— Ти витрачаєш надто багато грошей, — обурено сказала Марія, зайшовши до інтернет-банку, де на загальному рахунку вони з чоловіком зберігали накопичення. – Це було відкладено на внесок за іпотеку, а ще в нас незабаром буде син. Ти не забув?
Семен відірвався від комп’ютера, ліниво глянув на дружину, потім на її живіт і зітхнув.
— Звичайно, я пам’ятаю, що в нас буде дитина. Важко забути, враховуючи, що тобі постійно погано і ти будиш мене о першій ночі, щоб я приніс тобі ананас.
— Це було раз і ти пригадуєш мені це вже кілька місяців, — обурилася вона. – Ти вчинив, як справжній чоловік. Дякую.
Маша з гуркотом відкинула убік телефон і глянула на чоловіка.
— На що ти їх витратив? – Продовжувала допит з пристрастю Марія. – Я просто хочу дізнатися, на що пішли майже всі наші накопичення.
Семен нервово поглядав на екран комп’ютера, де йшла гра.
– Я купив нову приставку. Ми з Костею збиралися пограти у вихідні.
— Ту саму? – ахнула дівчина. – Яку ти надивився в магазині? Вона ж коштує… Як літак! Боже … Але на рахунку не було стільки грошей.
— Ми із Костею поділили вартість. Гратимемо разом.
Марія не стала лаятись, вона надто втомилася. У неї боліла спина та ноги, а ще дуже хотілося їсти та плакати. Від останнього вона насилу утрималася. Марія та Семен познайомились у літаку. Вона летіла з конференції зі столиці, а він повертався до батьків. Іскра між ними проскочила практично одразу.
Вони обмінялися телефонами і цього ж вечора Семен призначив їй побачення. Це були світлі та щирі стосунки. Вони зустрічалися лише кілька місяців, коли Семен зробив пропозицію. Вона не могла повірити, що вийде заміж у 25 років. У неї були зовсім інші плани життя.
Вона хотіла побудувати кар’єру, викладати у виші, але тут з’явився Семен, і її життя змінилося, але заміжжя не могло перешкодити кар’єрі, а ось дитина… Через три роки шлюбу Марія завагітніла. Вони не планували, але це було закономірним.
Дівчина працювала до останнього, але Семен наполягав на тому, щоб вона пішла в декрет, перестала займатися науковими дослідженнями ночами. Він вважав, що це погано впливає на його сина. І ось весь бюджет ліг на Семена. Він працював технічним фахівцем і вдома підробляв ремонтуючи техніку.
Гроші були хороші, дохід вищий за середній, тому Марія зовсім не хвилювалася спочатку. Вона була впевнена, що Семен може прогодувати їхню родину. У планах у них була іпотека, машина та багато іншого, таке необхідне для сім’ї та майбутнього малюка.
І на цьому етапі їхнього життя Марія несподівано зіткнулася з проблемою, яку не помічала раніше – її чоловік був марнотратним. Поки вона мала власний заробіток, вона не надавала значення його постійним витратам. Він зібрав недешевий комп’ютер, купив проектор, придбав величезний телевізор.
Дороге ігрове крісло, мишу та клавіатуру, телефон та багато іншого. Раніше Маша ніколи не бачила у цьому мінусів. Семен сам заробляв і сам витрачав. Вона чинила також. Однак як тільки вони вирішили, що стануть батьками, все змінилося. Принаймні для неї.
Звичайно, Маші хотілося витрачати гроші на нові сукні, ексклюзивні книги та наукові статті іноземних вчених, але вона невдовзі збиралася стати мамою і змирилася з тим, що не зможе витрачати на це гроші, бо відчувала відповідальність перед дитиною, а Семен, здається, зовсім про це забув.
Тільки зараз вона зрозуміла, що її чоловік завжди був таким. Був марнотратом. Ще тоді, коли вони тільки познайомилися. Навіть у цей момент їх знайомства
— Дякую вам величезне, — щиро сказала Марія, сідаючи у велике та зручне крісло.
— Нема за що, — широко посміхнулася стюардеса. – Той чоловік набрид уже всьому салону, але вам, здається, найбільше.
Поруч з Марією сів великий і огрядний мужик, який і так був добряче напідпитку, а під час польоту набрався ще більше. До того ж, він постійно обурювався, причому дуже голосно, що йому щось не подобається. То надто душно, то надто холодно…
Потім він почав діставати Марію. Він кілька разів намагався доторкнутися до коліна дівчини, потім почав шепотіти сумнівні компліменти, тому стюардеса, давно за цим спостерігаючи, запропонувала їй зайняти вільне місце в бізнес-класі.
— Мені так незручно, адже я за нього не платила, — розгубилася Марія.
— Воно все одно вільне, а до кінця польоту ми не можемо нічого вдіяти з цим… чоловіком.
— Щиро дякую. Ви просто не уявляєте, як мене виручили, – посміхнулася Марія.
Стюардеса кивнула і пішла, залишивши дівчину поряд з незнайомим, хлопцем. Вони розмовляли.
— Вперше летиш бізнес-класом? – посміхнувся Семен.
– Так. Квитки дуже дорогі. Та й політ мені сплатив університет, де проходила конференція.
– Так. Квитки не найдешевші.
— Вибач за питання, але ти так добре заробляєш?
– Непогано, але зараз у мене на карті немає грошей. Я випадково зайшов на сайт і на всі гроші купив квиток у бізнес-клас.
