, переїхала до чоловіка…
А далі все виявилося простіше простого. Лера дізналася, що Тома вчилася на викладача географії. Таку професію в їхньому місті давали два заклади.
Лера зайшла в групи цих ВНЗ у соціальних мережах. І за прізвищем знайшла Тому. А далі списалася і напросилася на зустріч.
– До тебе, значить, підбирається! – ствердно вимовила Тома. – Не здивована! Вона одна не може! Їй жертва потрібна!
– Хто? – не зрозуміла Лера.
– Жертва! Це людина така, на яку вона буде вішатися під будь-яким приводом, щоб змушувати танцювати під свою дудку! – Тома посміхнулася. – Я ж не просто заміж вийшла! Я від неї втекла!
Ось, хто готовий був мене в дружини взяти, а потім до себе забрати, за того й вискочила!
А тобі скажу, пошли її куди подалі й не згадуй! Брехати вона буде стільки, що ти за все життя не придумаєш! А в підсумку ти ще й винувата залишишся!
Лера із зустрічі йшла задумлива.
Єдиний висновок, який вона зробила:
– Попереджений, значить, озброєний!
Тобто, якщо мама жадає спілкування, вона його отримає. А якщо почне нахабніти, відразу отримає гідну відповідь.
Смішно сказати, але шість років Софія Андріївна задовольнялася тільки спілкуванням. Ні, були невеликі послуги, але подібного роду поступки і сусідам по майданчику роблять. А Тома додатково попередила:
– Якщо хоч раз слабину даси, вважай, ти в її тенетах! І буде вона з тебе знущатися, поки ти з розуму не зійдеш! Вона це вміє! Двох вітчимів вона до божевілля довела, щоб їхнє майно до рук прибрати!
Не так, щоб Лера дуже чекала, але дочекалася.
***
Лера все-таки дістала батька, щоб той поділився всією історією, частиною якої був свідком. Щоправда, здався і розповів, тільки тоді, коли Лера розповіла про розмову з Томою.
А коли вся історія була зібрана, чекала свого моменту.Вадим сидів із відкритим ротом, дивлячись на тещу. Не міг повірити, як не намагався. Але реакція Софії Андріївни свідчила, що Лера каже правду.
Жінка скам’яніла і лише червоне обличчя та намистинки поту видавали в ній людину, а не статую.
– Ти все ще готовий їхати до неї, щоб працювати на неї? – запитала Лера.
Вадим негативно похитав головою.
– Добре, – Лера кивнула чоловікові й перевела погляд на матір: – Мамо, якщо ти хочеш нормального людського спілкування, хоча ти і його не заслужила, у цьому я тобі не відмовлю!
Але ще хоч одне слово, що я щось там тобі винна, просто викину геть і більше на поріг не пущу!
– Та як ти смієш!? – взвизгнула Софія Андріївна. – Я твоя мати!
– Усе ясно! – Лера розвела руки в сторони. – Тебе за язика ніхто не тягнув! – вона посміхнулася: – Пішла геть! А ще раз з’явишся, у поліцію заяву напишу, що ти нас переслідуєш!
Софія Андріївна витріщила очі.
– Чого сидимо? Ніжки віднялися? Ось тут можу допомогти! Чарівними стусанами до самих дверей! Допомагати?
Софія Андріївна встала з прямою спиною, немов кілок проковтнула. Намагаючись зберегти гідність, пішла в бік дверей. А Лера не втрималася і крикнула в спину:
– Бігом!
І Софія Андріївна припустила, що є сили.
– Круто ти з нею! – вимовив Вадим, після втечі тещі.Спеціально для сайту Stories
– А чого вона хотіла? – Лера знизала плечима. – Двадцять років її не було, а тут з’явилася вся така, я твоя мама, ти мені винна! Нехай ще спасибі скаже, що я насправді її стусанами не проводила!
– Ну, мати, все-таки…
– За документами – мати, а так – чужа жінка, – вимовила Лера, і на цьому тема була закрита назавжди.
