— Кохана, приїжджає моя мама, хоче змінити обстановку і пожити у нас деякий час. Скільки саме — не уточнила.
Сергій, мій чоловік, був явно збентежений. Так, вони часто телефонували мамі, але досі вона не висловлювала бажання до нас приїхати.
— Так, хорошого мало. — Відповіла я. — Ну, нехай приїжджає, не відмовляти ж її. Тільки я думаю, доцільніше буде орендувати їй квартиру. Знаючи її характер, так буде краще.
— Танюшо, ти права. Менше скандалів буде. Все-таки Дімка вже великий, йому це слухати ні до чого.
Я завжди не подобалася Тамарі Степанівні, матері Сергія. Починаючи з весілля. Спочатку взагалі був кошмар, оскільки ми жили разом з батьками Сергія.
Потім чоловік отримав нове призначення, і ми переїхали в інше місто.
Ми подолали всі труднощі, досягли успіхів, він на роботі, я в бізнесі. Тут у нас народився Діма, наша гордість, який зараз закінчував школу і йде на медаль. Ми впоралися з іпотекою і тепер живемо в просторій великій квартирі.
У мене у власності дві невеликі швейні майстерні, які дають непоганий, а, головне, стабільний дохід. Чоловік — співзасновник ради директорів великої компанії.
Так що для свекрухи орендувати хорошу двокімнатну квартиру ми можемо собі дозволити. Хоча, зізнатися, зайві витрати не входили в наші плани.
Тамара Степанівна була жінкою сварливою, завжди чимось незадоволеною. Такий вже характер. Як і у всіх свекрух, мені здається.
Особливо завжди була незадоволена мною. Вона вважає, що її Сергій гідний кращої долі. Якої саме, вона і сама, напевно, не знала. Однак завжди знаходила привід для скандалу.
Хоча б і по телефону. Капала на мозок Сергію, яка я погана. Природно, що після її приїзду бачити я її не хотіла.
Призначений день настав, і ось Сергій поїхав на вокзал зустрічати свою матір. Поселив її в орендованій квартирі, непоганій, між іншим, за мірками нашого міста.
Ну так і Тамара Степанівна не в столиці живе, і ми сподівалися, що їй теж сподобається.
Вдень я заїхала до школи, забрала Дмитра і попросила провести час з бабусею. Сама заходити не стала, висадила сина біля під’їзду і пішла на роботу.
Онука Тамара Степанівна любила, просто не могла ним натішитися. Ну ще й відмінник, без п’яти хвилин медаліст, до того ж дуже схожий на свого батька.
Вона завжди була рада його бачити і часто та багато розмовляла з ним, коли по телефону, а коли і по відеозв’язку.
Увечері батько і син повернулися додому задоволені, ситі, бабуся їм там всього приготувала. Як не приготувати, коли я напередодні її приїзду забила великий вбудований холодильник в орендованій квартирі. Щоб улюблена свекруха ні в чому собі не відмовляла.
— Мама питала про тебе, — сказав Дімка. — Чому, мовляв, сама не прийшла провідати. Я сказав, що зайнята на роботі, взагалі добре посиділи, поговорили, адже давно не бачилися. Потім тато мене забрав.
— Ну і обіцяла до нас зайти днями. — Сергій підтримав розпочату розмову. — Ну а що, звичайно це природно, що я, рідну матір не пущу.
Мені відповісти не було чого, було б дивно, якби свекруха не прийшла провідати невістку. Але, правду кажучи, я була не в захваті від цієї ідеї.
Наступного дня був вихідний. Сергій із сином поїхали катати бабусю на машині, показувати їй місто. Я зайнялася прибиранням, люблю прибирати в квартирі, коли моїх хлопчиків немає вдома. Не знала я тоді, що цей вихідний день мені ще відгукнеться.
Минуло кілька днів. Чесно кажучи, я була здивована, що свекруха обходить увагою мою скромну особу.
Сергій і особливо Дімка часто відвідували її, возили по місту. Одного разу навіть зводили її на виставу в нашому міському театрі.
Грім пролунав несподівано. Одного вечора в нашій квартирі пролунав дзвінок у двері. Чоловік відкрив і тут почалося.
— Цікаво, як ви тут живете. — Свекруха буквально увірвалася в квартиру. — Самі в таких апартаментах живете, а мені виділили халупу малометражну.
