Нещодавно моїй доньці виповнилося два рочки. Ми з чоловіком домовилися, що в цьому віці вона піде в дитячий садок. До цього нею цілком і повністю опікувалася я, поки чоловік пропадав на роботі. Моя мама живе в передмісті.
Їхати до нас близько години, тож зустрічаємося ми часто на вихідних, та й то не на кожних. Останнім часом із грошима скрутно, тож мій вихід на роботу дуже потрібен нашій родині. Тільки ось мою свекруху це не дуже тішить.
Нещодавно вона заявила, що мені потрібно бути з дочкою вдома аж до її 6-7 років, коли вона піде до школи. За її словами, віддавати маленьку дитину в дитячий садок у такому віці недозволено.
Але я в цьому не бачу абсолютно ніякої проблеми. Я теж пішла в садок приблизно в такому ж віці. Почалася соціалізація. Адже це так важливо в дитинстві! Але мама чоловіка не розуміє цього.
Тим часом вона займається вихованням свого старшого онука. Брат коханого став татом на два роки раніше за нього. При цьому його дружина в декретній відпустці навіть не сиділа. Відразу пішла працювати, а дитину віддали бабусі.
Вона там цілими днями стирчить, з онука пилинки здуває. Я не проти, це її вибір, але навіщо лізти зі своїми порадами в нашу сім’ю? На тлі всього цього моя свекруха нещодавно явилася мені вночі.
Для мене таке – нонсенс, оскільки я сплю так міцно, що уві сні не бачу абсолютно нічого. Звичайно ж, я полізла в сонник. До чого сниться свекруха? Хто б сумнівався, що не до добра.
Дивна річ, але цього ж дня до нас у гості без попередження прийшла свекруха. Крутилася навколо мене на кухні як та циганка. Усе норовила мені щось сказати, та не виходило.
Ну я її й запитала, чого вона крутиться. От вона й поділилася геніальною ідеєю – як я хочу на роботу, то моя мама має приїхати до нас і сидіти з онукою вдома, поки я в офісі. І тут я випала в осад.
По-перше, з якого дива моя мама повинна кидати свою роботу і переїжджати до мене? Взагалі-то в неї своє життя йде повним ходом! По-друге, чому свекруха взагалі лізе в наші справи і дає непрохані поради?
Мене ця ситуація дуже розлютила. І я висловила матері чоловіка все, що про неї думаю. Згадала про все, що турбувало мене останнім часом. І знаєте що? Вона заплакала! Сказала, що я безсердечна жінка, і пішла геть.
Звичайно ж, у цій ситуації залишилася винна я. Вона ще й моєму чоловікові поскаржилася. Тож після його приходу з роботи довелося все пояснювати й виправдовуватися. Тепер не знаю, що робити далі. Вибачатися перед нею я не планую.
