Таксі зупинилося біля вокзалу. Збуджена від майбутньої поїздки Таня вискочила з машини під осінній дощ. За нею вийшла і Ольга.
– Олю, не мокніть, ідіть із Танюшею до будівлі, я наздожену вас, — сказав Марк.
Ольга взяла дочку за руку та слухняно пішла до будівлі вокзалу. Марк дивився їй услід, поки водій таксі діставав валізи з багажника машини.
Вони одружені вже шість років, а він досі закоханий у неї, як хлопчисько. Досі боїться втратити і страшенно ревнує. Досі відчуває, що незаслужено займає чуже місце поряд із нею.
Марк закохався в Ольгу в ту саму хвилину, як уперше побачив її на першому курсі інституту. Красива блондинка, багато хто добивався її прихильності, запрошували на побачення. Хтось за першої ж відмови втрачав до неї інтерес і перемикався на інших дівчат, але тільки не Марк.
Він страждав від ревнощів, але продовжував кохати її, навіть коли вона почала зустрічатися з Павлом .
Павло був упевнений у собі, серйозно захоплювався бойовими мистецтвами Японії, з шістнадцяти років був кандидатом у майстри спорту з айкідо.
А він, Марк Ольховський, звичайний середньостатистичний хлопець, ніяким спортом не займався, та й взагалі серйозно нічим не захоплювався, хіба що грав на гітарі та співав, заплющивши очі і додаючи голосу хрипотцю.
Швидше, навіть не співав, а говорив під гітару, розтягуючи слова. Але дівчатам подобалося. Нестачу впевненості у собі Марк компенсував упертістю та відчайдушною зухвалістю.
Саме зухвалість та впертість допомогли йому завоювати серце красуні Ольги. Щоправда, не зовсім чесним шляхом. Але, як то кажуть, переможців не судять.
Дівчата за Павлом бігали табунами. Хлопець поводився стримано, не розмінювався на кожну. І все ж таки саме з дівчиною хотів скомпрометувати його Марк. І тут, ніби спеціально, доля надала йому слушну нагоду.
Одна з дівчат особливо цілеспрямовано бігала за Павлом. Над нею всі сміялися, шкодували і спостерігали, що буде. Якось вона підловила Павла на автобусній зупинці. Ольги не було поряд. Втомившись від нерозділеного кохання, вона зізналася Павлу прямо там, на зупинці. Павло чесно сказав, що кохає іншу, між ними нічого не може бути. Від розпачу дівчина заплакала.
На них звертали увагу перехожі, з цікавістю косилися пасажири, які чекали на свій автобус. Павло, як усі чоловіки, терпіти не міг жіночих сліз. Він розгубився. Йому нічого не залишалося, як відвести дівчину у бік і постаратися заспокоїти її.
Павло то обіймав дівчину, то заглядав їй у вічі, намагаючись достукатися до неї, що не може наказати серцю розлюбити Ольгу, радив звернути увагу на інших хлопців.
Збоку виглядало, ніби закохані миряться після сварки. У цей момент і побачив їх Марк. Не розгубився і зняв відео на телефон, і відразу відіслав його Ользі з відповідним коментарем. Мовляв, поки вона сидить у бібліотеці та готується до семінару, її Павло час даремно не втрачає.
Наступного дня Ольга прийшла на заняття з опухлими від сліз очима, у бік Павла не дивилася. Видно було, що на радість дівчат, закохані серйозно посварилися. А Марк тут же поспішив запропонувати себе Ользі як жилет, в який можна поплакатися.
І в нього вийшло. Від розпачу та почуття помсти Ольга почала зустрічатися з Марком. Вони навіть переспали кілька разів. Павло, дізнавшись про зраду Ольги, демонстративно почав також зустрічатися з іншими дівчатами.
Не минуло й місяця після цієї історії, як Ольга повідомила Марку, що в них буде дитина.
Той, звісно, не чекав, напружився. Були сумніви, що дитина може бути не його. Але, з іншого боку, Ольга повідомила Марка, а не побігла до Павла, хоча таким чином могла б повернути його.
Він вирішив йти до кінця і, витримавши важку розмову з батьками, оголосив про своє рішення одружитися. Зробив Ользі пропозицію. І та погодилась. А що їй лишалося робити?
Марк ходив по інституту гордий. Помічав, звісно, погляди Павла у бік Ольги, та й вона крадькома кидала на колишнього відчайдушні погляди. Але незабаром і цю проблему було усунуто. Ольга на початку наступного навчального року, якраз перед появою дитини, взяла академічну відпустку. Вони більше з Павлом не бачились. І Марко заспокоївся. А за рік Павло закінчив інститут і поїхав.
Як не дивно, між ними з Ольгою все складалося добре. Марк любив доньку, весь вільний час проводив із нею, допомагав у всьому дружині. І та гідно оцінила і любов, і турботу, і відданість Марка.
Коли донька підросла, Ольга поновилася в інституті, отримала диплом і вийшла на роботу. Грошей зайвих не буває, і все ж таки у них виходило відкладати. Танечка часто хворіла. Вони щороку возили її на море, в оксамитовий сезон, щоб зміцнити імунітет перед зимою і можливими застудами.