— Яку халупу? — Не витримала я. — Вам орендували двокімнатну в центрі, з вбудованою кухнею, з меблями, не найдешевшими, між іншим. Та ви знаєте, у скільки нам це обійшлося, не ви ж платили.
Я відразу пошкодувала, що слова про гроші, як би самі собою вирвалися. Але – слово не горобець. Свекруха відразу почала звинувачувати мене в жадібності і меркантильності, на що я тактовно промовчала.
— Мамо, справді, чим ти незадоволена? Навіщо тобі одній такі апартаменти? — Вступив у полеміку Сергій.
— Ми, зрозуміло, живемо втрьох, Дімка вже виріс, і потім ми дуже багато працювали, щоб придбати цю квартиру, щоб наш син ріс у гідних умовах. Не думав, що ти станеш такою заздрісною.
— Так, це все вона, вона. — Ніби не чуючи сина, продовжувала Тамара Степанівна. — Вона веліла тобі поселити мене на задвірках. Ви, значить, зі мною возитеся, а дружина твоя, мабуть, з коханцем тут розважається, дуже зручно.
— Що ви несете? — Я вже вийшла з себе. — Ви себе чуєте? Або взагалі, по собі судите? Вийдіть зараз же геть з квартири. Тут син — юнак уже, а ви таку нісенітницю несете. Не соромно?
— Так, мамо, ти перегинаєш палицю і виходиш за всі межі. — Сергій теж аж весь почервонів. — Чи тобі стало нудно в рідному місті, і ти вирішила приїхати понервувати нас?
Сварка сина з матір’ю тривала, але я вже нічого не чула. Зачинившись у своїй кімнаті, я дала волю сльозам. Це треба ж на двадцятому році спільного життя такі звинувачення!
Я, звичайно, розуміла, що в такому віці люди іноді впадають у маразм, стають неадекватними. Але тут явно простежувалося прагнення посварити мене з родиною, з чоловіком.
З яким ми разом через багато труднощів пройшли. Тому мимоволі мене душила образа від безпідставних звинувачень свекрухи.
Нарешті все затихло. У кімнату увійшов Сергій, обійняв мене, попросив заспокоїтися. Сказав, що більше мати не прийде, ну або в усякому разі постарається, щоб я з нею не зустрілася.
— Свіжа легенда. — Відповіла я. — Мало вона мені в молодості життя псувала, і все ніяк не вгамується.
— Гаразд, ти теж не драматизуй надто. Ну така вона людина, без скандалу ніяк не може.
— Найстрашніше, що це все чує і Дімка, — сказала я. — Сподіваюся, він не візьме за чисту монету все, що наговорила свекруха. Він уже достатньо дорослий.
Наступні два дні минули відносно спокійно, якщо не брати до уваги дзвінки Тамари Степанівни. Судячи з того, як її заспокоював син, вона продовжувала в тому ж дусі.
Але я не прислухалася, проте турбувало, що Сергій вбирає весь цей негатив, хоча зовні залишався спокійним.
На третій день, коли ми всі вечеряли, знову з’явилася Тамара Степанівна. Я вже вся стиснулася в клубок, готуючись до чергового скандалу. Дмитро повечеряв і пішов до своєї кімнати. Тамара Степанівна почала скаржитися на своє здоров’я.
— Розумієте, то тут болить, то там, — плакала вона. — Вік, мабуть, дає про себе знати. Я недавно прочитала, що найкраща медицина в Ізраїлі, тому хочу попросити у вас грошей на обстеження.
Заразом і відпочити, і країну подивитися. Це буде як компенсація за те, що ви не змогли забезпечити мені тут комфортне проживання.
Оце нахабство! Безмежне і неприкрите. Виявляється, ми їй ще щось винні! Це за які такі заслуги. Ось для чого вона сюди приїхала. Щоб тягнути з нас гроші. Свекруха хотіла ще щось сказати, але Сергій її перебив:
– Мамо, якщо ти приїхала псувати нам життя. — Заявив він. — То краще повертайся додому. На якій підставі ти робиш такі заяви, що ми тобі щось винні.
Так, у нас комфортні умови для життя, але хіба ти можеш знати, якою працею все це досягнуто. Ми багато років працювали без відпочинку, щоб на це все заробити.
