Софія завжди вважала себе сильною жінкою, вона і син в неї від коханої людини, але поза шлюбом.
А потім зробила все, щоб виховати його гідним чоловіком. Але Артем цих надій не виправдав, ні, зовні все було чудово. Красень, з дорогою машиною і квартирою, процвітаючий ріелтор. У реальності ж Артем у тридцять п’ять років жив на гроші матері, а угоди укладав лише рази три на рік.
– Коли ти вже станеш розсудливим? – цікавилася Софія в сина. – Чи не час одружитися, завести дітей?
– А навіщо, мамо? Ти он без цієї шлюбної кабали обійшлася, – усміхнувся Артем. – І потім, мені подобаються легкі дівчата, провінційні дурочки. А одружуватися з такою не хочеться.
– Ну хоч познайом мене з кимось із них, – попросила мати. – Хто там зараз у тебе в списку наречених?
– Олена. Але не хвилюйся, нічого серйозного, просто чергова міс “Студентська весна” нашого міста, – усміхнувся Артем. – Мамо, ну правда, я одружуся, коли час прийде. Не поспішай із цим.
– Я хочу познайомитися з цією дівчиною, – попросила Софія. – Так усім буде спокійніше.
– Добре, я приведу її якось на чай, – підморгнув Артем матері. – Але врахуй, вона справді дуже дурненька, просто симпатична студентка, яка любить повеселитися.
Софія кивнула і не стала говорити синові про справжні причини свого занепокоєння. За багато років у бізнесі вона вже не раз бачила акул, що прикидаються овечками, і мала серйозних конкурентів, завжди готових спробувати вплинути на рішення через сина.
Тому Софія і хотіла сама поглянути на Олену. По соцмережах сина вона бачила, що ця дівчина вже протрималася поруч з Артемом понад півроку, рекордно довго за його мірками.
Приблизно через місяць, Олену представили Софії, дівчина і справді виявилася дуже молоденькою, миловидною. Вона мала вигляд ніжного ельфа, але вся чарівність зникала, варто було тій відкрити рот.
Олена говорила хрипким, прокуреним голосом і лаялася як швець. Наприкінці вечора Артем відвіз дівчину у квартиру, яку він для неї винаймав, і повернувся до матері.
– Ну що, задоволена знайомством? – реготнув він. – Я ж попереджав, що Оленка не Ейнштейн.
– На кого ж вона вчиться? – поцікавилася Софія. – Явно ж не на технічній спеціальності.
– Зв’язки з громадськістю, – відповів їй син. – Уявляєш, уже закидала вудки щодо роботи на тебе. Але я швидко поставив нахабу на місце.
– У неї цікава зовнішність, – визнала Софія. – Якщо чесно, мені не здалося, що дівчина така вже дурна.
– Та вона взагалі ні про що, крім шмоток і грошей, говорити не може, – усміхнувся Артем. – Гаразд, мамусю, бувай, я поїхав у клуб веселитися.
– Коли ти вже станеш розсудливим? – зітхнула Софія, пильно дивлячись на сина. – Адже пурхаєш по життю, як метелик.
Артем поїхав, а вона залишилася розмірковувати про те, що Олена – дівчина з подвійним дном. Але довго зациклюватися на подрузі сина не було сенсу, Артем міняв їх як рукавички.
Втім, цього разу все пішло не так. Приблизно за місяць Артем поїхав із друзями кататися на гірських лижах, а в будинок до Софії несподівано приїхала Олена. Дівчина пройшла у вітальню, сіла на диван і оголосила:
– Я чекаю на дитину, Артем про це знає, потрібно щось вирішувати з дитиною, а ваш син тікає від відповідальності.
– Він у від’їзді, дивно, що не взяв тебе з собою, – відповіла їй Софія.
– Ми розлучилися, – пояснила Олена, на її очах блиснули сльози. – Підходить час платити за квартиру. А в мене немає грошей. Ви ж не хочете, щоб мати вашого онука чи онучки жила в гуртожитку з дірками в стелі та щурами на поверхах?
– Ну для початку давай переконаємося, що з твоїм здоров’ям усе гаразд. Лягай в одну з моїх клінік, зробимо скринінг. А там уже все й обговоримо.
– Не вірите? – усміхнулася Олена. – За гроші сина боїтеся, так? Я ж знаю, Артем розповідав, що весь бізнес його від батька, а ви просто підставна особа.
– Ось як? – здивувалася Софія фантазії сина.
– Ну що ж, не знала, що хтось захоче так глибоко вивчати наше фінансове становище й активи. У будь-якому разі, якщо ти вирішиш залишити дитину, ми зробимо тест ДНК.
