– Марино, може, досить тобі свого чоловіка в усьому обмежувати? – запитала її подруга, коли Марина розповіла їй про те, що вона не дозволяє своєму чоловікові приводити кого завгодно додому.
– У сенсі? – здивувалася Марина такому коментарю. – А ти вважаєш, що він, не питаючи мене, може приводити туди кого завгодно?
– Чому б і ні? Це ж чоловік, як ти не зрозумієш цього? Якщо будеш так сильно його обмежувати і тиснути на нього, він просто втече від тебе!
– Якщо втече, то навіщо мені взагалі такий чоловік потрібен? Знайду іншого! – відповіла Марина Тані, знизуючи плечима.
– Неправильна в тебе тактика! З чоловіками хитрістю треба боротися, тонко, щоб вони навіть не помічали цього! А з твоїми способами так і чоловіків не вистачить у світі! Тим паче зараз, коли майже ніхто не хоче брати на себе відповідальність, заводити сім’ю, дітей!
– Краще тоді взагалі без чоловіка, ніж він приводитиме когось у мою квартиру! Повір! Я її купувала не для того, щоб там ошивалися різні неприємні мені особистості!
– Згодна з тобою! Але все ж краще більш хитро, більш м’яко з ним розмовляй на цю тему! А не так прямолінійно, як ти завжди це робиш! Я ж за тебе переживаю! Не хочу, щоб моя найкраща подруга розлученою стала! – Таня взяла Марину за руку і міцно, по-дружньому стиснула її, показуючи цим свою турботу і хвилювання за неї.
Але Марина не збиралася дотримуватися її поради все одно. Вона прекрасно знала, що має рацію у своїх судженнях і що, як не крути, це її чоловік має під неї підлаштовуватися, а не вона під нього. Адже, якщо що, це саме він може залишитися на вулиці, а не вона.
У них удома вже бували скандали з цього приводу, коли Марина заставала у своїй квартирі чоловіка з друзями, які дегустували її напої, яке їй подарували на роботі. Усі вилетіли тоді в під’їзд, як ошпарені, хоча чому, як?
Марина справді дуже хотіла хлюпнути води з чайника, бо нормальних слів вони ніяк не зрозуміли, коли вона ввічливо попросила:
– Хлопці, ви не купували це, залиште все, як є, я сама тут приберу, а ви йдіть по домівках і проспіться краще!
Але вони тільки поржали над нею, як коні, і вона зрозуміла, що тут потрібні більш радикальні заходи боротьби з цими шкідниками.
Іншим разом вона прийшла з роботи і виявила в передпокої на підлозі сплячого брата свого чоловіка, а сам Вадим бігав навколо свого братика і примовляв, що він його зараз виходить, поставить на ноги, щоб батьки його не вигнали з дому , бідненького.
Звісно, все це виглядало огидно, і Марина попросила Вадима, щоб той просто викликав швидку, і нехай туди забирають і там лікують, ставлять крапельницю або що там іще роблять, коли людина настільки повеселилася, що аж перебуває в несвідомому стані? Але Вадим був проти цього, для нього було важливо самому виходити братика, а не здавати кудись, як же він йому і батькам потім в очі дивитися буде?
Тоді Марина, недовго думаючи, взяла і викликала поліцію, щоб забрали вже обох. Коли їх відвезли , вона збиралася цього ж дня подати на розлучення. Адже вона вже помітила за чоловіком нездорові дзвіночки, що йому важливі всі в цьому світі, крім неї самої…
А та сама розмова з подругою в Марини відбулася за півгодини після того, як чоловік їй заявив, що до нього мають приїхати родичі днями і він вирішив розмістити їх у квартирі дружини, поки вони гостюватимуть. На що Марина йому відповіла короткою, ввічливою відмовою і поїхала зустрічатися з подругою.
Але коли вона повернулася із зустрічі з Танею, виявила незадоволеного і навіть трохи озлобленого Вадима, який сидів на кухні.
– Чого не спиш? Тобі ж завтра на роботу? – запитала вона його.
– Тебе чекаю! – грубуватим тоном відповів він.
– А… Ну… Ось вона я! Приїхала! Вдома! – відповіла Марина трохи спантеличено.
– І де ти була?
– З Танюхою зустрічалася! Поговорили, каву попили! – відповіла Марина просто.
– Ось, значить, як? Тобі з твоїми подружками можна зустрічатися? А мені з моїми друзями – ні?!
– З чого ти це взяв, Вадиме? – не зрозуміла дружина цього звинувачення.
– Та з того, що ти завжди мені все забороняєш! Сама-то їздиш скрізь, розважаєшся, бачишся з ким хочеш і коли хочеш, а я…
– Почнемо з того… – перебила вона цю гнівну тираду. – Що я додому нікого ніколи не тягну! Поза домом зустрічайся також із ким хочеш і коли хочеш, я тобі цього не забороняю! Головне, щоб тут нікого з твоїх дружків не було!