Марк розплатився з водієм таксі, підхопив валізи та увійшов до будівлі вокзалу. Потрібен час, щоб у людському натовпі знайти дружину з донькою. Вони стояли біля газетного кіоску, Ольга з кимось розмовляла, а Танечка з цікавістю розглядала чоловіка, задерши вгору голову.
Ревнощі захлеснула Марка з небувалою силою, коли він впізнав у чоловікові Павла. Змужнів, на зміну юнацькій гарненькій красі прийшла краса чоловіча і зріла. Ревнощі засліпили Марка, позбавили розуму. Тим більше що Ольга дивилася на Павла з неприхованим інтересом, нічого не помічаючи навколо, навіть чоловіка, що наближався до неї. Та й Павло відверто милувався своєю колишньою подругою, пожирав її очима. Вони прийшли до тями, коли Танечка вирвалася від Ольги і кинулася до Марка.
Павло, мабуть, уперше помітив дівчинку. Адже вся його увага була прикута до Ольги. Тепер він із подивом розглядав Ольгину доньку.
– Привіт, — сказав Павло і простяг Марку руку.
Той вдав, що не помітив руки, підхопив доньку на руки і тільки тоді відповів:
– Привіт.
Виникла незручна мовчанка, під час якої Павло прибрав свою руку. Марк упіймав докірливий погляд дружини.
– Радий був зустрічі. Мені час, – холодно сказав Павло Марку, кинув останній погляд на Ольгу і пішов.
– Про що розмовляли? – Запитав Марк, опускаючи дочку на підлогу. – Сподіваюся, він не в Одесу зібрався?
Ольга не відповіла.
– Зрозуміло, – зітхнув Марк.
– Що тобі зрозуміло? – роздратовано спитала Ольга.
– Що ти ще кохаєш його. Ти б бачила себе збоку.
– Ти чуєш себе? Минуло багато років, у нас із тобою донька, а ти надумав ревнувати? Самому не смішно?
– А що я мав подумати, побачивши вас разом? Може, ви змовилися?
– Марку, припини. Ми випадково зустрілися, все у минулому. Я його навіть не помітила, він сам підійшов до мене. Він із дружиною, між іншим.
Ідучи до поїзда, Марк дивився на всі боки, чи не побачить знову Павла. Ото буде прикол, якщо вони поїдуть в одному вагоні. Але Павла поблизу не було. У купе Ольга або розмовляла з донькою, або сиділа задумлива, дивлячись у вікно.
При свідках Марк мовчав. “Не віддам… Не віддам її йому, хай не сподівається”, — скрипучи зубами, думав Марк у такт стукіту коліс.
Курортне містечко зустріло лагідним сонцем, запахами шашликів та кавунів, свіжим морським бризом. Вже спала літня виснажлива спека, приїжджих поменшало, не було шуму і суєти.
Вони влаштувалися в гостьовому будинку, і одразу пішли до моря. Ольга підставляла обличчя лагідним променям сонця, чомусь усміхаючись. У сім’ї знову запанував спокій.
Але за кілька днів вони знову зіткнулися з Павлом. Зазвичай обідали у недорогому кафе біля будинку. Але тут Ольга запропонувала зайти до кафе на березі моря.
Павло з’явився раптово.
Марк із заздрістю відзначив рівну коричневу засмагу суперника, тоді як сам він обгорів і місцями почав облазити.
Павло підійшов, здивовано привітався, помітивши похмурий погляд Марка, зник з поля зору
Удома Марк дав волю своєїм ревнощам.
– Ти знала, що він також тут? Знала? Спеціально обрала це кафе, щоби зустрітися з ним? Коли встигли змовитись? Ти навіть не помічаєш, як змінюєшся, коли бачиш його. Готова з купальника вистрибнути. Скажеш, ні?
– Ні! Ти що несеш? Та ще при донці. Це випадковість. Я не знала, що вони сюди з дружиною приїхали. Припини ревнувати. Я не збираюся виправдовуватись перед тобою.
З того часу дня не минало, щоб вони не сварилися. Варто було Ользі озирнутися на пляжі, як Марк одразу казав, що вона шукає Павла.
– Все, годі. Давай поїдемо. Може, тоді перестанеш ревнувати. Набридло вислуховувати твої причіпки.
– Навряд чи нам пощастить поміняти квитки, — сказав Марк, ненавидячи себе за свою нестриманість. Виїжджати не хотілося.
– Тоді я з хати не вийду. Тобі спокійніше буде? Я хочу поїхати, – рішуче заявила Ольга.
Квитки все ж таки вдалося поміняти, вони поїхали на три дні раніше. Ольга замкнулася у собі, вони майже не розмовляли. Щось розладналося у їхніх стосунках. Це викликало нові підозри Марка, причини до ревнощів.
– Ти про нього все мрієш? – уїдливо питав він.
– Не починай, набридло, — зітхала Ольга.
– Скажи, ти його все ще кохаєш? Я ж бачу.