– То де Артем? Мені потрібні гроші, – знову нагадала Олена.
– Я пропоную тобі поки що пожити в моєму будинку, – відповіла Софія. – Артем повернеться, і обговоримо подальші дії.
– Я не одна, з братом, – заявила Олена. – Буде незручно тут таким натовпом. Просто дайте грошей на оплату квартири.
– Добре, але я маю побачити договір оренди, – відповіла Софія. – І гроші віддам тільки квартирній господині особисто.
– Гаразд, я зрозуміла, платити не хочете, – скисла Олена. – Тоді доведеться сюди переїхати.
Наступного дня вона і молодий чоловік на ім’я Геннадій, прибули в будинок Софії. Вони розраховували на те, що оселяться в основній будівлі, але охоронець відвів їх у гостьовий котедж.
Олена знову була незадоволена, але вважала за краще промовчати. Не прислузі ж висловлювати своє невдоволення, а Софії в цей момент вдома не виявилося.
Вирішивши проблему з Оленою, мати Артема намагалася додзвонитися до сина. Нарешті їй це вдалося, Артем у телефонній розмові лише розреготався:
– Мамо, це точно не моя дитина. Олена намагається мене прив’язати до себе.
– А що це за Геннадій? – поцікавилася Софія. – Він мені не дуже подобається.
– Та якийсь її брат, чи то двоюрідний, чи то троюрідний, я не вникав. Мамо, забудь про цих людей і живи спокійно!
– Не вийде, вони тепер у нашому гостьовому котеджі оселилися, – відповіла Софія. – Приїзджай скоріше, потрібно вирішувати щось із дитиною.
– Одружуватися я не буду, – відповів Артем. – Я і з Оленою розлучився тому, що, здається, зустрів жінку своєї мрії. Ольга розумна, вродлива і з хорошої сім’ї.
– Артеме, мене зараз не це цікавить. Просто зробиш ДНК-тест, і далі будемо розмовляти. І з тобою, і з Оленою.
– Я так і знав, що від цієї дівиці будуть неприємності! – зітхнув Артем. – Присмокталася як кліщ. А тепер ось дитину вигадала. Я навіть не впевнений, що тест був її.
– Просто приїжджай. Не обговорювати ж це по телефону! – обурилася мати. – І досить уже бігати від відповідальності. Тобі не п’ять років, Артеме!
До повернення сина, Софія постаралася якомога краще пізнати Олену. Дівчина, здавалося, кардинально змінилася, вона в усьому намагалася догодити Софії, погоджувалася з нею. Разом вони з’їздили в медичний центр, на УЗД було добре видно, що дитина – це не просто плід фантазії Олени. Але та все одно поводилася дивно, а при Геннадії весь час ховала очі.
Зате сам брат дівчини у спілкуванні з нею поводився розв’язно. Приходив і йшов ночами, був мовчазний і похмурий, у Софії склалося враження, що Олена його боїться. Вона прямо запитала Геннадія про це, а той відповів:
– Та знаю я вас, багатіїв! Зараз обдурите цю дурочку, ні копійки не побачить. Вважайте, що я представник сім’ї, який стоїть на сторожі її інтересів. І так он що вийшло. Відправили дівчину вчитися, а ваш мажор її й обрюхатив!
– Ну, гадаю, з ним Олена все ж пішла добровільно, – пожартувала Софія. – У квартирі жила, грошима Артема користувалася.
– А ви, бабусю, чужих витрат не рахуйте, – реготнув Геннадій. – Із синочком вашим буде окрема розмова.
Дочекавшись повернення Артема, Софія відправила його й Олену здавати генетичні тести. Незабаром аналізи підтвердили, що дівчина виношує рідного онука бізнесвумен. Молода мати в цей час мучилася від нудоти, її поклали на стаціонар, а Софія затіяла непросту розмову з сином.
– І що ти плануєш робити далі?! – обурено поцікавилася вона. – Ще шість місяців, і з’явиться дитина.
– Ну, значить, подасть на аліменти, і буду платити, – відповів Артем. – Мамо, Олена мене ні в якому варіанті вже не цікавить. Я Ользі готуюся зробити пропозицію.
– А як її батьки поставляться до того, що від тебе просто зараз при надії інша жінка? – поцікавилася Софія. – Ну й заварив ти кашу, Артеме!
– Я не знаю, не повинно було бути жодних випадковостей. Тому я й не вірю в чесність Олени.