– Серйозно ? – здивувалася Марія.
– Так. Ми живемо один раз, то чому б і ні?
Тоді вона посміхнулася. І справді. Живемо один раз… Зараз, майже через чотири роки, це здавалося їй так дивно і навіть безглуздо. Так, ми живемо один раз, проте не варто забувати про майбутн, а Семен, здається, зовсім забув про те, що живе не один…
Марія стала мамою хлопчика. Малюка з блакитними очима і світлою маківкою. Він був дуже схожий на неї своїм ляльковим личком та ямочками на щічках. Всі захоплювалися зовнішністю малюка.
– Семене, ти купив не ту суміш, – сказала дівчина, увійшовши до кімнати чоловіка з хлопчиком на руках.
– Так? А яка різниця?
— Вона з півроку, а Іванкові лише три місяці.
Марія була схожа на свою тінь з величезними синцями під очима і прозорою, блідою шкірою… Виною тому було постійне недосипання. Семен проводив усі вихідні з друзями, а Марія залишалася із сином одна. Єдина її мрія була — відіспатися і хоч трохи відпочити.
— Якби я могла залишити Іванка, то обов’язково сходила б сама, але він занадто маленький. Я не можу піти і лишити його одного, а йти з ним непросто, довго збиратися, а їсти йому треба вже зараз.
— Ну, ти ж бачиш, що я зайнятий, Маріє, — відповів Семен, не відводячи очей від екрана комп’ютера. — Він просто спить, що з ним може статися? Вже давно сходила б.
Марія промовчала. Вона більше не хотіла сперечатися із чоловіком. Вона зателефонувала мамі, щоб та купила суміш, а сама пішла до кімнати сина. У перший день народження малюка Марія крутилася, як білка у колесі. Вона готувалася до цього дня, як до найбільшої події останнім часом.
По-перше, це був перший рік її сина! По-друге, вона збиралася вийти на роботу за кілька днів. Вона домовилася зі своєю матір’ю, щоб та посиділа з Іванком, поки вона поступово повертатиметься до роботи, але вона готувалася до свята сина. Вона замовила великий торт та запросила гостей.
– Семене, привезли торт, принеси мені гроші з тумбочки! Тут потрібна готівка.
– Що? – крикнула чоловік. Він був у іншій кімнаті – допомагав прикрашати вітальню кульками.
– Гроші з тумбочки принеси!
– Які гроші? Тут нічого нема.
– Вибачте, я зараз, – тихо сказала Марія кур’єру і пішла до кімнати.
Вона підійшла до порожньої тумбочки та ахнула.
— Тут лежали гроші на торт та комуналку.
— Ой, а вони тобі були потрібні? – Семен зробив великі та здивовані очі.
Марія щосили намагалася не заплакати і не закричати.
– Ти що, витратив їх? Витратив гроші на торт свого сина?
— Вибач, мені просто не вистачало трохи…
— На що?
– Я купив путівку на море. Так давно не був.
– Ми поїдемо на море? Ось так сюрприз! – здивувалася Марія. – Але я повинна вийти на роботу і потім, ні з ким залишити Іванка, але думаю, ми щось придумаємо… Думаю моя мама…
– Маш, ти не зрозуміла. Ми з Костяном їдемо на море. У нас там тур горами і…
– Що?! Ти купив путівку на море зі своїм другом, коли ти маєш однорічного сина і дружину, яка має вийти на роботу?
— Але я мав непростий рік і ми давно збиралися, – сплеснув руками Семен. – То ж були мої гроші. У чому проблема? Я ще зароблю. І ти не зможеш поїхати все одно, Іванко маленький …
— Стривай. Скільки зараз на картці?
— Кілька тисяч, — знизав плечима чоловік.
Марія сіла на диван і затулила обличчя руками.
— Нам нема чим навіть заплатити комуналку та за торт на день народження. Я мовчу про те, як ми житимемо наступного місяця. Ти взагалі про це подумав?
— Але ж ти виходиш на роботу…
— Але мені ніхто не заплатить за хвилину. Про що ти думаєш? Що в тебе в голові? Семен! – Вона дивилася відчайдушно і вже не стримувала сліз.
Цей вечір пройшов дуже неприємно. Мама Марії звичайно ж врятувала знову. І з тортом, і з усім іншим. Марія натягнуто посміхалася гостям і намагалася не показувати розчарування, проте коли всі пішли, вона почала збирати речі.
— Що ти робиш? – Семен здивовано дивилася на дружину.
— Ти… Я думала, що ти навчишся жити в сім’ї, думати про дитину. Про мене. Мені довелося цілий рік боротися з твоїми необдуманими покупками, подорожами. І я думала, що ось-ось у тебе щось клацне, і ти нарешті зрозумієш, що потрібно відповідати за свої вчинки. Потрібно бути дорослим. Вибач. Я кохаю тебе, але я втомилася… Я більше не можу…
І вона пішла. Не тому, що розлюбила, а тому, що не могла бачити, як людина ніяк не може подорослішати. Вона вирішила піти з роботи та пожертвувати кар’єрою, відмовилася від конференцій та випуску статей, щоб народити дитину та створити сім’ю.
Однак Семен не захотів жертвувати нічим… Марія повернеться на роботу і виховуватиме дитину сама, але на нову родину більше не наважиться. Вона звикла бути одна. Точніше тепер удвох. У неї тепер є Іванко та й мама допомагає, коли може…