– Ні, це неможливо. Так більше не може тривати. Ти зі своїми ревнощами зовсім з котушок злетів, – з роздратуванням вигукнула Ольга.
– Так, я ревную, бо кохаю тебе.
– Це якесь патологічне кохання, не знаходиш? – обурилася Ольга. – Ми поїхали, все, заспокойся.
Марк розумів, що справді перегинає , але нічого не міг із собою вдіяти. Надворі він виглядав Павла. І навіщо той повернувся до їхнього міста, як не за Ольгою?
– Я не впізнаю тебе, Марку. — Сходи до психолога нарешті. Я втомилася від твоєї безпідставних ревнощів. Пробач, але я поживу у мами, поки ти не заспокоїшся, поки твої ревнощі не зайшла надто далеко.
– Ось як ти заговорила? До мами? А може, до нього? Іди, але без Танюші. Доньку я тобі не віддам! Я батько, маю таке ж право на неї, як і ти, — рішуче завив Марко.
– Помиляєшся, – сказала Ольга.
Вона мала на увазі, що маленькій дівчинці потрібна мама, але Марк зрозумів її слова інакше.
– Повтори, що ти сказала? Таня не моя дочка?
– Я так не казала, — злякано говорила Ольга.
– Ні, ти саме так і сказала. Який я дурень. Придумав собі щасливу сім’ю і жив усі ці роки у незнанні. А ти гарна артистка. Я й не здогадувався… Хоча Танюша на мене зовсім не схожа. Ти через це вийшла за мене? Злякалася залишитися з дитиною одна? Ти стільки років брехала. Як ти могла? А я сподівався, що ти покохала мене… — Марк розійшовся не на жарт.
– Все це переходить всі кордони. – Ольга принесла валізу і почала збирати речі.
Марк нервово ходив кімнатою, кричав, що нікуди не відпустить їх. Коли Ольга з валізою та Танюшею попрямувала до дверей, Марк із силою рвонув валізу на себе. Та впала, а ручка залишилась у руці Марка.
Ольга оглянула чоловіка нищівним поглядом та вийшла з квартири. Марк так і стояв посеред кімнати з ручкою від валізи.
Вночі він не спав, думав, що робити. Квартира спорожніла, стала незвично тихою і чужою, наче з неї пішла душа, саме життя. Він намагався додзвонитися до дружини, але вона вимкнула телефон.
Вранці він узяв непомиту чашку дочки, з якої вона пила чай незадовго до відходу, і пішов до лабораторії здавати тест на батьківство.
Три дні Марк мучився невідомістю, не знав, куди себе подіти. Відчайдушно сумував за дочкою та Ольгою, шкодував про свою ревнощі та скандал. Він зрозумів, що не зможе жити без них. Яким би не виявився результат тесту, він нічого не змінив би.
Марк кохав дружину, любив доньку. Він її виростив, він справжній батько, а не Павло. І звідки він узявся? Так було все добре. Що він накоїв? Сам усе зруйнував.
Марк лежав на спині і дивився в стелю, що ледве біліла в темряві. Раз у раз по ньому ковзали світлі відблиски від фар машин, що проїжджали за вікном.
Чергова безсонна ніч закінчилася. З запаленими очима та хворим виглядом Марк пішов за результатом до лабораторії. А отримавши його, сховав до кишені, не читаючи. Потім поїхав до Ольги . Двері відчинила мати.
– Мені треба поговорити з Ольгою, — сказав Марк, не привітавшись.
– Не наговорився? Не пущу. – І теща потягла двері на себе, збираючись зачинити її. Марк ледве встиг засунути ноги в щілину.
– Оля-я-я! – що є сили закричав Марк.
– Тату! — із кімнати з криком вибігла Танюша, кинулась до нього. За нею вийшла Ольга.
– Олю, повернися. Я не можу без вас. Я дурень. Вибач мені… — почав він.
– А розбирайтеся самі, — сказала теща, махнула рукою і зникла в глибині квартири.
– Олю, я обіцяю, що не буду більше ревнувати. Будь ласка, повір мені.
– А якщо ще когось побачиш поруч зі мною? Знову почнеш копатися у минулому? – Запитала Ольга із сумнівом.
– Давай спробуємо спочатку. Ось. – Він дістав з кишені зім’ятий конверт і простягнув Ользі.
– Що це?
– Тест на батьківство. Я не знаю, що у ньому. Не хочу знати. Я батько Танюши. Вона моя донька. Я не можу без вас. Хочеш, можеш подивитись відповідь, а я не буду.
– І я не буду, — раптом Ольга з силою розірвала конверт навпіл. Потім ще і ще раз.
Вона підійшла до Марка і притулилася до нього.
– Ох, Марку, як ти змучив мене.
– Оленько, вибач…
Марк ревнував дружину не з любові до неї, а через свою невпевненість у тому, що Ольга кохає його. Адже завоював її нечесним шляхом, та боявся втратити. Але через свої ревнощі, і справді, мало не втратив дружину та доньку.
Не завжди приносить радість те, чим володієш не по праву. А Може, Ольга все ж таки покохала Марка? Хто знає…