Я п’ять років не був у відпустці, Таня ще більше. А ще треба було ростити Дімку, займатися з ним, робити уроки, купувати речі, щоб у нього все було не гірше, ніж у інших.
— Але ж батькам теж треба допомагати. — Намагалася заперечити свекруха.
— Допомагати, але не утримувати, коли вони цього не потребують. — Продовжував Сергій. — А ти явно не потребуєш і живеш безбідно. Батько залишив тобі достатньо для комфортного життя.
Молодець, Сергію! У потрібний момент став на захист сім’ї. Не побоявся дати відсіч нахабній матінці. Пишаюся своїм чоловіком!
Після цього візиту Тамара Степанівна не давала про себе знати. Не приходила і навіть не дзвонила. Ми вже сподівалися, що вона все-таки одумалася і поїхала назад.
Виявилося, даремно. Такі жінки надовго не заспокоюються, але що сталося далі, ніхто не міг припустити.
Одного разу вона зателефонувала синові і попросила нас усіх прийти до неї в гості. Це було щось новеньке. Я не хотіла йти, ця зустріч не віщувала для мене нічого хорошого, у всякому разі я так думала. Але чоловік вмовив мене все-таки піти.
Не знаючи, що й думати, в призначений час ми приїхали на квартиру, увійшли і… буквально завмерли на місці. Нас зустрічала Тамара Степанівна, ошатна, в новій дорогій сукні, з новою зачіскою, прямо помолодшавши років на десять, а то й більше.
А поруч з нею стояв відомий бізнесмен, мільйонер, власник декількох підприємств у нашому місті Остапенко Віталій Антонович.
Його не впізнати було важко, його фотографіями рясніли інтернет і сторінки місцевих газет. Такого повороту ми ніяк не очікували.
— Ну що застигли? — Сказала свекруха. — Проходьте, я зараз все розповім.
Виявилося, що в далекій молодості вони кохали одне одного і поклялися не розлучатися. Правда, він був тоді звичайним хлопцем.
Але батьки Тамари, бабуся і дідусь Сергія, великі керівники, не могли допустити, щоб їхня дочка пов’язала своє життя з таким хлопцем.
Вони відправили дочку до тітки в Харків вчитися, а батько зустрівся з Віталієм і пригрозив великими неприємностями аж до в’язниці, якщо він не залишить їхню дочку в спокої.
— Я багато пережив, багато навчився, працював, щоб довести собі та іншим, що я на щось здатний у цьому житті. Я став інженером. Провідним фахівцем у своїй галузі і повернувся до свого міста, щоб домогтися руки Тамари.
Але запізнився, на той час вона вже вийшла заміж, і у неї був син, Ви, Сергію, були. Я не став руйнувати сім’ю і поїхав, занурившись цілком у роботу.
Не буду розповідати, як я домігся того, що маю зараз, скажу лише, що завжди кохав одну жінку, твою маму, Сергію.
Я намагався її забути, навіть був одружений один раз. Є дочка, яка живе в Америці і батька відвідує рідко. І ось днями ми зовсім випадково зустрілися на вулиці. Вірніше, я, проїжджаючи містом, побачив її і відразу впізнав.
— Я, у свою чергу, хочу попросити у вас вибачення за те, що псувала вам життя. Особливо тобі, Тетяно. Я дуже винна перед тобою, але, сподіваюся, ти не будеш на мене злитися, я заздрила вашій любові. — Сказала свекруха.
— Ну, а мене Віталій попросив стати його дружиною і жити разом. Тепер вже не розлучаючись точно. Не вийшло в молодості, так нехай зараз, хоч трохи ми будемо щасливі. І навіть якби він не був тим, ким є зараз, я все одно залишилася б з ним.
“– Спірне питання.” – Подумала я, проте вголос не сказала.
– Не можу сказати, що я рада щастю, яке звалилося на Вас, Тамара Степанівна. – Сказала я.
– Це щонайменше несправедливо. Ви протягом багатьох років отруювали наше життя. Тому щастя Ви не заслуговуєте.
Єдине, що радує, це те, що, сподіваюся, тепер я більше ніколи не побачу і не почую Вас. Прощавайте!
З цими словами я вийшла з квартири. Через пару хвилин мене наздогнали мої улюблені чоловік і син.
Спеціально для сайту Stories