– А що в цьому такого? Ну, прийдуть до мене друзі, і? Що ми, напої твої тоді взяли? От же які лиходії! – театрально почав він звиватися.
– Вадиме, істерику свою, будь ласка, вгамуй! Не ти купував і дарував мені, і не ти міг ними розпоряджатися! І ти разом зі своїми друзями мені все ще винен, до речі! Тому що вони дуже недешеве і в мене вже були на них плани!
– Та яка різниця? Плани в тебе на них були! Це просто пляшки! Не більше! Зате ти мене зганьбила так перед чоловіками, що вони тепер сміються наді мною! Каблуком обзивають!
– Так не треба було їх узагалі сюди тягнути! – більш рішуче сказала Марина знову. – У місті просто мільйон місць, куди можна сходити з друзями, просто посидіти! А дім – це дім! Ніхто без дозволу всіх мешканців не має права тут навіть з’являтися! Що, до речі, стосується і зграї твоїх родичів! А я чудово пам’ятаю, як вони поводилися на нашому весіллі!
– Ой! Ну і як же вони поводилися?Веселилися, трохи посварилися з твоєю ріднею! Ну це на те й весілля! – усміхнувся Вадим при згадці про цей інцидент.
– Та що ти кажеш? – здивувалася Марина. – Ну, якщо в тебе таке уявлення про нормальне весілля, нормальний захід, коли всі мають сваритися одне з одним, і бійки влаштовувати, то, можливо, ти не з тією одружився? Тому що я якось не хочу все це варварство тягнути у своє життя!
– Яке варварство? Це просто люди дали собі волю! Нічого такого в цьому немає! – заступився за свою точку зору Вадим.
– Для тебе, можливо! Але не для мене!
– А як щодо того, коли ти нацькувала на мене і мого братика дрібного поліцію? Це, по-твоєму, було нормально? Хлопцеві було погано, його всього лише треба було прихистити на кілька днів, щоб він одужав, а ти он що накоїла! І мало того, що його забрали, так ще й мене, бо я намагався не дати поліції цього зробити!
– Ненормально у всій цій ситуації було те, що ти взагалі “веселого “сімнадцятирічного хлопця запустив додому!- відповіла Марина, уже теж переходячи на підвищений тон голосу, бо чоловік її виводив на це.
– У нашій родині просто нікого не кидають, Марино! Ми завжди і всі один за одного горою! А ти…
– А я для тебе тоді хто? Не твоя сім’я, а так, перевалочний пункт? Чому ти завжди і за всіх заступаєшся, крім мене?! – закричала вже на повний голос вона на чоловіка.
Вадим не очікував цього. Зазвичай Марина не кричала на нього, вирішувала всі питання й непорозуміння вдома тихо й мирно, хоча зі способами такими він згоден не був. Єдиний раз був, коли вона так само почала кричати на нього, це коли його друзі спустошили її дорогий бар на кухні, але він сам був не в тому, стані, щоб оцінити масштаб її злості тоді.
– Звичайно… Ти моя сім’я… – спантеличено сказав Вадим Марині, підходячи ближче до дружини.
– Тоді досить усіх тягнути постійно до нас додому! Досить влаштовувати мені вдома цей жах! Якщо твої дядько з тіткою хочуть приїхати сюди зі своїми дітьми – то нехай знімають квартиру подобово або готель, але не веди їх сюди! – намагаючись заспокоїтися і одночасно пояснити чоловікові, чого вона від нього чекає, сказала Марина.
Вадим замовк на якийсь час, щось обмірковуючи. Марина вже готова була зрадіти, що чоловік, нарешті, її почув і зрозумів. Але тут він сказав їй:
– Ні! Це моя сім’я! Вони приїжджають до мене, значить і жити вони будуть зі мною тут, і це більше не обговорюється, Марино! – сказавши це, він розвернувся і хотів піти назад на кухню, але його зупинила дружина словами:
– Стій! А ти, чи що, купував цю квартиру, щоб розпоряджатися нею, як хочеш? Ні! От і не смій більше приводити сюди своїх родичів!
– Ні, але це ж наш спільний дім, а оскільки я твій чоловік, то і прав у мене робити те, що я хочу, не менше, ніж у тебе!
– Це з якого ще дива?! – обурилася Марина.
– З такого, люба моя! З такого! Або що, ти своїх родичів теж сюди ніколи не пускала за весь час, що ти купила цю квартиру? Та не повірю в це ніколи! Це ти просто при мені себе так почала поводити, тому що тобі, бачте, не подобається ні моя сім’я, ні мої друзі! Не треба з себе будувати святу правильність, і все буде добре!
– Тільки спробуй привести сюди хоч когось іще, Вадиме! Тільки спробуй! – застережливо сказала вона, стримуючи ту злість, яка накопичилася за весь час шлюбу з Вадимом і вже рвалася назовні.