Софія задумалася над цими словами сина, вона вирішила ще раз переговорити з Оленою в лікарні. А дівчина в палаті несподівано розревілася і зізналася:
– Ви маєте рацію, це не випадкова дитина. Але в мене не було вибору.
– Що ти маєш на увазі? – поцікавилася Софія.
– Я вродлива, і мої батьки від самого початку розглядали це як інвестицію. Ну, мовляв, вийду заміж за багатого, їх теж на все життя забезпечу. Ось Геннадія до мене приставили, щоб він жебраків відсіював. Братик тут давно живе, по клубах дорогих ходить. У нас у сім’ї одну з троюрідних сестер так вдало вже прилаштували, тепер моя черга.
– І що? Думаєш, ця дитина – твій шанс на щасливе життя? – поцікавилася Софія. -Ти прорахувалася, люба. Артем одружуватися не збирається. Ба більше, у нього нічого немає. А ріелтором мій син заробляє не так багато. Можеш подати на аліменти, але вийде максимум тисяч п’ять.
– Ви смієтеся? – схопилася з ліжка Олена. – І я все це маю терпіти за копійки?
– Довідки треба було краще наводити, – спокійно сказала їй Софія. – До появи дитини можеш залишитися в котеджі, якщо жити більше ніде.
– Та ви блефуєте! – закричала Олена. – Артем не може бути жебраком, у нього така машина, квартира, гроші!
– І все оформлено на мене, – спокійно відповіла Софія. – Мені щиро шкода, що онук з’явиться в такій сім’ї, як твоя. Але й перетворювати мене чи сина на доїльний апарат теж не дам.
Олена почервоніла до коренів волосся, а Софія мовчки вийшла з її палати. Їй було гірко усвідомлювати, що бачитися з онуком навряд чи вийде. Після лікарні Олена в її будинок не повернулася, Геннадій теж зібрав речі і тихо з’їхав.
Йшли місяці, Артем збирався одружитися, готувався до весілля з Ольгою. Софії майбутня невістка дуже подобалася, а стан її сім’ї давав змогу сподіватися, що цей союз і справді по коханню.
В один із днів до Софії в офіс прийшла Олена з немовлям на руках. Вона прорвалася через кордони охорони і пильного секретаря, жбурнула переноску з немовлям на стіл Софії. Молода жінка кричала і погрожувала, але потім несподівано зменшила тон і запропонувала.
– Послухайте, мені це немовля взагалі не потрібне. Просто купіть його, га?
– Ти розумієш, що мені пропонуєш? – поцікавилася Софія.
– Ну а що, скажете, мовляв, дитину підкинули із запискою про батьківство вашого сина. Привела у світ я його вдома, жодних записів немає.
– А тобі це навіщо? – поцікавилася Софія.
– Я хочу виїхати подалі від своєї сімейки і почати нове життя. А то Геннадій вже приглядає нову жертву, за яку мене можна віддати заміж.
– Прекрасна в тебе сім’я, – зітхнула Софія. – Добре, у дитини хоча б є ім’я?
– Матвій, – відповіла Олена. – Але ви можете назвати інакше. Мені байдуже, він навіть їсть із пляшечки, щоб до мене не звикав.
– Я подумаю і повідомлю тобі про своє рішення завтра, – відповіла Софія. – Приїжджай у котеджне селище, перепустку замовлю.
Увечері Софія переговорила з Артемом та Ольгою, вони обговорили ситуацію, і жінка несподівано запропонувала:
– Раз це було вдома, може, відразу мене й запишемо матір’ю? Менше проблем буде з документами. Просто заявимо про те,що я привела у світ дитину вдома.
– А твої батьки? – поцікавилася Софія. – Як вони поставляться?
– У мене була онкологія кілька років тому, – відповіла Ольга. – Можливо, я вже взагалі не стану матір’ю. Будемо вважати, що це подарунок нареченого на весілля.
Незабаром усе місто гуде про те, що дві найбагатші сім’ї об’єдналися, та ще й обзавелися онуком. Ольга завжди віддавала перевагу вільним балахонам і худі, вела закритий спосіб життя. Тому новина про те, що жінка зберегла цікавий стан потайки, сильно нікого не здивувала.
З появою маленького Матвія, Артем зовсім забув про друзів і тусовки, а його тесть став потихеньку вводити зятя у свій бізнес.
Софія була задоволена таким станом справ, але іноді вона все ж таки думала, чи змогла Олена влаштувати свою долю і здійснити втечу. Вона навіть найняла детектива, але не знайшла й слідів дівчини. У житті Матвія його мати більше не мала жодного статусу та значення.