– І що ти зробиш? Знову поліцію на нас на всіх нацькуєш? – засміявся він їй в обличчя. – Але тоді й про наслідки одразу думати починай!
– Наслідки?
– Саме! Я, звісно, цього не хочу, але якщо ти знову викинеш якусь подібну тупість, то я просто подам на розлучення, люба моя! І ось тоді тобі точно буде несолодко! – посміхнувся він, думаючи, що його дружина, як і дуже багато дівчат, боїться розлучення практично найбільше на світі.
– Так уперед! – просто відповіла вона. – Можеш просто зараз це робити!
– У сенсі?
– Та в прямому, Вадиме! Можеш хоч просто зараз подавати на розлучення, якщо ти так налаштований на це вже! Або навіть ні! Давай я краще за тебе це зроблю, щоб ти не перетрудився! А то, як же ти будеш потім пояснювати своїм тітці з дядьком, що жити їм доведеться не тут, у мене вдома, де я стільки сил і грошей ввалила у квартиру, щоб зробити її максимально комфортною і такою, якою я сама хотіла, а десь у дешевій подобовій квартирці, можливо, з тарганами!
– Ти цього не зробиш! – загрозливо загарчав Вадим на дружину.
– Чому не зроблю? Тобі, значить, можна це робити, подавати на розлучення, а мені ні? Та з чого б це?
– Марино…
– Що, “Марино”? Ім’я моє наостанок завчити намагаєшся, щоб не забути?! – злобно запитала вона, знову підвищуючи голос на пару-трійку тонів.
Вадим хотів сказати щось іще, але не знайшов слів. Він не думав, що дружина, навіть зі злості може так легко говорити про розлучення з ним. Він вважав, що вона просто зараз залякує його, так само як і він намагався залякати її, щоб отримати бажане.
Але ні, це було не так…
Наступного ж дня, коли Вадим поїхав уранці на роботу, сама Марина зателефонувала начальниці і сказала, що запізниться. Хоч у компанії, де вона працювала відразу після випуску з інституту, так робити було не можна, але після короткого пояснення, що Марині треба терміново подати на розлучення, їй було дозволено із запізненням приходити на роботу.
Її начальниця сама розлучалася вже понад п’ять разів за свої п’ятдесят років, тож розуміла всю важливість цього і необхідність теж, бо Марина була найнелегковажнішою її співробітницею, і вона так могла вчинити, тільки якщо іншого виходу вже просто немає.
Увечері, після роботи, коли Вадим не зміг потрапити додому, ключ не підходив, він зателефонував дружині.
– Ти вдома?
– Так! – відповіла Марина.
– Двері відчини! Знову замок заїдає, мабуть! Ось якраз дядько приїде і подивиться, що з ним!
– Ні, любий мій! Ні твій дядько, ні ти , більше не доторкнетеся до цього замка! Ти потрапити до квартири не можеш не через те, що в ньому щось заїдає, а через твою голову!
– Не зрозумів…
– Якщо вже ти не можеш правильно розставити пріоритети… Хто твоя сім’я? Хто для тебе важливіший? І інші не менш важливі питання, то ти більше тут жити не будеш! Шукай собі новий дім, собі і своїй родині!
– Марино, ти зовсім збожеволіла? Я просто хотів, щоб вони приїхали і подивилися, як я тепер живу, з тобою познайомилися, бо до весілля ти так жодного разу і не змогла з’їздити зі мною в село…
– Мені і на весіллі нашому вистачило часу зрозуміти, що з себе представляє твоя сімейка, тільки ось у тобі я ці всі риси не відразу розгледіла!
– Додому мене впусти!!! – закричав він у слухавку і на весь під’їзд.
– Ні! Речі свої можеш забирати в консьєржа! А сюди, у мою квартиру, тобі більше немає ходу!
Після цих слів вона кинула слухавку і хвилин десять ще слухала довбання по її вхідних дверях. Недовго думаючи, вона майже одразу викликала поліцію, бо знала, що Вадим просто так зараз не заспокоїться, але його заспокоїли ще до приїзду поліції.
Сусід, який нещодавно купив із сім’єю квартиру через стінку з Марининою квартирою, високий накачаний чоловік, вийшов і налякав Вадима, а той, тікаючи до ліфту, навіть не обернувся, напевно, прикмету погану згадав про “не обертайся”…
Сусід підтвердив слова Марини, коли приїхала поліція, що її чоловік бешкетував у під’їзді і намагався вибити двері, дізнавшись, що дружина подала на розлучення, щоб Марину не притягнули за неправдивий виклик.
А от сам Вадим, як Марина й думала після зустрічі з подругою, залишився сам і без нічого, а вона від цього нічого не втратила, навіть набула. Набула досвіду, що треба знайомитися з ріднею чоловіка, перш ніж виходити заміж, і ніколи… Ніколи не приводити їх жити на постійне місце проживання до себе додому…
